«Коли ветеран потрапляє до нас, це означає, що від нього усі відмовились…»
Центр допомоги колишнім бійцям «Бандерівський схрон» через фінансову скруту тимчасово призупинив роботу
Про центр для учасників АТО та їхніх сімей «Бандерівський схрон», що поблизу Тисмениці Івано-Франківської області, журналістка Високого замку дізналася від волонтерів. Засновник центру Ігор Чернецький каже, про них більше знають за кордоном, ніж в Україні.
Ігор Чернецький під час Революції гідності очолював Михайлівську сотню. За освітою юрист. Під час буремних подій у столиці познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталею. Вона за освітою архітектор, художник. У ніч проти 19 лютого 2014 р. був важко поранений. Пережив клінічну смерть… Пізніше працював у штабі АТО, а коли повернувся з війни, створив центр для атовців.
«Ми не є реабілітаційним центром, санаторієм чи лікувальним закладом, — каже Ігор Чернецький. — Коли людина потрапляє до нас, це означає, що від неї усі відмовились… Багато атовців перебувають у важкому психологічному стані. У них — посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), часом проблеми з алкоголем та наркоманією. Повністю реабілітувати людину психологічно неможливо. Але можна навчити жити у тому стані, у якому опинилася. Для цього потрібне насамперед бажання бійця, доброзичливе середовище і фізична праця. Ми підбираємо індивідуальну програму: малювання, ліплення, риболовля. Немає однієї чудодійної пігулки… Залучаємо психіатрів, психотерапевтів, психологів, які офіційно закріплені за нашим центром».
Через центр вже пройшло близько семисот ветеранів. Більшості з них вдалося повернутися до звичного життя.
«Буває, хлопець йде на війну, а коли повертається, у нього не залишається нічого! Ні квартири, ні майна, ні грошей. Все забирають найближчі родичі, — каже пан Чернецький. — Було таке, що я брав одяг і взуття зі «Схрону», віз у лікарню, бо у людини нічого не було. У центрі приводимо таких людей до божеського вигляду… Перевіряємо стан здоров’я, шукаємо, наприклад, стоматолога, який би вилікував зуби… Пізніше підшукуємо роботу, житло. Коли ставимо бійця на ноги, родичі дивуються: «Як таке може бути?!». Людину треба було підтримати у певний період її життя. Повірити у неї!
Буває, важко вчити дорослих людей елементарних речей: прибрати за собою посуд, скласти одяг, змінити шкарпетки, почистити зуби, прийняти душ. Це ті елементарні речі, які людина, якій, скажімо, за п’ятдесят, мала би робити без сторонніх нагадувань. Коли мені кажуть: «У мене проблема з алкоголем, але я не можу кинути пити», це означає, що людина цього не хоче. Те саме стосується будь-якої залежності".
— У такому пригніченому стані бійці опиняються через жахіття війни?
— Не всі, хто пройшов війну, мають проблеми з психікою, — пояснює Ігор Чернецький. — Часто людина мала психологічні проблеми й раніше. Війна, як каталізатор, витягує проблеми на поверхню. Якщо взяти десять військових з діагнозом посттравматичний стресовий розлад, то лише у двох він бойовий. У решти — прихований з дитинства, юності. Є неблагополучні сім’ї, де батьки принижували дитину, били. До певного часу проблема була непомітною. Або дитина рано втратила батьків. Вона дорослішає, вчиться, працює. Раптом потрапляє на війну… І тоді проблема з психікою стає явною. Або дружина зрадила і покинула. Нам доводилося докопуватися до самих джерел. І з цією основною причиною працювати.
Наразі у центрі перебувають чотири особи. Заклад на два місяці призупинив роботу (нових мешканців Будинок ветерана тимчасово не приймає). Критично бракує грошей… На утримання одного ветерана на день потрібно 250 грн. Аби вижити, ветерани працюють на соціальних підприємствах. Виготовляють у майстерні сувенірну продукцію (така робота позитивно впливає на дрібну моторику). «Фішкою» Будинку ветерана є кава. Зерна замовляють у професійних світових трейдерів (Бразилія, Колумбія, Еквадор тощо). Їх обсмажують, каву фасують і продають. «Ідея з кавою з’явилась у 2017 р., — розповідає пан Ігор. — Ми придбали найменший апарат для обсмажування зерен (ростер), кавомолку, кавовий апарат. З’явились замовники. Серед них є і невеличкі кав’ярні. Маємо сім купажів. Наприклад, за 100 грамів кави „Особливої“ просимо 48 грн, „Класичної“ — 50 грн. Плануємо придбати професійний ростер. Його ціна — 7 тисяч євро».
«Для військових така робота — це ще й ароматерапія», — кажу. «Кави у нас йде багато. Є такі, що люблять тільки запах, а деякі відрами каву пили. Один хлопець пив чотирнадцять горняток кави на день…».
«Можливо, вам потрібен зимовий одяг, взуття?» — запитую. «Зимові куртки маємо. Діаспора з Канади допомагає. А ось взуття завжди бракує», — каже пан Ігор.
«Ви відчуваєте, що українці забули про ветеранів? Живуть своїм життям, своїми проблемами», — цікавлюся на останок. «Звичайно… Родичі відправили до нас військового, позбулися, перехрестилися. У 2014−2016 рр. допомоги мали багато — було всенародне піднесення. Зараз допомагають одиниці. Тому розраховуємо самі на себе».
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!