Колекціонер кактусів з Прикарпаття назбирав 500 видів колючих рослин
Іван Мандзюк, 55-річний міцний чоловік із Галича, 45 років свого життя присвятив кактусам. Нині у його колекції понад 500 видів цих колючих рослин, кілька десятків літопсів і конофітумів. Усе це тримає вдома в теплиці. Там і пропадає цілими днями. Каже, то його відпочинок і заряд позитивних емоцій. Іван має у колекції квіти, які вартують по кілька тисяч гривень, але не продає, не обмінює, бо каже – це все його діти.
Мандзюк за фахом лісовод. Кремезний, вусатий чолов’яга з легкістю забирається на 40-ка метрові сосни, зриває шишки, висушує їх, розсаджує, черенкує. Нині то його підробіток. А відпочинком називає своє дитяче хобі, яким займається з 10 років, – вирощує та колекціонує кактуси.
А почалося все з одного походу в гості разом із мамою до її колежанки. Побачив у неї на підвіконні ехінопсис, а на ньому багато діток. Попросив ножа, зрізав два і посадив удома. Вкорінилося, почало рости, то радості не було меж! Далі пішли книжки про кактуси, бо хотілося знати більше.
«Потім почав голову задирати по всіх вікнах – у кого що є, – посміхається Іван Мандзюк. – Ходив по людях, випрошував. Так і друзі з’явилися, такі самі, як я. Почав ходити на дитячу секцію, потім у дорослу. Все було серйозно й дуже цікаво».
Раніше, каже чоловік, він лише підтримував свою колекцію, а останні шість років знову почав щось вирощувати, сіяти, розводити. Сміється, що старість прийшла, а таким чином він вертається до молодості.
Людей, які займаються кактусами, називають кактусистами чи кактусоводами. І то здебільшого – чоловіки. І вдома у Мандзюків всіма вазонами завідують чоловіки. Хобі батька підтримує син Роман.
«Колись, як був малий, то приходив і казав: «Тату, у мого однокласника батько машини ремонтує, в іншого ще щось там робить, а що я маю казати, що ти кактуси садиш? – сміється Іван. – Але зараз і йому подобається це робити. Має свою колекцію».
Нині у них є лише кактусів понад 500 видів, а ще кілька десятків агав, літопсів і конофітумів. Усе те тримають у великій теплиці – справжньому кактусовому раю.
Всередині тих колючих вазонів яких лише не хоч: великі, малі, колючі, пухнасті. Колекціонер додає, що тисячі видів кактусів ще досі не знайдено, тому в жодному ботанічному саду чи у приватній колекції нема повного зібрання цих рослин.
У своїй теплиці пан Іван має колючі рослини з Америки та Африки. Всі поскладав окремо. Американці – в один кут, а африканці – в інший, ближче до грубки, бо взимку хочуть + 16 тепла. Для решти кактусів підходить температура +5.
Розповідає, що саме африканські рослини зараз дуже модні. Показує незвичний вазон діоскореї. Це зелена рослина, яка в’ється і росте ніби з дерев’яного ядра. Колекціонер каже, що виростає великих розмірів і десь за років 50 за цю рослину можна буде купити цілий мерседес.
Після цвітіння деякі кактуси дають плоди – ягідки.
На смак – ніякі
Ще з «модняшок» показує маленькі купочки конофітумів. Таких собі живих камінців. Дуже цікаві. Якісь інопланетні. І так їх багато, що очі розбігаються.
Таке хобі, за словами Мандзюка, досить дороговартісне. Тому, аби заробити на новий вид, він розсаджує та продає ті, що вже має в колекції. Також обмінюється новинками з друзями по всій Україні.
«Товариш зі Львова тримав свою колекцію на роботі, а коли пішов на пенсію, віддав усе мені, бо вдома не мав де тримати, – розповідає Іван. – І так вони в мене вже три роки живуть. Ні копійки не хотів взяти, а колекція дуже вартісна. Тисяч за десять спокійно б розпродав, як би хотів. А мені просто віддав. Сказав, що тепер спатиме спокійно, бо його кактуси не пропадуть».
Каже, і сам би не продав, бо то його «дітки», які щодня дарують радість.
«Я їх усіх люблю, – говорить кактусист. – Але є два кактуси, які мені найбільш дорогі, – лейхтенбергії. Їх я посіяв ще у 1972 році. Ціле моє життя з ними пройшло».
Влітку Іван Мандзюк усіх своїх «дітей» виносить на вулицю. Заставляє тими найрізноманітнішими колючками все подвір’я.
«Зранку вийду з кавою, сідаю біля них, аби були так на рівні очей, дивлюся на те цвітіння, як роса на колючках збирається, – замріяно розповідає Іван. – То такий кайф, що не можу передати. Забуваєш про все на світі. Так посидиш і потім відчуваєш позитивний заряд енергії цілий день. А як зацвітуть, то не раз такі запахи, що Франція ховається!».
