Хата – як борг перед батьком. Франківські волонтери збирають кошти родині загиблого Дмитра Ломея

На початку березня у Франківську поховали Дмитра Ломея, добровольця Правого сектору, який загинув у Пісках. У нього залишилась зовсім молода вдова Надія з двома малесенькими синами. Нині їм дуже сутужно – туляться в одній кімнатці старої батьківської хати. Там же живуть мати, сестра і племінниця Наді. Волонтери й сільська рада хочуть збудувати їм житло, але справа ця не з легких, треба багато помочі.

Діми більше не побачу

Село Цуцилів – в Надвірнянському районі. Хата, де живе сім’я загиблого добровольця, тут, напевно, найбідніша. Маленька, низька, а скільки їй років, і вгадати важко.

Надія – молода худорлява жінка у чорній хустині – запрошує всередину. У тісній кімнатці бавляться двоє білявих малюків. Чужих не бояться, жваво беруться за гостинці. «Я – Святик», – чемно каже старший.

«Йому 27 березня буде п’ять, а Артурчику в лютому минуло три. Одна зараз радість – це мої діти», – каже Надя.

Тримається вона добре, хоча видно, що їм усім зараз непросто.

«Знаєте, він не сказав мені, що пішов в АТО. Я б де була пустила?! Думала, поїхав на заробітки, – згадує Надія. – А потім у телефонній трубці почула вибухи, кажу – щось не те. А він лиш – не переживай, я в АТО. Він і на Майдан їздив таємно від мене. Не хотів, аби я нервувалася»

Зв’язок з чоловіком обірвався за два тижні до його смерті. Ніби з’являвся у мережі, а коли передзвонювала, то уже був поза зоною. Може, не мав, де зарядити телефон, може, ще щось, Надя не знає.

«А тут 27 лютого мені дзвонить свекруха і каже, він помер, – продовжує жінка. – Кажу, тьотя Наташа, то неправда, може, щось поплутали, може, то його тато, бо той теж в АТО, мобілізований…».

Виявилося, що правда. На тіло чекали вісім днів. Потрібно було зробити експертизу, аби точно встановити особу. Потім уже Надії розказували очевидці, як загинув її чоловік. На той час Дмитро і ще шестеро хлопців були у засідці в будинку, їх накрили «Градами». Після першого удару – контузило, за другим – винесло разом зі стіною і поховало під уламками.

«На похороні одразу сказали труну не відкривати, бо нема на що дивитися, – тихо додає жінка. – Артурчик ще маленький, він не дуже розуміє, ще й звик, що тата часто нема вдома, бо їздив на заробітки. А Святик… Я йому сказала, що їдемо на похорон, але до кого, він не знав. Зайшов до церкви, а там стояли дві фотографії. Він каже – там Діма, бо він нас по іменах називає. А ввечері приїхали додому, він забився під ковдру і плаче, каже – я його вже ніколи не побачу. І тепер буває таке, що забивається собі та плаче».

Надя обіймає малого і каже, що чоловік лишив їй свою чисту копію. Святик що на обличчя схожий, що характером – на місці всидіти не може, мусить всюди бути і все знати.

Після смерті Дмитра його сім’я залишилась фактично без єдиного годувальника. Поки був живий, їздив на заробітки, вони знімали житло в Цуцилові і якось крутилися. Коли пішов в АТО, грошей на оренду вже не було, тож Надія з двома дітьми вернулася в батьківську хату. В одній кімнатці тут тулиться їх троє, її мати та сестра з дочкою. Є в них ще одна малесенька кімната, але там холодно.

«Дрова дуже дорогі, – каже жінка. – Цього року заказали машину, то самі, три жінки, все кололи і складали».

У тій кімнатці нині стоять дві фотографії Дмитра, свічка, буханець хліба і невеличкий наплічник з його речами, які передали з Пісків, а ще два прапори, ними накривали труну.

Ніяких допомог від держави у них поки що нема, бо тільки цього понеділка Надія забрала документи про смерть чоловіка. Живуть на 900 грн. «дитячих» і допомогу від волонтерів. Надя знає, що ті загорілися ідеєю збудувати їм хату, але, здається, сама не вірить, що це реально.

«Ми не звикли до розкошів. Хоча б дві кімнати та кухню, аби дітям було, де жити» – говорить тихо.

Дітей не лишайте

У Цуцилівській сільраді ситуацію знають. Надя – їхня, місцева, її батько працював у колгоспі, помер минулого року. Жили бідно – у сім’ї було шестеро дівчат. Дмитро ж був сам із Франківська, а в Цуцилів переїхав, коли одружився.

У маленькій кімнаті – згадка про Дмитра. Фото, свічка і наплічник з речами, який привезли з Пісків

Нині, каже війт Микола Дутчак, просто зобов’язані помогти синам Ломея.

«Я казав її мамі, бо ми недалеко живемо: мені байка – твоя Надя, мені дітей шкода, бо вони вже тата мати не будуть, – категорично заявляє він. – Дмитро пішов туди буквально з Майдану, добровольцем, не ховався, хвороб різних не шукав. Десь півтора місяці тому приїздив у село на ротацію, я з ним бачився. Руки трусяться, кажу: Діма, що таке? Відповідає – Миколайович, ви там один день побудьте, то вас усього буде трясти. Ніби чув щось, каже, Богом прошу, якщо зі мною щось станеться, не дайте пропасти моїм дітям. Повірте, що я за тих двох дітей буду горло гризти».

Власне у вівторок, коли верстався номер, у сільраді скликали позачергову сесію, аби виділити землі під будову.

«Знаєте, з планами нині досить прикро, але я ніби відчував, що треба один-два притримати, – продовжує голова. – Даємо небагато, 10 сотих, але поближче до центру, думаю, це буде нормально. Документацію беру на себе».

Але щоб та хата стала реальністю, потрібно докластися усім.

«Він не воював за Цуцилів, чи Над­вірнянський район, він воював за всю Україну, – каже Дутчак. – На похороні його хлопці казали, що дійсно був підготований боєць, а дітям уже показувати не було що. Кожен має свою душеньку потріпати і подумати над цим».

І в селі, і в районі готові помагати, продовжує голова, але бюджети у всіх нині дуже куці.

«Повинно відгукнутися суспільство – хто може цеглу, трохи лісу, покрівлю, гроші, зі свого боку обіцяємо жорсткий контроль», – підсумовує війт.

Старший, Святик, – точна копія тата. Навіть характер такий же – непосидючий

 Благодійники знаходяться

Сьогодні ж франківські волонтери ініціюють широку кампанію щодо будови хати для сім’ї Дмит­ра Ломея.

«Ми, як волонтери, просто зателефонували до його дружини і спитали, чим можна помог­ли, – розповідає голова фонду «Майбутнє Прикарпаття» Наталія Перцович. – Бо в нас основ­ний напрямок роботи, це якраз підтримка сімей бійців АТО. Була можливість привезти їм пральну машинку, але Надя сказала, що в хаті немає водопроводу. Тоді зрозуміли – треба їхати і дивитися, як вони живуть».

Сказати, що бідно, це нічого не сказати, продовжує волонтерка, але дітки доглянуті, розумні. Хлопчик у три роки вже добре розмовляє, розрізняє кольори, звірят розпізнає, таку сім’ю треба підтримати.

Кампанія ще тільки розпочалася, але після допису Наталки Перцович у соцмережі, де вона коротко змалювала ситуацію, вже відгукнулися люди, які готові помогти.

«Це абсолютно не знайомі мені люди, вони дають цемент, беруть на себе всі бетонні роботи, плюс можуть зробити металеві конструкції та відвезти те все до Цуцилова. Тобто вже якийсь старт є, – каже Наталя. – А далі, думаю, має бути створена ініціативна група, разом з сільським головою і людьми, які хочуть помогти, і будувати».

Ще перед тим волонтери Правого сектору звернулися до обласної Координаційної ради з допомоги пораненим та учасникам війни на Донбасі з проханням теж помогти сім’ї Ломея. Заступник директора департаменту соцполітики ОДА Ярослава Ульванська пообіцяла, що на найближчій сесії облради розглянуть питання про виділення сім’ї матеріальної допомоги в сумі 100 тис. грн.

Початок закладений, а гарний приклад в області вже є – адже звела сільська громада і благодійники у Великій Кам’янці будинок для сім’ї загиблого на Майдані Ігоря Ткачука. І то менше, ніж за рік.

Батько Артура і Святослава віддав за спокій кожного з нас найдорожче – своє життя. Яке маємо право залишити цих дітей наодинці з бідою?

Реквізити для допомоги

Картки ПриватБанку:
гривня 4149 4978 3468 8634
долар 4149 4978 3468 8626
євро 4149 4978 3468 8527
Отримувач – Ломей Надія Василівна

Репортер