Гастрономічна любов: Відома ведуча розповіла, що любить їсти на Прикарпатті

Немає кращого гіда туристичними Карпатами, ніж той, для кого це – рідні місця.

Відома українська телеведуча та медіаменеджер, керівниця інформаційної служби каналу ICTV Олена Фроляк народилася зовсім в іншому місці, але називає Прикарпаття своєю батьківщиною.

З читачами Zruchno.Travel Олена залюбки поділилася власним досвідом карпатського туризму, розкрила секрети найсмачніших та незвичайних гуцульських страв, а також розповіла про деякі місцеві звичаї. 

– Як народжуються ідеї ваших мандрівок? Хто їх генерує?

– Звісно, я! Сім’я мене часто підтримує, але ідеї генерую сама. Часто все відбувається спонтанно. Та все ж таки подорожі варто ретельно планувати.  

– Ваші дитинство та юність пройшли в містечку Косів на Івано-Франківщині. Вважаєте себе справжньою гуцулкою?

– На Прикарпаття ми переїхали, коли мені було шість. Тоді я не знала жодного слова українською, не те що гуцульською. Та справа навіть не в тому. Щоб бути гуцулкою, треба народитися в горах, з дитинства їсти бринзу та ходити на полонини. Але, звичайно, я можу вважати себе тамтешньою.

– А зараз розглядаєте Карпати як місце для туризму чи це просто ваш дім? 

– Я називаю Карпати другою батьківщиною, а Косів – це перлина Гуцульщини. Зараз я забрала звідти маму, тому так виходить, що вже другий сезон приїжджаю на Гуцульщину не додому, і це дуже дивне відчуття. Але для мене це завжди місце для відпочинку.

Правда, під час одного вікенду в Карпатах зі мною сталася неприємна ситуація. Ми приїхали у Шешори, щоб відпочити у горах, пограти в теніс та сходити в чудовий ресторан “Аркан”, що над Сріблястими водоспадами. Та коли заїхали в готель, з’ясувалося, що з номеру, який ми забронювали, досі не виїхали попередні мешканці. На заміну зі сварками вибила нам так званий “люкс”, де не було гарячої води та шампуню, а мене ще й звинуватили в тому, що я зламала душ. Ось так мене прийняли рідні Карпати. Але від того я не стала менше любити Шешори, Верховину, Косів чи той самий Буковель, котрий також усім раджу відвідати.

Звісно, туристичний сервіс у Карпатському регіоні треба покращувати. Гадаю, нашому турбізнесу бракує усвідомлення того, що клієнт стає вибагливим і хоче розуміти, за що він платить гроші. Та, гадаю, конкуренція все нормалізує. Добре, що вже є багато адекватних господарів.

– А чи не втратить Гуцульщина своєї автентики, якщо почне сильніше підлаштовуватись під міжнародні стандарти сервісу?

– Комфортний та якісний сервіс просто необхідний, якщо ми хочемо заробляти на туризмі. Гуцульщина завжди була автентичною, але я за те, щоб вона перестала бути такою вже дикою. Щоб турист міг туди дістатися та побачити прекрасні карпатські села, йому потрібно створити для цього комфортні умови. Принаймні дороги треба зробити! Наприклад, в Австрії є багато диких місцин, але вони доглянуті, дороги прекрасні, тому ніхто нічого не втрачає. І нам не варто боятися, що ми щось втратимо.

– А де і як туристу краще відчути автентичну Гуцульщину?

– Потрібно їхати у Верховину, Криворівню – там є багато колоритних садиб та гарних музеїв. Але варто враховувати, що в Карпатах нема чого робити, якщо взимку немає снігу, а влітку – сонця. Важливо відстежувати погоду, бо дощі можуть тривати кілька днів. Звісно, негоду завжди можна перечекати в колибах. Але гуцульська кухня досить важка для шлунку...

– Якщо говорити про банош, то напевно. Але ж там є і такі страви, про які в інших частинах країни мало хто чув.

– Саме так! Адже банош готують з кукурудзяного борошна на сметані або вершках, часто додають білі гриби, а ще можуть покласти смалець. І це важкувато. А от тому, хто вже наївся баноша, я пропоную дуже корисний гуцульський салат шухи – це відварений буряк, нарізаний соломкою. До нього додаються відварені сушені гриби, обсмажена цибуля, часник, олія, перець і трішки лимончику, а потім все перемішується. Справжні гуцульські шухи, до речі, роблять не лише з червоного, а й з білого буряка – так ще краще. Зауважу тільки, що місцеві іноді йдуть на хитрість – готуючи для необізнаних туристів, за сушені білі гриби можуть видати звичайну пересмажену цибулю.

Також порекомендую підбивані лопатки з молодої стручкової квасолі. Найкраще для них підходить широка зелена квасоля – такої багато на Прикарпатті. Стручки маринують, обсмажують, додають шкварки. Інколи лопатками доповнюють банош або взагалі використовують їх замість мяса. Це сезонна страва – буває тільки в липні. А ще на Прикарпатті роблять вареники лише з квашеною капустою – їх можна з’їсти разом із тарілкою! Та й полонинська бринза, куди без неї на Прикарпатті?

– А я нещодавно куштував гуцульські голубці…

– О так, правильно! Це теж моя гастрономічна любов – автентична гуцульська страва, яка має бути правильно приготована. Голубці гуцули теж роблять з квашеної капусти. Вони дуже маленького розміру – до них додають багато сала. Та всі ці страви можна скуштувати лише у садибах, бо в ресторанних меню це не так часто зустрічається. Але якщо турист попросить господиню приготувати йому шухи або лопатки, вона буде дуже задоволена.

До речі, постійно привожу для себе з Косова кукурудзяне борошно – гуцули його роблять самі. Такого борошна більше ніде немає! Скільки не купувала у Києві, жодне не підходить для приготування справжнього баноша.

– Часто чую, що на Гуцульщину варто обов’язково приїхати у період різдвяних свят, але ще жодного разу не був. Яке воно, Різдво в Карпатах?

– У гуцулів це найважливіше свято в році. Новий рік для них, як і в Європі, не настільки важливий, а от Великдень та Різдво особливо шануються. Зимові свята завжди дуже широко святкують, обов’язково з колядками по всьому селу, з масштабними переодяганнями на Маланку. До цього ставляться дуже серйозно: кожну колядку перед оселею співають від початку до кінця, потім колядників запрошують в хату на гостини. Так можна ходити святкувати до ранку, але цікаво, що все проходить надзвичайно культурно. Для туристів – це дуже цікаве дійство.

– Як людина, яка постійно працює з інформаційним потоком, можете назвати головні тренди та тенденції розвитку внутрішнього туризму?
 
– Український турист став досить вибагливим, він хоче комфорту. Окрім смачної їжі, йому ще потрібні якісні розваги, тому новий тренд – це активний відпочинок. Туристам треба пропонувати рух та видовища, якісний відпочинок для душі та тіла, хоча також важлива й інтелектуальна складова. Подорож має давати нові емоції та нові знання.

– Наостанок назвіть місця в Україні, де ви тільки мрієте побувати.

– Таких місць ще є багато. Соромно зізнатися, але я, проживши багато років на Прикарпатті, погано знаю Закарпаття. Виявляється, там зовсім інші люди, менталітет, говір, погода та навіть інші фрукти. Хотіла б поїхати на Синевир, побачити Мукачево та замок “Паланок”, прогулятися по Ужгороду, а скільки я вже наслухалась про ті закарпатські чани! Але на все це потрібно виділити хоча б тиждень.

Ще я часто бувала на Харківщині, їздила до бабусі в село Сенькове – раніше це були красиві заповідні місця з розкішною річкою Оскол, прекрасним кліматом, власними кавунами та динями. Але для мене зовсім невідомим є саме місто Харків. На ці вихідні туди збираюся, сподіваюся, що буде час погуляти містом.