...І більше не подати руку. Нова політетика

Пам'ятаєте цей випадок: депутат Сергій Лещенко ухилився від руки, простягнутої йому Олесем Довгим? Відмовився її потиснути. Щоправда, зі словами: «шановний...», але і з обіцянкою в'язниці.

Чи правильно вчинив парламентський неофіт? Людина, можна сказати, до нього з миром, а він - так не по-джентльменському «відшив». Більшість в соцмережах оцінила вчинок Лещенко як по-справжньому чоловічий.

А щодо джентльменства... Як сказав один кіногерой: « Я - не джентльмен, я - ковбой».

Інколи не подати руку - це справді вчинок. Морально важкий. Це - як виклик на дуель, за який доведеться відповідати. Ти повинен знати, що цим перетворив людину на особистого ворога. А якщо людина вже ворог? Ким стаєш ти, потиснувши простягнуту руку?

Як каже східна мудрість: обирай собі ворога сам. А обравши, вже знаєш, на що від нього чекати. Потиснувши руку ворогові, ти вводиш себе в оману, що отримав друга. І ця помилка може дуже дорого коштувати.

Пам'ятаєте той морозний Майдан, коли народ обсвистав трійцю наших опозиціонерів за те, що зустрічаючись з Януковичем, вони обмінялися з ним рукостисканнями? З правителем, що наказав бити і розстрілювати свій народ... Кличко потім вибачався і виправдовувався тим, що потиснув руку Януковича винятково задля того, щоб «переконати його піти у відставку і не застосовувати зброю проти людей»... Це допомогло? Коли до Януковича ходили спочатку Турчинов, а потім Ярош, вони, ймовірно, теж тиснули державну правицю. І виправдатися можуть так само. Це був самообман: від смертей на Інститутській  рукостискання з вбивцею нас не врятували.

Герой Майдану Володимир Парасюк, обраний до ВР, в кулуарах винувато пояснював тележурналістам: мовляв, не всіх нових депутатів знає в обличчя і боїться потиснути руку кому-небудь... не тому. Яка дрібниця, здавалося б, на тлі війни, люстрації, формування нового уряду! Але... правильно боїться. Тому, що сьогодні знайдеться море тих, що бажають від імені сотника Майдану отримати підтвердження свого «патріотизму».

На вихідних в соцмережах з'явилося барвисте фото однієї симпатичної пані з «Опозиційного блоку», ім'я якої поговір пов'язував з контролем над фінансовими потоками в фармацевтичній галузі. Пані в залі ВР щось весело розповідає, а навколо заразливо сміються лідери найбільш принципових і непримиримих парламентських фракцій. Чи це випадковий знімок? Або ж ілюстрація «вічної дружби» всіх депутатів? І вічної єдності інтересів?

О, у пані якесь особисте свято? Тоді тим, хто поділяє її радість, не завадило б хоч оком кинути на її сторіночку у ФБ. А там є і такі привітання: «Бережіть себе в цій фашистській зграї» і листівочка: букет тюльпанів,обвитих колорадською стрічкою. «Фашистська зграя» - це про вас, дорогі депутати, що прийшли з Майдану! Не забувайте про це.

Російські опозиційні аналітики днями заговорили про зміну стратегії Путіна щодо України. Мовляв, замість того, щоб давати гроші «ЛНР» і «ДНР», він витратить їх на підкуп центральної української влади для створення внутрішнього опору діям президента і прем'єра. Не знаю: правда це чи фейк. Але те, що величезні гроші на підкуп українських політиків Путін давав завжди - це не викликає жодного сумніву.

І першими до чесних новообраних депутатів від Майдану з пропозиціями, «від яких неможливо відмовитися» підгребуть саме ті, чию добру руку ви мали необережність потиснути. Вона і виявиться рукою, що «дає» і не збідніє. Почнеться з малого. З запрошення на святкування дня народження, аби показати, «як люди живуть». З гарячих переконань, що ти «не як всі». З взаємного лобіювання крихітних шматочків бюджетного пирога - «для своїх виборців».

Не заздрю я нашим героїчним комбатам. Історія цинічно свідчить: багатьох, хто не зламався під тортурами, зламало золото. Як кажуть у народі, вірус корупції передається саме через рукостискання. Аби потиснути руку пройдисвітові і вижити, треба володіти незвичайним імунітетом.

Ви знаєте, звідки прийшов до нас цей жест? Ні, не з Давнього Риму, в ті часи стискували зап'ястя - шукали кинджал, захований в рукаві. А з Європи нових часів, коли, як вважають історики, рукостисканням обмінювалися після укладання вигідних угод.

Потискаючи руку абикому, задумайтеся, яку угоду ви укладаєте...

Сьогодні всі ми проходимо випробування честю. Випробування здатністю сказати: «ні». Створюється, сподіваюся, новий стиль стосунків між людьми. Коли є принципи, і вірність цим принципам вища за бажання не мати ворогів і жити в злагоді і дружбі зі злодіями, нахлібниками і зрадниками...

Прем'єр-міністра Британії Девіда Кемерона ніяк не можна звинуватити в тому що він не джентльмен - а він узяв і не подав руку Путіну. І австралійські чиновники так само вчинили. І автогонщик Льюїс Гамільтон, що переміг на Гран-прі в Росії  - теж.

Давайте вчитися уроків ділової етики у них. А вона каже: подавати руку негідникові необов'язково. Це не ознака неввічливості. Це логіка людини, що поважає себе.

Євген Якунов, Укрінформ