Франківець Антон Процюк від 15 років пише статті у Вікіпедії
Впевнена, що користувачі Всесвітньої павутини у всьому світі не уявляють свого життя без Вікіпедії. Адже саме на цьому ресурсі є відповіді на безліч запитань та запитів — від біографічних даних про улюблених акторів чи співаків до історичних постатей та подій. Тому не дивно, що вільна енциклопедія входить до десятки найпопулярніших сайтів світу. А от Українська Вікіпедія є найпопулярнішим сайтом та найбільшою онлайн-енциклопедією українською мовою.
В інтерв’ю з редактором та адміністратором Української Вікіпедії – студентом історичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка іванофранківцем Антоном Процюком розмовляємо про все, що пов’язано з українським мовним розділом вільної енциклопедії, а зокрема про найпопулярніші теми, авторів ресурсу, головні правила й особливості створення статей та багато іншого, пише газета Галичина.
– Для більшості людей Вікіпедія – це сайт, на якому є відповіді на тисячі запитів, своєрідний віртуальний довідник. На твою думку, що таке Вікіпедія?
– Якщо брати формальне визначення, то Вікіпедія – це вільна онлайн-енциклопедія, яку створюють волонтери. Якщо підійти до цього питання по-філософськи, то Вікіпедія – це спроба побудувати найбільшу в світі базу вільних знань, яка була би доступна кожній людині.
– Не таємниця, що це найпопулярніший україномовний сайт. А що найчастіше шукають, які статті найпопулярніші?
– Зазвичай найпопулярнішими є статті про найактуальніші для українців поняття: Україна, Тарас Шевченко, Львів, Київ... Або про ті теми, які сьогодні на слуху: популярні актори, співаки, фільми, герої новин тощо. Наприклад, п’ять найпопулярніших статей за жовтень цього року: «Шевченко Тарас Григорович» – це стабільно одна з найпопулярніших статей; «Поплавська Марина Францівна» – українська акторка, яка загинула у жовтні і тому була в новинах; «Хелловін» – сезонна популярність, бо припадає саме на жовтень; «Україна» – теж стабільно популярна; і «Перша світова війна», думаю, тут є дві причини популярності: більшою мірою те, що цю тему проходять у школі в жовтні, і меншою мірою те, що на жовтень-листопад цього року припадало 100-річчя завершення війни.
– Знаю, що ти став адміністратором вільної енциклопедії у 15 років, сьогодні тобі 20, наскільки Вікіпедія змінилася за цей час?
– Не сказав би, що за цей час були якісь революційні зміни. У 2012-2013 роках, коли я починав свою активність у Вікіпедії, її розвиток уже більш-менш стабілізувався. Тому за цей час вона просто зростала еволюційним шляхом. Наприклад, майже подвоїлася кількість статей. На осінь 2012 року в Українській Вікіпедії було близько 400 тисяч статей, нині їх понад 860 тисяч. Також значно розвинулася діяльність «Вікімедіа Україна» — громадської організації, яка підтримує і популяризує Українську Вікіпедію, але не керує нею.
– Про що була твоя перша стаття до Вікіпедії і чому вирішив стати одним із авторів її?
– Моя перша стаття називається «Атеїстична держава». У цьому немає якогось глибокого сенсу: я створив її не тому, що глибоко цікавився питаннями глобальних відносин Церкви і держави, швидше тому, що просто хотів створити якусь статтю. На той час мав дві головні мотивації стати автором Вікіпедії. По-перше, ідеалістична: хотілося зайнятися корисною справою і долучитися до розбудови вільних знань. По-друге, практична: написання статей для Вікіпедії є формою самоосвіти, оскільки чим більше ти пишеш про щось, тим краще вивчаєш цю тематику.
– Наскільки активно користувачі створюють статті чи додають інформацію? Чи справді кожен може бути автором вільної енциклопедії? Як це працює?
– Українську Вікіпедію редагують доволі активно: за останні 30 днів як мінімум одну дію — йдеться здебільшого про редагування статей — здійснили майже 3 тисячі людей. Від початку цього року було створено понад 60 тисяч нових статей. Однак найактивніше розширення Вікіпедії відбулося протягом перших шести-восьми років її існування, а нині воно більш-менш стабілізувалося.
Так, автором справді може бути кожна людина – потрібне тільки бажання дописувати і готовність дотримуватися правил Вікіпедії. Немає якоїсь окремої процедури для того, щоб стати її автором, просто берете і редагуєте, навіть необов’язково, хоч і бажано, реєструвати свій обліковий запис. Звісно, дуже добре до цього ознайомитися з базовими правилами Вікіпедії – але те, як будете це робити і скільки витратите часу, залежить тільки від вас.
– Чи існують правила до написання статей? Які вони?
– Існують, звичайно. Насправді правил доволі багато, тому спробую передати лише головну ідею. Ключовий принцип полягає в тому, що потрібно мати на увазі, що Вікіпедія є вільною енциклопедією. З цього вже випливає стиль статей – нейтральний, без особистої думки і власних оригінальних досліджень; критерії внесення до Вікіпедії: можна створювати статті тільки про значимі предмети, про які є інформація в авторитетних джерелах, тобто не можна писати про будь-кого; питання дотримання авторських прав й інші аспекти правил.
– Хто здебільшого дописує до Вікіпедії? Наскільки активно пишуть науковці?
– Якщо говорити в глобальному контексті, то демографічних даних щодо України досить мало, Вікіпедію переважно редагують люди від 17 до 40 років, здебільшого чоловіки і здебільшого із забезпечених верств населення, тобто ті, хто може собі дозволити виділити час на таке неоплачуване волонтерство. На жаль, жінки дописують до Вікіпедії досить мало. Близько 80-85 відсотків редакторів Вікіпедії є чоловіками. Нині ми намагаємося змінити це і заохотити якомога більше жінок дописувати до Вікіпедії.
Науковці і загалом люди, які займаються інтелектуальною діяльністю, становлять доволі значну частку редакторів Вікіпедії. Як сказав колись співзасновник Вікіпедії Джимбо Вейлз, «люди, яких приваблює написання енциклопедії для власного задоволення, зазвичай є доволі розумними». Однак це не означає, що науковці пишуть лише про те, що стосується їхніх професійних інтересів. Все-таки більшість статей Вікіпедії створили аматори, а не професіонали у відповідних сферах.
– Які сфери і теми потребують ширшого та професійного висвітлення?
– Якщо коротко, то всі сфери і теми. Наповнення Вікіпедії є постійним процесом, який ніколи не зупиняється. Будь-яка стаття могла би бути ще кращою і ще досконалішою, і цей процес покращення та вдосконалення постійно триває.
– Наскільки Українська Вікіпедія розвинена порівняно з іншими мовними версіями?
– Якщо так порівнювати, то Українська Вікіпедія не належить до лідерів, але розвинута доволі непогано: посідає 16-те місце за кількістю статей і має значно більше публікацій, ніж, наприклад, угорський, румунський чи болгарський мовні розділи. За «глибиною» статей, це технічний критерій, який приблизно оцінює якість усіх статей, та за загальною популярністю українці трохи нижче, але все одно глобально в перших рядах, якщо врахувати, що загалом є майже 300 мовних розділів Вікіпедії.
– Якщо порівнювати українську та російську Вікіпедії, то одразу ж впадає у вічі те, що російськомовні статті повніші. Чому наша Вікіпедія програє їхній?
– Можна шукати багато докладних пояснень цього, але, на мою думку, все зводиться до простого демографічного факту. На жаль, українською мовою розмовляє в кілька разів менше людей, ніж російською. Відповідно у Російської Вікіпедії більше потенційних дописувачів, а отже, і більша кількість статей та вища їхня якість.
– На твою думку, в чому слабкі і сильні сторони Української Вікіпедії?
– У цьому питанні Українська Вікіпедія не відрізняється від інших. Слабкі і сильні сторони будь-якої Вікіпедії – це як два боки однієї медалі, тобто того факту, що Вікіпедію створюють волонтери і її може редагувати кожен. З одного боку, завдяки цьому Вікіпедія не є надійним академічним джерелом, бо текст кожної статті не проходить спеціалізованої перевірки професіоналами. Також через це деякі теми можуть бути висвітлені непропорційно погано, бо волонтери пишуть переважно саме про те, що їх цікавить. З другого боку, саме такий формат дозволив побудувати найбільшу енциклопедію в історії, зробити Вікіпедію настільки детальним і корисним джерелом для всього людства. Жодні інші спроби створити детальну енциклопедію не були такими успішними, як Вікіпедія.
– Ви з братом Захаром Процюком створили в «Телеграмі» канал, на якому переказуєте цікаві англомовні статті про технології, суспільство, культуру, історію і політику. Як виникла така ідея? Наскільки ці теми популярні серед молоді – ваших потенційних передплатників і читачів?
– Ми з Захаром давно любимо читати цікаві англомовні лонгріди (з англійської long read – «довге читання», «багато тексту». – Авт.), і тому завжди хотілося ділитися цікавими ідеями з іншими людьми. Тому створення каналу «The Old York Times» було логічним кроком, до якого ми давно йшли. Чому саме в «Телеграмі»? Бо це найефективніший спосіб створити інформаційний ресурс без особливих фінансових і ресурсних витрат.
Що стосується популярності цієї ідеї і нашого каналу, то, сподіваюся, вони підвищаться після публікації цього інтерв’ю. Якщо серйозно, то не можу сказати про всю молодь, але загалом молоді українці звертають дедалі більшу увагу на міжнародний досвід, тому ці теми справді доволі популярні. А загалом наша потенційна аудиторія не обмежується лише молоддю.
– Зважаючи на твою спеціалізацію «американістика та європейські студії», впевнена, що ти багато читаєш іноземних видань. Якою сьогодні постає Україна на сторінках іноземних ЗМІ, наскільки часто вони пишуть про нашу країну і в якому ключі?
– Здається, іноземні ЗМІ поступово втрачають інтерес до України, якщо порівнювати із 2014-2015 роками, бо ситуація в Україні стабілізувалася і якихось гучних подій не відбувається. Україні досі скоріше симпатизують, але брак значних позитивних змін у питаннях боротьби з корупцією призводить до того, що ці симпатії вже не такі сильні, як чотири-п’ять років тому.
– Недавно ти виступав в українських школах Нью-Йорка. Які враження на тебе справили ці навчальні заклади?
– Вражень від українських шкіл Нью-Йорка багато, але головне – я приємно здивований масштабами культурної діяльності тамтешньої української діаспори. Українські школи працюють переважно як суботні школи і не завжди можуть запропонувати вчителям високу конкурентну зарплату, тому здебільшого їх підтримують волонтери, які отримують символічні гроші. Але такі українознавчі школи є одним з головних способів збереження української культури за кордоном.
