Імунітет для суспільної моралі
Інформаційна війна, спрямована на руйнування історико-світоглядних основ українства, на розпалювання в соціумі національної й релігійної ворожнечі, набуває розмаху. І розпочалася вона не місяць-два тому.
Сили, ворожі українству, ведуть її давно. Початками ж теперішнього етапу тієї агресії стали спроби руйнування інституцій українського відродження ще з боку попереднього владного режиму, а також формування суспільних «цінностей», в основі яких — спотворений світогляд, пропаганда алкогольного способу життя, позитивне сприйняття корупції, ксенофобії, насильства... Сьогодні ж та війна набуває інших обрисів — через приниження державних символів, виправдання збройних посягань на територіальну цілісність України.
Про це йшлося на круглому столі «Морально-етичні засади протидії антиукраїнській інформаційній війні», який Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі (НЕК) провела в Національній агенції «Укрінформ». Учасники дійства — військові, політичні, державні, громадські діячі, науковці — розглянули шляхи досягнення законодавчого гарантування інформаційної безпеки України. Зокрема подали пропозиції до підготовлених НЕК законопроектів: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони конституційного ладу та територіальної цілісності України» та «Про внесення змін до статті 39 Закону України «Про телекомунікації» (щодо обмеження доступу до ресурсів)». За результатами ж круглого столу ухвалили резолюцію, в якій звернулися до керівників держави та її відповідних відомств з пропозицією налагодити ефективну протидію інформаційній агресії та іншим деструктивним впливам на українське суспільство, щоби сформувати систему захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у вітчизняному медіа-просторі.
— Спротив інформаційній війні проти України як нині чільний пріоритет у нашій діяльності завше перебував у центрі уваги комісії, — коментує позицію НЕК стосовно ситуації в Україні й довкола неї голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі доктор юридичних наук професор Василь КОСТИЦЬКИЙ. — Напрями й форми ведення такої війни проти Української держави ми давно відстежували. Загалом НЕК протягом року досліджує десятки тисяч різних відеосюжетів, фотокореспонденцій, аудіозаписів, публікацій та видань. Спершу в нашій роботі траплялося дуже мало інформаційних продуктів, у яких містились би елементи релігійної ворожнечі, міжнаціонального протистояння, посягання на конституційний лад чи територіальну цілісність України, або ж образи чи приниження українців та представників інших національностей, які проживають у нашій державі. Але невдовзі з’явилася тенденція до щорічного зростання їхньої кількості вдвоє, втроє й т. д. Ми регулярно порушували це питання як суспільну проблему. Проте, на жаль, наших апеляцій з того приводу до мас-медіа, громадськості, найвищих посадовців України не було почуто.
Тим-то нині ті тенденції сягнули кульмінації. Тепер не лише кілька відсотків продукції, а й основна маса інформаційного валу сіє національну й релігійну ворожнечу, демонструє неповагу до традиційних духовних і суспільних святинь нашого народу, спрямована на приниження за національною ознакою як самих українців, так і представників етнічних меншин, які проживають на території нашої держави, схвалює посягання на конституційний лад і територіальну цілісність держави.
— Пане Василю, з чим саме доводиться стикатися вашим експертам?
— Приміром, ще торік ми проаналізували таку складову вітчизняного інформаційного простору, як телевізія. Розглянули понад 120 телесеріалів, більше 40 ток-шоу та близько 60 розважальних програм і дійшли висновку, що майже дві третини цієї продукції має російське походження. Про що йшлося в тих передачах? Насамперед про те, що українці — люди другого сорту. Тому культивувалося легковажно-поблажливе ставлення до них як до представників нижчої раси, ні на що путнє неспроможнихѕ Але ж таке триває роками.
Тож нічого дивуватися, що в наших дітей та молодих людей склалося відчуття, ніби всюди краще, ніж в Україні, хоча це й неправда, що і влада в нас завше погана, й ми такі самі нікудишні, і що взагалі, українці — найгірші люди.
Поширюється й пропаганда алкогольного способу життя. З одного боку, нас непокоїть, що й так за дитячим алкоголізмом Україна посідає перше місце в Європі, що в нас підлітки з 11–13 років регулярно вживають спиртне, що ми випиваємо щороку по 12,8 умовного літра чистого алкоголю на кожного, а у ВООЗ кажуть, що небезпека для генофонду нації починається після восьмиѕ А з другого боку, наші канали показують, як герої російських телесеріалів постійно пиячать з того чи іншого приводу, а то й без нього, чим формують у свідомості телеглядачів переваги існування в обнімку зі спиртним.
А коли кажеш цим мас-медійникам: шукайте національно свідомих українських героїв, вони відповідають, що таке прохання відгонить цензурою. Та якщо кошти українських платників податків спрямовують на розвиток вітчизняного кіно, то вони мають право вимагати таких кінотворів, яких потребує суспільство.
З цієї ж причини й НРТР мала би врешті виконувати свій обов’язок і задовольнити наше прохання про те, наприклад, щоби не лише сліпо включати до ліцензійних умов телерадіомовлення вимогу продукувати 15 відсотків дитячих передач, а й простежити за належним виконанням цього: їх на ТБ мають транслювати вдень. Натомість телевізійники показують мультфільми, національно значущі історичні й культурно-просвітницькі передачі глибокої ночі, або ж від 4-ї до 6-ї години ранку. Це, до речі, якось було обурило корифеїв українського кіно й вони почали протестувати, звернулися за підтримкою до нас, і ми порушили їхні претензії на державному рівні. і що в підсумку? На ТБ створили такі інформаційні продукти, в яких знущаються над портретами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Чорнобильців узагалі показали німими, глухими, сліпими, котрі виглядають як аномальні істоти...
Отакі фільми знімають за кошти держави, себто платників податків. Я розумію, що хтось бачить українців саме такими — можливо, на замовлення Москви. Але якщо так, то хай той, хто замовляє, сам оплачує творення таких «кіношедеврів». і хай на них не тратять бюджетні кошти. Втім, роблять і так. Скажімо, фільм «Полтавская баталия: 300 лет спустя», створений російськими кіномитцями, показав українців п’яницями, неспроможними навіть прибрати біля пам’ятника Полтавській битві, бо там, бачите, вітер листя наносив. Якщо нас показують недолугими, то це зрозуміло: йде інформаційна війна. Але й природно, що ми називаємо цей фільм антиукраїнським і вимагаємо заборонити його трансляцію на теренах нашої держави. Та нас за це звинувачують у цензурі.
— Вражають випадки глумління над національною символікою України. Дивує, що ці акти так тішать тих, хто їх коїть.
— Мене це питання особливо болить, оскільки останню редакцію статті 20-ї Конституції України, яка саме закріпила статус українських національних символів, я готував власноруч уночі, в сесійній залі ВР, перед ухваленням Основного Закону.
Ми й раніше мали справи з посяганням на державні гимн, прапор, герб. Але тепер таких матеріалів значно побільшало. Зокрема не так давно один із українських часописів розмістив незугарну ілюстрацію, в якій було використано державну символіку України. Довелося втрутитись, але нам відповіли, що то просто таке творче бачення автораѕ Але ж усім зрозуміло (і я це не раз підкреслював): хто чинить неподобства стосовно символів держави, той плює цим у душу всього її народу. Проте для багатьох тих «творців» такі речі зостаються незбагненними, й вони на будь-які спроби обмежити їхню підривну діяльність волають про цензурні утиски.
Тим часом ми усвідомлюємо, яка мета цих осіб — дегероїзувати наші національні святині, облити багном такі історичні постаті, як Тарас Шевченко, іван Франко, тощо, аби показати українців людьми, в яких немає ні моральних лідерів, ні національних символів, що вони — взагалі не народ, а коли так, то й не мають права на власну державу. Цю роботу вели системно й послідовно тривалий період і вона щедро оплачувалася — такі «трударі» добре думали, як, що й за чим тут подавати. і дуже часто антиукраїнська агітація була прихованою — на кшталт 25-го кадру.
— Який порядок реагування НЕК як дорадчої урядової структури на ті чи інші випади проти суспільної моралі? Як дієте чи кого інформуєте про це насамперед?
— НЕК — лиш експертний і контрольний орган при Кабміні, який не має регуляторних повноважень. Але ці функції, як і саме питання захисту суспільної моралі, належать до компетенції Генпрокуратури, Служби безпеки, МВС, державних комітетів телебачення та радіо й кіно, міністерств юстиції, культури, освіти й науки, інспекції з питань захисту прав споживачів, Національної ради з питань телебачення й радіомовлення (НРТР). Отож наше завдання — проаналізувати інформаційну продукцію, незалежно чи то телевізійна передача, чи кінофільм, газета чи рекламний буклет, і визначити: чи є там порушення законодавства про захист суспільної моралі. А виявивши їх, повідомляємо про це той чи інший регуляторний орган. Якщо, скажімо, йдеться про випадки українофобії, антисемітизму чи інші вияви ксенофобії, про образи поляків, росіян, кримських татар — втім, не важливо, кого саме, ми надсилаємо ці матеріали до СБУ, МВС, ГПУ. Якщо ж мова про порушення у сфері телерадіомовлення, то інформуємо НРТР.
Правда, стосовно НРТР ми ще в лютому зробили висновок, що вона самоусунулася від виконання своїх визначених законом обов’язків. Принаймні не реагувала на наші звернення з приводу тотальної реклами алкоголю, приниження національних і релігійних почуттів та інших негативних явищ на телеекранах. Це і стало причиною того, що за рішенням парламентського комітету свободи слова Верховна Рада висловила НРТР недовіру.
На жаль, були в нас претензії й до інших столичних відомств. Зокрема якось судилися з Мінкультури. Це відомство повсякчас відмовлялося подати на розгляд ВР розроблені нами критерії оцінювання інформаційних матеріалів щодо їхньої відповідності чинному законодавству. Тож ми змушені були врешті-решт вдатися по допомогу до судових інстанцій. У результаті адмінсуд Києва виніс окрему ухвалу, якою зобов’язав міністра культури виконувати рішення НЕК. Це унікальний прецедент у державному управлінні, щоби держслужбовця змушували виконувати свої посадові обов’язки через суд.
— Як виглядає, далеко не все гаразд в Україні із суспільною мораллю. і не лише через рясноту випадів проти неї, а й тому, що державні інституції, покликані її захищати, самоусуваються від цієї справи.
— Свого часу серед високопосадовців навіть панувала мода всілякими способами уникати зустрічі з головою НЕК. Особливо після історії з НРТР. Пережили ми й цькування з боку громадських колегій (ГК), які діють при столичних державних органах влади, аби сприяти їм функціонувати якомога досконаліше, і які дозволяли собі в порушення чинного законодавства критикувати діяльність НЕК.
Тобто уявіть собі таке: ми висуваємо претензії до НРТР за те, що вона не виконує своїх обов’язків і не захищає український телепростір, а громадська колегія при ній починає нав’язувати всім думку, що НЕК потрібно ліквідувати. Бо, мовляв, ми незручні, коло нас їм некомфортно, тому що ми спонукаємо всіх думати про український інформпростір та його безпеку. Та якщо глянути в корінь проблеми, то що це за ГК? Гадаєте, що до їхнього складу входять представники широкої громадськості? Далеко не так. Там здебільшого представники великого бізнесу. Тільки вони називають себе не підприємцями, а приміром, Асоціацією телерадіомовників. Або, скажімо, у правлінні інтернет-асоціації сидять люди, які контролюють 80 відсотків вітчизняного інформаційного інтернет-ринку домену ua. Це великі багатії. Але вони позиціонуються як громадська організація. Те саме маємо з індустріальним телевізійним союзом — це теж об’єднання представників великого капіталу, котрі намагаються диктувати, що, коли і як подавати українцям з телеекранів.
Про моральне обличчя цих «громадських діячів» засвідчує такий випадок. Коли на засіданні профільного парламентського комітету розглядали законопроект про ліквідацію НЕК, то апарат ВР запросив до обговорення питання і представників громадськості. Правда, незрозуміло за яким принципом вирішували, кого запросити на дебати. Бо з’ясувалося, що в дійстві взяли участь переважно представники інформаційного бізнесу, а от, приміром, із Всеукраїнської ради церков, поважної інституції, діяльність якої схвалюють в Європі й США і яка завше підтримує позицію НЕК, не було нікого. Моїм опонентом тоді виступала одна пані, яка представляла інтернет-асоціацію, відома тим, що свого часу на парламентських слуханнях з питань захисту суспільної моралі, заявила буквально таке: ми виступаємо за демократичну Україну, але щоб у нашій державі справді запанувало народовладдя, потрібно легалізувати порнографію, проституцію, легкі наркотики й ліквідувати НЕК. Уявляєте, які ясні й прозорі наміри. і ця жінка говорила, за її словами, від імені української громади, її культурної й духовної спільноти.
Я ніколи не виступав і не виступаю проти розпуску комісії. Не знаю, може, й справді потрібно ліквідувати НЕК, до якої входять, з якою співпрацюють на громадських засадах такі знані діячі культури, мистецтва, духовності, що її, без перебільшення, можна назвати голосом української громадськості. Принаймні якщо є чи буде така політика в парламентському комітеті, у Верховній Раді, то, будь ласка. Я лише завше наголошував на тому, що наразі аргументів, які наводять на користь такого рішення, недостатньо для його ухвалення. З другого боку, я готовий поступитися цією посадою комусь іншому, якщо мою особу так проблемно сприймають представники інформаційного бізнесу, які не хочуть розуміти всієї глибини проблеми, пов’язаної з розпалом антиукраїнської агресії. Але ні розпуском НЕК, ні зміною її керівника питання аморального наступу на українське суспільство аж ніяк не вирішити.
— Усе ж нині до НЕК мали б більше прислухатися. Та й влада в державі вже інша.
— Змінилася лише верхівка владного Олімпу. А чиновники середньої ланки залишилися ті самі, тому певний спротив нашій діяльності й далі зостається. Приміром, ще кілька місяців тому звернулися ми до голови комітету з питань свободи слова та інформації ВР Миколи Томенка з тим, що НЕК хотіла б порушити у парламенті питання тотальної реклами алкоголю в телепросторі. Навели аргументи на кшталт того, мовляв, що діє Хартія про партнерство заради інформаційних прав і свобод та захисту суспільної моралі, яку ще 2009-го підписали уряд в особі віце-прем’єра, НЕК, НРТР, дев’ять центральних каналів, а нині в числі її підписало понад 300 суб’єктів, серед яких — абсолютна більшість телевізійників Івано-Франківщини.
Звичайно, М. Томенко, котрий ще на посаді заступника голови ВР зарекомендував себе як людина, котра розуміє всю глибину проблем захисту суспільної моралі, не раз давав можливість голові НЕК виступати на парламентських слуханнях, нас підтримав. Але цілком конкретний чиновник у секретаріаті ВР, який відповідає за цей напрям роботи законодавчого органу, усіляко блокує просування нашого питання, тим-то профільний комітет не розглянув його й досі. Отака бюрократична «кухня».
Все ж я сподіваюся, що віце-прем’єр-міністр Олександр Сич, котрий є урядовим куратором НЕК, як представник партії, що посідає націонал-патріотичні позиції, зможе оцінити всі тонкощі, пов’язані із захистом українських інтересів в Україні, й підтримає нашу діяльність.
