Голос зі Слов’янська: Бойовики вже переплюнули німців

Інформаційні повідомлення в українських ЗМІ про події у Слов’янську є лише невеликим відображенням того, що насправді відбувається у місті. Слов’янськ живе у стані неоголошеної війни, а місцеве населення дедалі із меншим ентузіазмом сприймає проросійських бойовиків, які, фактично, окупували місто. І, якщо раніше містяни ставали живим щитом між українськими військовими та проросійськими сепаратистами, зараз стає дедалі очевидніше: війна — затягнулася, а місцеве населення безжально використовують

— Цей район вибраний ідеально, — стверджує Ольга. — З-серед усіх областей України Донецька — найбільш проросійська, а у Донецькій області найбільше проросійський — Слов’янськ. Коли більше 20-ти років тому проголосили незалежність України, ми цього не відчули.  І національно-патріотичного духу у нас замало. Й українська мова – не віталася. Де ще в Україні є проспект чи вулиця Леніна? Мабуть, ніде. А у нас таких найменувань багато.

Жінка розповідає: події у Слов’янську готувалися не один місяць: наприклад, влаштовувалися провокації на мітингах КПУ, у яких звинувачували бандерівців. А зараз у місті ходять постійні страшилки про «Правий сектор»: їм приписують усі звірства, які відбуваються у місті.

— Мати проукраїнську позицію у Слов’янську — дуже небезпечно, — каже Ольга. — Люди налякані.  Їх кидають у тюрми. Депутата Рибака виловили у Торці — за його позицію. Хлопця зі Стрия — теж. Фермера розстріляли на очах у його сім’ї за те, що він допомагав українським військовим продуктами. Незгідними із діями нової влади забиті підвали СБУ, міліції. З людей — знущаються. А тоді їхні тіла викидають у річку. І вони час від часу спливають. Нещодавно «сплив» якийсь єнакіївський бандит — хоча це кращий варіант, якби вони один одного перестріляли. А я живу неподалік від цієї річки.

У місті постійно відчувається напруження, — каже жінка. Проте, люди на роботу — ходять, навіть попри те, що на вулицях часто можна побачити військових із автоматами. Інфраструктура у місті — працює. Принаймні, настільки, щоб забезпечити його життєдіяльність.

— Працює продуктова мережа Януковича-молодшого, — каже жінка. — З одного боку, населення отримує продукти, з іншого — бойовики зброю. Працюють аптеки, є електро- та водопостачання. Проте, захоплено багато адмінбудівель: міськвідділ СБУ, МВС, виконком. Були перебої із постачанням хліба, але то буквально день-два. У Слов’янську — свій хлібокомбінат, але, хоча його директор обіцяв, що хліб не подорожчає, ціни — злетіли.

У місті немає ефірного телебачення, оскільки пошкоджено телевишку. Радіопередачі — лише проросійські, оскільки терористи захопили телеграф.

— Нещодавно TБ — працювало, однак, вимкнули усі українські телеканали і увімкнули — російські. Упродовж трьох тижнів тривала така «промивка мозгів»… У мене було відчуття, що я тут одна за Україну, — ділиться Ольга.

Жінка каже: дуже хоче чимось допомогти Україні. Але в окупованому місті це зробити досить важко. У травні, коли у місті відбувався референдум, вона ходила «на передову», оскільки було повідомлення, що вибухом знищено польову кухню й українські військові сидять голодні. Потім відчула до себе зацікавленість з боку невідомих осіб.

Ольга дуже добре спілкується українською мовою, хоча час від часу переходить на російську — очевидно, їй так легше. Каже, що мову вивчила, побувавши два рази у Трускавці на відпочинку.

Військові зі зброєю на вулицях міста для мешканців Слов’янська стало уже традиційною картиною. Жінок неофіційно попереджають, щоб не потрапляли на очі проросійським терористам, бо бойовики — агресивні і «голодні». Хто міг — вивіз із міста дітей. А днями відбувалася термінова евакуація дітей зі шкіл і садочків. До того часу нова влада у Слов’янську створювала видимість стабільності.

— Пономарьов — місцевий. Він справді «афганець», справді — контужений, справді — наркоман. Яскрава особистість, яка, проте, ніде не “світилася” до початку цих подій у Слов’янську, — розповідає Ольга.

Жінка каже: спочатку безлад у Слов’янську робили «свої». Їм зброю не видавали. Навіть ті, які стоять на барикадах, — беззбройні. Але як тільки наближаються українські військові, телефонують за добре підготовленою підмогою. А тепер на вулицях почали з’являтися чеченці.

— Вперше побачила чеченця кілька днів тому: сердитий такий і погляд — пронизуючий. Аж не по собі стало.

Ольга починає говорити про українських військових і не стримує сліз:

— Мені дуже шкода наших хлопців: це — діти, вони бачили війну тільки у кіно. І їх ставлять проти чеченців, які «заточені» під війну.

Мешканка Слов’янська каже: мирних містян центральна влада мала б уже давно евакуювати. Адже, саме присутність мирних мешканців суттєво ускладнює завдання для українських військових.

— Противника не можна недооцінювати, — вважає жінка. — Усі бандити добре знають місцевість і дуже добре озброєні. А ще небезпечніше, що між бойовиками почалися міжусобиці. Знайомий їде машиною на роботу, а на нього з іншої машини раптом дуло автомата. Виявляється, вони вирішили полякати. Але ніколи не можеш бути певним, що у кого у голові твориться. Вони захопили в українських військових БТР і тепер ночами на великих швидкостях катаються по вулицях.

Мешканка Слов’янська не може зрозуміти, чому українське військове командування не зробить детальний план-схему міста, нанісши на неї усі захоплені будівлі та місця найбільшої концентрації бойовиків, як, наприклад, у містечку авіатехнічного коледжу.

— Можна вияснити координати і скинути на них ракету, — втішає себе жінка.

Самі слов’янці дуже потерпають від обстрілів. Адже, бойовики стріляють по українських військових із житлових кварталів, добре знаючи, що ті не зможуть завдати удару у відповідь. Стріляли навіть із території лікарні. А нещодавно проросійські сепаратисти обстріляли навіть мирне населення, намагаючись це подати як атаку української армії.

— Ці бойовики уже переплюнули німців, — обурюється жінка.

Ольга наполягає: справжня кількість жертв війни ніде не оприлюднюється, а рахунок іде уже на сотні.

— Коли на початку травня у Слов’янську відбувався бій поблизу АЗС, Арсен Аваков говорив про 16 загиблих, а насправді загинуло 120. А поранених було близько 200. Морг в Ізюмі усіх не поміщав.

Жінка зауважує: перспектива стати Придністров’ям — усе чіткіша.

— Може, це песимізм, але тут чітко видно, що противник має перевагу в озброєнні та військовій підготовці. І Україна цікавить включно із Києвом.

Одним із тривожних сигналів, які побачили містяни, це те, що Слов’янськ покинули роми і євреї, адже проти них розвинулася масштабна кампанія. У цьому бачать знак, що події у Слов,янську затягнуться на довго.

— Під час виборів, 25 травня, Пономарьов пообіцяв повісити кожного, хто вирішить голосувати. У нас не працювала жодна дільниця. А зараз Пономарьов заявив, що мешканці міста мають бути готові до того, що уся ситуація триватиме ще зо два роки. Отже, комусь вигідно підігрівати в Україні цю «гарячу точку», — робить висновок Ольга.