Храм-лицар і легенди про розенкрейцерів: Таємниці села на Рогатинщині

Містечко Рогатин на Івано-Франківщині вже давно є обов’язковим пунктом для мандрівників Західною Україною. Ймовірна батьківщина Насті Лісовської – Роксоляни із розкішною дерев’яною церквою Святого Духа, внесеною в Список ЮНЕСКО, заслужено вважається перлиною Опілля.

Однак далеко не всім відомо, що зовсім неподалік від Рогатина розкинулося невеличке, але мальовниче село Чесники, не відвідати яке, будучи у цих краях, було б вельми нерозумно, пише портал Край.

Одразу вартує застерегти мандрівників, що через вкрай паскудний стан дороги між Рогатином і Бережанами кілька кілометрів до Чесників можуть розтягнутися на добрих пів години їзди. Але й тут можна відшукати свій позитив – без поспіху розгледіти запаморочливі опільські краєвиди.

Уже на під’їзді до Чесників відкривається чарівний вид на Чортову Гору – одну з найзагадковіших і найяскравіших природних пам’яток регіону. Існує древня легенда про те, що десь в районі Чортової гори є таємне поховання члена ордену лицарів Троянди і Хреста, який прийшов на галицькі землі в кінці сімнадцятого століття, збирав тутешні унікальні лікувальні трави й дбав про здоров’я місцевих жителів.

Можливо, розенкрейцер переховувався від переслідувань, можливо приїхав за запрошенням однодумців – достеменно не відомо. З цією легендою перегукується згадка про таємничого монаха, який під час епідемії нібито радив селянам їсти часник, а також готував спеціальні цілющі часникові настоянки, що буцімто і породило топонім «Чесники». Те, що місце Сили позначено хрестами з трояндами, характерними для поховань членів ордену мандрівних лікарів, ніби підтверджує цю легенду.

Для тих же ж, хто не надто кохається у легендах, більш конкретна інформація. 350-метрова Чортова Гора – це ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення, яка розкинулася на території 13 гектарів біля села Пуків.

На її вершині можна розгледіти залишки городища сакрального типу із валами, капищем, ямами та заглибленнями від споруд. Ще завдяки активній підтримці митрополита Андрея Шептицького унікальна ділянка степової реліктової рослинності була виділена на тодішніх церковних землях під природний заповідник. 7 липня 1936 році греко-католицький Митрополичий Ординат у Львові надіслав на адресу воєводського уряду в Станіславів листа з повідомленням про створення на землях греко-католицької парафії в Рогатині заповідника «Чортова гора» і віддачу його «під опіку НТШ у Львові для наукових дослідів».

Минаючи Чортову Гору, потрапляємо невдовзі у самі Чесники, аби зустрітися, можливо, з найоригінальнішою сакральною перлиною краю – церквою Миколая (інша назва Вознесіння), спорудження якої датують XIV століттям. Унікальний муровано-дерев’яний храм, що возвишається над селом з Янового пагорба, певним чином можна порівнювати хіба з оборонною церквою у Росохах на Старосамбірщині. Однак безперечно вартує погодитися із дослідницею Галиною Шевцовою, що за своєю естетикою чесниківська церква – перша серед храмів перехідного періоду, коли на зміну дереву приходив камінь.

Як описував дослідник М.Рожко, церква є тридільною традиційною для українського сакрального будівництва, вимурована з каменю. її центральна частина дещо ширша від бабинця й апсиди. Сама апсида п’ятистінна з невеликими віконечками з південного та східного боків. І апсида, і бабинець перекриті стрімким дахом, а центральна нава — шатровим дахом з двома заломами. Дахи мають ґонтове покриття. Бабинець та апсида завершуються невеликими хрестами — центральний з них дещо більший. У бабинці над входом просвічується невелике вікно, у центральній наві є вікна більшого розміру.

Характерна особливість церкви — це її масивні контрфорси, якими вона виділяється з-поміж інших мурованих кам’яних храмів і які додають їй суворості та шарму храму-лицаря. Контрфорси на кутах центральної нави є трохи нижчими ніж на бабинці. Усі контрфорси пізніші, ніж сама церква. Характер кладки свідчить про його давнину, крутизна склепіння має риси готичної форми.

Навколишній мур також указує, що церква була оборонною твердинею.

Інший дослідник церкви Г. Логвин писав свого часу, що храм всередині викликає затишне, але піднесене враження. Висотно відкритий простір простих куполів підкреслюють вузенькі, низько розташовані хори біля західної стіни. Урочистий вигляд інтер’єру надає чотириярусний різний позолочений іконостас з яскравим декоративним живописом ХVIII століття.

На жаль, інтер’єр церкви фактично втрачено. В 2007 році спеціалісти з львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України відреставрували три ікони з чесниківського іконостаса, зараз вони зберігаються у новішій церкві. Ще з кількома образами зробили профзаклейку, намагаючись таким чином їх законсервувати, однак у нинішніх фахівців є великі сумніви щодо можливості реанімації образів. Сам же іконостас уже не являє собою цілісного явища. Один з місцевих краєзнавців розповідав «по секрету», що частину іконостасу знищив не так невблаганний час, як мисливці за давніми іконами. Так це чи ні – невідомо. Шкода лишень, що нині потрапити у храм практично неможливо. Зрештою, й дивитися там уже нінащо.

Натомість споглядання зовнішнього вигляду храму навряд чи когось залишить байдужим. Особливо вражає скульптура сумуючої Богоматері, тонко вписана між суворих контрфорсів. Хоча багато фахівців жалкують, що під час однієї з останніх реставрацій старе гонтове покриття замінили дахом із сучасного матеріалу ондуліну, а стіни святині аж надто правильно відштукатурили. Кажуть, церква після цього трохи втратила своїх автентичних родзинок.

Довкола храму – старий мальовничий цвинтар з доволі цікавими хрестами, в оздобленні яких дехто вбачає слід згаданих вище містиків-розенкрейцерів.

І, звісно, Миколаївська церква має свою легенду. Вона розповідає про лицаря Яна Чесновського, який з неіснуючої нині церковної дзвіниці вчасно побачив розбійницький загін татар і з допомогою селян відбив їхній напад. На честь лицаря гора, біля якої відбулася збройна сутичка, названа Яновою.

Інші перекази твердять, що у Миколаївській церкві восени 1648 р. на Божій службі молилися козаки Богдана Хмельницького. Оце вже цілком імовірно. Бо, як відомо, у той час гетьман скерував на Опілля 15-ти тисячне козацьке військо на чолі з полковником Іваном Товпигою.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!