Микола Баб’як: На Майдані була зброя
Революція гідності завершилася. На Прикарпаття повертаються люди, які протягом трьох місяців, не жаліючи себе, відстоювали право українців жити у вільній демократичній державі. Житель Нового Лисця Тисменицького району Микола Баб’як чотири рази приїжджав на Майдан протягом останніх трьох місяців. 62-річний пенсіонер вперше приїхав до Києва одразу після побиття студентів, яке сталось у ніч з 29 на 30 листопада. Уже в січні брав участь у подіях на вулиці Грушевського, їздив з Автомайданом у Межигір
Також брав участь у пікетуваннях будівель та установ у центрі столиці. Проте найбільше Миколі Баб’яку запам’ятався штурм Майдану спецпризначенцями. Чоловік стримував наступ силовиків на найближчій до сцени барикаді, яка стояла навпроти стели Незалежності.
— Чому ви вирішили їхати на Майдан?
— Я не міг дивитися, як б’ють наших дітей.
— В якій сотні ви перебували?
— Коли приїхав до Києва, мене записали до сотні Сергія Дідича з Городенки. Я не був «свободівцем», але мене туди записали, оскільки я приїхав автобусом від івано-франківського штабу.
— Які завдання виконувала сотня Сергія Дідича?
— Переважно наша сотня ходила на барикади, рідше на патрулювання вулиць.
— Якої позиції притримувався сотник?
— Сергій Дідич мене переконував, що у нас мирний процес. Я казав, що з цього нічого не вийде. Потрібні були якісь радикальні дії. Мирно і донині би там стояли.
— Розкажіть, як відбувався штурм Майдану.
— Я виїхав до Києва вже після того, як почались ці події. Уже в столиці дізнався, що сотню Дідича розгромлено, а сам він загинув. Я перебував на першій барикаді навпроти сцени. Коли «Беркут» атакував, я був шокований. Вони так стріляли, що я не думав, що виживу. Ми не могли їх нічим спинити. Якби самі не почали стріляти з вогнепальної зброї, ми б їх не відбили. Мова йшла про виживання України. інакше усіх би взяли в полон.
— Тобто на Майдані була вогнепальна зброя?
— Я не бачив. У нас були щити, каміння і пляшки з «коктейлями Молотова». Також ми стріляли з саморобних «пушок», які заряджали пляшками з «коктейлями Молотова».
— Чи був страх?
— Страх був, коли стояли на барикаді під прицілом. З готелю «Україна» дуже зручно було по нас стріляти.
— Чи були у вас сутички з «тітушками»?
— Я «тітушок» не ловив. Вони були дуже агресивні, мали при собі зброю. Вони могли легко розправитися з людиною. Вони машини палили, людей били, нищили магазини. То не люди — то звірі.
— Що про «Беркут» можете сказати? Чи варто розформувати цей спецпідрозділ?
— Не знаю. Ми захопили в заручники одного з «беркутівців». Люди спробували його побити, але їм не дали. Він здався і його повели до сцени. Я сам відніс ящик з патронами, які ми захопили після атаки «Беркута». Патрони здав самообороні. Також були випадки, коли ми забирали у них амуніцію — каски, щити.
— Як ваша сім’я сприйняла те, що ви поїхали на Майдан?
— Маю жінку, трьох доньок і шестеро внуків. Всі дуже переживали. Я мав телефон з собою, дзвонив, заспокоював.
— Що вас весь цей час підтримувало на Майдані?
— Віра в Бога і молитва.
— Як ви почуваєтесь після цих усіх подій?
— Слабий. Голова болить від тих шашок, звукових гранат. Це ж війна була.
- Чи була у вас якась підготовка?
— Я в армії служив, інакше б туди не поїхав. Я сильний духом, служив у Новому Самборі в хімічних військах. Я знаю, що таке зброя в руках.
