Канадець, який навчається у Франківську: «Люди тут здаються щасливішими»

Стефан народився і виріс в Канаді, а навчатися приїхав до Франківська. Вже рік він вивчає стоматологію у Медичному університеті.

В інтерв’ю UFRA він розповів про відмінності в канадському та українському способі життя і речі, з якими йому важко змиритися у Франківську. 

Стефане, де ти вчив українську?

Моя бабуся з маминого боку походить з Франківська, а татів батько – з Тернопільської області. Вони познайомилися в Канаді. Емігранти в Канаді тримаються разом. Тому українською мене вчили говорити в родині, але писати я не вчився. Моє місто не має української школи. Я розрізняю на слух просту лексику, але мені складно читати навчальну літературу. Але я тільки на першому курсі, думаю, розуміння прийде з часом. 

Але моя українська трохи архаїчна. Наприклад, я знав, що таке бульба, а слово картопля почув тут уперше. Тому що в мене вдома його не вживали. 

Чому людина з Канади їде навчатися в Івано-Франківськ?

В Канаді велика конкуренція для вступу в медуніверситет. В Україні й конкуренція менша, і дешевші ціни. Україна має сорок з чимось мільйонів населення і 27 медичних вишів, а в Канаді – 33 мільйони і близько 12 університетів. І тільки сім з них мають стоматологічний факультет.

Я також маю тут родину, яка мені багато допомагала. Один з моїх родичів має тут стоматологічний кабінет у Франківську. Я приїздив до нього на канікули два роки тому. Він показав мені місто, університет, я дізнався, що тут можна навчатися англійською мовою.

Взагалі стоматолог – гарна професія. Не треба перейматися, що хтось може померти (усміхається).

Моє місто досить маленьке, десь 70 тисяч мешканців, але там не можна жити без авто. Небагато багатоквартирних будинків, а найвищий будинок має 12 поверхів. В нас будують вшир, а не вгору. У Франківську, якщо живеш в центрі, скрізь можеш дістатися пішки або маршруткою. Це історичне місто, яке дуже гарно виглядає. Вдома я нічого такого не бачив. І парк тут в центрі, на відміну від мого міста.

Яким було твоє перше враження від міста, яким ти поділився з родиною?

Здається, я сказав, що тут добре жити, як маєш долар. Тут значно все дешевше (усміхається).

Що тебе одразу здивувало у Франківську?

Люди, які продають продукти на вулиці, на асфальті. А ще те, що люди тут говорять майже трьома мовами: англійською чи німецькою, російською або польською та українською. Вдома в мене розмовляють англійською і деколи французькою. І ще мені дивно, що іноземці, які тут навчаються, говорять українською. Для мене це дуже незвично.

Новачкові тут дуже важко через бюрократію. Підеш в деканат щось питати – ніхто не дасть відповіді одразу. Скажуть іти до того кабінету, а звідти – до іншого. Лише отримати довідку в університеті займає тиждень!

У перший тиждень навчання було важко зорієнтуватися. Ніхто не міг мені показати, де кафедра, наприклад. Дали мапу, але вона закінчується на Короля Данила. Але є кафедри далі від центру, на Бандери. Запитати не було в кого. Дали мапу, а знайти – твої проблеми.

Де ти плануєш працювати, коли закінчиш навчання?

До Канади навряд чи повернуся. Канадці, які їдуть навчатися за кордон, зазвичай лишаються в тій країні. Але я ще роздумую: якщо легко буде підтвердити диплом, я повернуся, але якщо важко – то ні. Зараз багато канадців їдуть навчатися за кордон. Мій товариш поїхав до Австралії вивчати ветеринарію, наприклад.

Чого тобі бракує у Франківську?

Найбільше бракує моїх друзів. В медуніверситеті студенти тримаються окремо група від групи. В нашій групі шестеро людей. Ми не отримуємо інформації про якусь університетську подію, хіба що нам викладач скаже. Оголошення в коридорі також українською, а не всі її знають добре.

В Канаді, коли подаєш резюме на роботу, найперше дивляться на твій профіль у Facebook. Так що я не користуюся активно соціальними мережами. Я більше спілкуюся з родиною.

Що здається незвичним в українському способі життя?

В Україні інакше ставлення до грошей. В Канаді люди, що більше заробляють, то більше витрачають на свою справу і на себе. Тут люди не хочуть витрачати грошей, весь час намагаються купити щось дешевше.

Я би сказав, що тут час не має значення. Коли хтось обіцяє бути о пів на п’яту, а прийде о п’ятій, йому скажуть: не переймайся, то не має значення. В Канаді так не можна. Якщо спізнюватимешся додому на півгодини, дзвонитимуть, чи щось не сталося. Як прийдеш на роботу на півгодини пізніше, завтра не матимеш роботи.

Проблема в тому, що ти мусиш знати когось, аби залагодити якусь найдрібнішу справу.

Якщо ти не знаєш когось, хто знає когось, це буває неможливо. Щоразу, як моя родина хоче щось придбати, вони згадують: в цьому магазині працює наш знайомий, варто піти туди. Наприклад, мені потрібен лептоп – і мені радять іти в магазин до знайомих, які зроблять мені знижку. Якщо піду в будь-який інший магазин, заплачу повну ціну. В Канаді до всіх ставляться однаково і мене дивує, що тут зустрінеш інакше ставлення залежно від того, чи ти знаєш власника. Для новачків у місті це доволі непросто.

Я б не хотів жити у місті, більшому за Франківськ. Я не звик до черг чи до натовпу людей на вулицях – в моєму місті такого не буває, ми просто не маємо достатньо людей, які б створили черги.

У Франківську є все: магазини, кінотеатри, філармонія. В моєму місті є тільки кінотеатри. Я не ходжу в театр чи філармонію, але добре знати, що вони є. Тут культура і мистецтво грають більшу роль, як в Канаді, де все ґрунтується на бізнесовому зацікавленні.

Люди тут здаються щасливішими. Може, це тому, що вони менш притиснуті роботою, як в Канаді. Люди тут працюють менше.

І вони більш привітні. Якщо запитаєш дорогу, перехожий обов’язково поцікавиться, звідки ти, чому ти тут, розпитуватиме ще щось, а не просто скерує в потрібному напрямку. В Канаді ситуація виглядатиме так: «Це два квартали звідси» – «Дякую, до побачення». Але водночас канадське суспільство більш мультикультурне і гостинне до приїжджих з усього світу. Там де живе моя бабця, ти можеш піти в магазин, говорити українською і навіть знайти листівки, надруковані українською. В інший кварталах так само з китайською чи італійською.