Франківський депутат з батальйону "Айдар": Коли ми взяли "Щастя", то місцеве населення возило нам продукти та воду
Андрій Грималюк – депутат Івано-Франківської міської ради від ВО "Свобода", який з кінця травня несе варту біля військової бази на Луганщині у складі добровольчого батальйону територіальної оборони "Айдар" Збройних сил України.
Телефонний зв'язок повсякчас переривається, а все ж кілька запитань вдається поставити.
– Андрію, сьогодні дехто намагається втекти від війни, а Ви натомість пішли воювати добровільно. Як прийшло таке рішення?
– Ще зі студентських років брав участь в різних патріотичних організаціях, в яких була присутня тема захисту рідного краю, його кордонів від ворога. І ось зараз ворог іде на країну, сепаратисти та російські бойовики стріляють в наших хлопців, – тому сумнівів, що робити, не виникало. Тим паче, у мене була можливість поїхати – мав контакти із військовими в батальйоні "Айдар".
– Ви є добровольцем в "Айдарі". Що це за батальйон, де саме він воює?
– "Айдар" – це батальйон територіальної оборони при Збройних силах України, що дислокується в Луганської області. Він сформований в основному з Самооборони Майдану. Хлопці патріотично налаштовані, знають, чого сюди приїхали. Якщо в інших батальйонах оголошували стовідсоткову мобілізацію і там служать чоловіки, яким прийшла повістка, то в "Айдарі" більшість – добровольці. Тут нікого не цікавить статус учасника бойових дій, розмір зарплати й інші формальності. Люди прийшли, щоб захищати суверенність, кордони нашої країни. Всі вони різні – хтось уже служив, знає, що таке війна, хтось – ні, але старші діляться досвідом з молодшими. Атмосфера в батальйоні товариська.
– В Інтернеті була інформація, що батальйон "Айдар" потрапив у засідку. Це правда?
– Не знаю, чи була це засідка, чи ні, але ми вели активний бій мало не 16 годин. Серед наших є загиблі, поранені. Тобто ця інформація правдива. Але Росія розповсюдила іншу брехню – мовляв, айдарівців вже не існує, батальйон повністю розбитий, хто вижив – взяли в полон. Я кілька днів тому повернувся з-під Луганська. Зі мною дві доби не було зв'язку – телефон розрядився, а коли повернувся на місце дислокації, побачив багато пропущених дзвінків. Навіть родичі з Росії дзвонили. Виявляється, тамтешні ЗМІ, які регулярно дезінформують населення, придумали побрехеньку, що "Айдару" вже немає…
– Батальйон "Айдар" звільняв місто Щастя?
– Так, туди виїжджала спецгрупа, потім підійшли військові, а наступного дня ми вже стояли на блокпості – укріплювалися і тримали той периметр. Я особисто не брав участі у визволенні міста, бо не маю військового досвіду. А без досвіду на такі операції людей не кидають. Натомість я стою у бойових караулах на блокпостах.
– Чи можете сказати, як місцеве населення ставиться до українських вояків?
– У моєму взводі люди з різних регіонів – Львів, Івано-Франківськ, Луганськ, Тернопіль, Стаханов, Житомир, Вінниця. Є в нашому батальйоні хлопець з райцентру Щастя. Його батько пройшов Афганістан, і ходив голосувати на референдум за ДНР. Так само неіснуючу республіку підтримує його сестра. А він обороняє незалежність України. Тобто ситуація неоднозначна. Не можна сказати, що всі за суверенну Україну чи за ДНР. По-різному. А коли ми вже взяли Щастя і я був на своєму блокпості, до нас приїжджало місцеве населення, привозили продукти, воду, підтримували нас.
Загалом мені здається, що частина місцевих жителів зомбовані, під впливом технологій російської пропаганди. Вони не мають претензій до наших військових, які зараз контролюють територію Щастя: ми нікого не забрали, не чинили насильницьких дій. Але натомість вони з якогось дива бояться міфічного "Правого сектору", який, на їхню думку, скоро до них приїде і буде робити зачистку: радикальним способом з'ясовувати стосунки з місцевим населенням, яке підтримувало ЛНР.
– За Вашими спостереженнями, які найбільші проблеми є зараз в ЗСУ?
– Я – людина не військова, не служив, мені важко про це говорити, але, на мою думку, наша армія перебуває у повному занепаді. Адже коли під час ведення бойових дій бракує взуття, одягу для військовослужбовців – це велика проблема. Я вже не говорю про екіпірування, елементи самозахисту. Дуже складно. І якби не підтримка українців, які організовуються по всій Україні, збирають гроші, купують необхідні речі і навіть їжу – не знаю, як би існувало наше військо.
