Не такий суд страшний, як його малюють
«Не такі страшні і погані наші суди, як їх зображають в деяких ЗМІ», — зазначив на початку зустрічі голова Апеляційного суду в Івано-Франківській області Богдан Гриновецький.
Офіційно цей захід називався звітом Апеляційного суду перед громадськістю Прикарпаття. Щоправда, представників громадських організацій, хоча їх і запрошували на зустріч, не було. А як сказали вже наприкінці зустрічі, їх хотіли б побачити, бо дії деяких структур цілком можна розцінити як спробу тиску на суд при розгляді того чи іншого провадження. Та враховуючи, що на цю тему розмовляти не було з ким, присутні журналісти смиренно вислухали той вал цифр, озвучених головою Апеляційного суду та його двома заступниками — Вірою Вакарук (цивільна палата) та Володимиром Гандзюком (кримінальна палата), який характеризує діяльність судів області.
Основна, та не єдина
Мабуть, для пересічної людини робота судді полягає в тому, що, вибачте за тавтологію, він судить. Реально здійснення правосуддя — це його основна функція. Але, крім того, судді мають чимало інших обов’язків, котрі забирають час і також втілюються у відповідні показники. Скажімо, новий Кримінальний процесуальний кодекс ввів поняття «слідчий суддя». Це не якась нова додаткова посада. Призначають його з числа чинних служителів Феміди, які таким чином отримують додаткові функції. Йдеться, наприклад, про вирішення питань щодо застосування заходів забезпечення кримінальних проваджень, отримання дозволів на проведення обшуків, негласних слідчих дій, розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування тощо. Судді, крім того, розглядають клопотання, заяви громадян, скажімо, щодо видачі судових наказів. У разі потреби ухвалюють рішення про направлення матеріалів кримінальних проваджень з одного суду до другого і виконують багато іншої роботи, яка переважно залишається за лаштунками для більшості громадян.
Зрештою, вона їх і мало цікавить, бо, ще раз повторюся, діяльність суду оцінюють за тими вироками, рішеннями, які він ухвалює у конкретних справах і провадженнях.
Свого часу керівництво суду вважало збільшення звернень до цієї інстанції позитивом. Мовляв, громадяни, особливо у сфері цивільно-правових відносин, дедалі більше схиляються до вирішення спорів у правовому полі, бо вірять у спроможність суду захистити їх інтереси. До речі, торік принаймні цивільних спорів надійшло менше, ніж у 2013-му. А загалом у 2014-му суди Прикарпаття отримали понад 60 тисяч різного роду справ і проваджень у більш як 90 відсотках яких ухвалено відповідні рішення. Що стосується безпосередньо Апеляційного суду, то сюди надійшло 7 077 справ і лише щодо 2,64 відсотка у них ухвали було змінено або скасовано. і те, що оскаржували таку невелику частину від вирішених у першій інстанції справ, і те, що, по суті, мізерна частина апеляційних скарг була задоволена, на думку Богдана Гриновецького, свідчить про професійність та відповідальний підхід до роботи місцевих суддів. До речі, Богдан Михайлович озвучив ще одну цифру, яка стосується вже згаданих аспектів діяльності судів. Вона полягає в тому, що торік на їх адресу надійшло 15 271 одиниця різного роду кореспонденцій. Одні матеріали треба розглянути, другі — вивчити, на треті — дати відповіді...
Та повертаючись до основної суддівської функції, зауважу, що аналогічно з допомогою цифр про якість роботи обласної Феміди говорила й заступник голови Апеляційного суду Віра Вакарук. Зокрема, вона зазначила, що із понад 16 тисяч ухвалених рішень у першій інстанції було оскаржено в апеляційному порядку лише 1 752. Відповідно всі інші учасники такого роду спорів вважали, що їхні питання були вирішені справедливо.
Якщо взяти категорії цивільних справ, то найбільше звертаються до суду з приводу сімейних правовідносин: розірвання шлюбу, поділу майна тощо. Власне, цьому є й об’єктивні причини. Річ у тім, що коли у сім’ї є неповнолітні діти, то розлучитися можна тільки в судовому порядку. На другому місці — питання, що лежать у сфері договірних правовідносин. Йдеться переважно про відносини між банками та клієнтами, які взяли кредити. І на третьому місці — суперечки щодо спадщини.
Заплутана ситуація
Та годі статистики, краще зупинитися на деяких проблемних питаннях нашого законодавства, з якими доводиться стикатися нашим судам. Наприклад, за словами Віри Вакарук, немає єдиної судової практики при розгляді справ щодо договірних правовідносин, зокрема валютних кредитів під заставу житла. Враховуючи нинішню економічну ситуацію, можна передбачити, в якому скрутному становищі опинилися позичальники. Щоправда, держава начебто пішла їм назустріч. У законодавстві було зазначено норму, що за певних умов житло не можна конфісковувати в рахунок погашення валютних кредитних зобов’язань. Прикарпатські судді так і робили, відмовляючи банкам у задоволенні таких позовів. Проте, на їхнє глибоке здивування, Вищий спеціалізований суд касував ці рішення, ухвалюючи протилежні. і хоча там йшлося про відтермінування з їх виконанням, проте, на переконання Віри Вакарук, це питання остаточно не врегульовано.
Так само, як і ситуація із «дітьми війни». Всі знають, що свого часу ухвалили радше популістський, економічно не обррунтований закон, згідно з яким відповідним особам мали йти доплати до пенсії. Та враховуючи фінансову ситуацію в Пенсійному фонді, стабільності в цьому питанні не було. і люди пішли в суди, які, зрозуміло, задовольняли їх позови. Проте судові рішення не могли наповнити Пенсійний фонд, тож реального їх виконання не було. Позивачі знову почали звертатися в судові інстанції. До речі, наплив повторних звернень у нас відбувся раптово протягом жовтня—листопада минулого року в усіх районах області. Таке враження, що все було організовано заздалегідь. Але цього разу їх заяви не приймали до провадження, адже є рішення з цього приводу. Та знайшлися такі настирливі позивачі, що добралися до Європейського суду з прав людини, який дав вказівку сприяти у виконанні згаданих рішень. На жаль, він тільки не вказав, звідки взяти на це кошти. Оскільки вказівки Європейського суду обов’язкові для України, то аналогічну позицію зайняв і Верховний суд України. інакше кажучи, заяви щодо доплат до пенсій «дітям війни» повинні прийматися. Та, знову ж таки, про кошти для розгляду цих справ парламент не подбав. Ось така заплутана ситуація...
Не справа, а провадження
Не менше проблем з відсутністю єдиної судової практики є і в кримінальному судочинстві. На думку автора цих рядків, варто було б організувати ще одну зустріч представників ЗМі з керівництвом суду, присвячену саме цьому питанню. Міркую, і судді мали б бути зацікавлені в такому заході, котрий дасть змогу донести до відома громадськості ті обставини, які примушують ухвалювати в певній справі саме таке, а не інакше рішення. Можливо, тоді поменшало б розмов про «продажний» суд, «куплених» суддів тощо. Скажімо, навряд чи багато хто з наших читачів знає вимоги прийнятого три роки тому Кримінального процесуального кодексу. А вони дозволили збільшити кількість виправдувальних вироків (торік їх ухвалено 22), що було неможливим за старого КПК, за яким, до речі, ще розглядають деякі справи. Зникла стадія порушення кримінальних справ. До речі, тепер уже і такого поняття, як «справа», в кримінальному судочинстві фактично немає. Новий КПК застосував термін «провадження». Суттєво змінилися строки розслідувань, що, на думку заступника Володимира Гандзюка, який виступав з цього приводу, є позитивним моментом. Зазначимо, що немає й такого поняття, як «відправлення справи на додаткове розслідування». Апеляційна інстанція тепер може або залишити вирок у силі, або скасувати його чи ухвалити новий. Володимир Павлович теж вважає це позитивом, бо були такі моменти, що коли ухвалювали у певній справі кінцевий вирок, засудженого доводилося відпускати на волю, бо поки його справа «ходила» по судах, додаткових розслідуваннях, він уже відбув визначений термін ще під арештом.
Вкажемо також на ще два нюанси чинного КПК. Зокрема, він передбачає укладання угоди потерпілого з обвинуваченим, обвинуваченого — з прокурором. Останню норму, до речі, дуже полюбляють хабарники, чи, як тепер кажуть, особи, що були затримані за одержання неправомірної вигоди. Що передбачає згадана угода? Затриманий зобов’язується смиренно визнати свою провину, за що прокурор обіцяє не вимагати покарання у вигляді позбавлення волі, обмежившись штрафом. І тут такі цікаві моменти виявляються... Наведу приклади, так би мовити, з власного архіву.
Скажімо, був затриманий «на гарячому» лікар, точніше, завідувач відділення, який вимагав «подяки» у хворого за оформлення відповідної групи інвалідності. Він, так би мовити, покаявся, завдяки чому був покараний лише гривнею. Щоправда, посади заввідділення позбувся, але... залишився там працювати лікарем. Міркую, не дуже затишно буде тому хворому, якому, в силу обставин знову доведеться звертатися у той медичний заклад, що допускає можливість перетнутися з колишнім кривдником, котрий, найімовірніше (така вже людська натура) вважатиме цього чоловіка винним у своїх проблемах.
Історія друга. На отриманні неправомірної вигоди впіймався один молодий чоловік — державний службовець, до речі, працівник структури, певною мірою пов’язаною з юриспруденцією. Уклав угоду з прокуратурою, визнав провину і відбувся штрафом. А в короткім часі, тижнів через два, якщо не помиляюся, був затриманий за підозрою в аналогічному діянні тато цього молодика. Злі язики подейкували, що він вимагав хабар, аби допомогти сплатити штраф синові. До речі, старший чоловік працював в одному з райвійськкоматів. Жертвою обрав хлопчину призовного віку, який за висновками місцевої медкомісії через стан здоров’я не мав би служити в армії. Щоправда, це мали б підтвердити на рівні області. Цією обставиною і скористався районний військкоматник, аби вимагати у хлопчини тисячу доларів... і також відбувся лише штрафом.
Щоправда, суми таких штрафів бувають чималенькі. Але це як для кого. Бо коли особа, яка нарешті потрапила в поле зору правоохоронних органів, уже встигла так «набратися», що їздить на джипі «Мерседес», який у народі називають «кубик», то чи аж так налякають її 20 чи 30 тисяч штрафу? А буває, що призначають і значно менші суми. От пересічні громадяни дивляться на оте все і зітхають: «Де ж вона, та справедливість?»
Репресії малоефективні
Попри те, Володимир Гандзюк все ж вважає, що судова репресія — річ малоефективна, коли йдеться про перевиховання певної категорії осіб, які скоюють кримінальні правопорушення. Що ж, це його думка. Тож звернімося до статистики. Отож торік покарання штрафом були застосовані до 760 осіб, громадські роботи за вироками судів відбувають 376 засуджених, ще 21 особі призначено виправні роботи. Арештовано 158 кримінальних правопорушників, 53 засуджено до обмеження волі, а 323 особи її взагалі позбавлені на відповідні терміни. До 451 правопорушника застосовано таку норму, як випробувальний термін, і 129 осіб потрапили під амністію.
Розповідаючи про роботу суду, не можна не торкнутися такого аспекту,як завантаженість суддів. На зустрічі про це мало говорили, проте все ж деякі цифри прозвучали. Наприклад, торік на розгляд до івано-Франківського міського суду надійшло близько 5 тисяч різного виду справ і проваджень. Велике навантаження також було в судах Коломиї, Долини, Калушаѕ і це при тому, що держава в деяких питаннях займає дивну позицію. Скажімо, в наших судах є судді, в яких закінчилися повноваження. Продовжити їх можна тільки на вищому рівні. Але там чомусь про це не дбають. Є й інший приклад — людину прийняли на посаду судді, а вже більше року її не викликають для складання присяги, тривалість якої може забрати раптом 10 хвилин. В обох випадках такі судді не мають права здійснювати основну функцію — правосуддя, хоча ходять на роботу, отримують зарплату. і це істотно перешкоджає нормальній діяльності судів, зазначив Володимир Гандзюк. Особливо це відчутно в Снятині, де у двох суддів закінчилися повноваження, і справи, які передбачають колегіальний розгляд, доводиться відправляти в інші райцентри. Це, до речі, створює додаткові труднощі і для інших учасників процесу. Та будемо сподіватися, що це проблеми перехідного періоду.
Головне, що їх не замовчують. Апеляційний суд івано-Франківської області, усвідомлюючи підвищений суспільний інтерес до своєї роботи, демонструє відкритість. Єдине, що це треба робити частіше, аби можна було більш конкретно зупинитися на тих чи інших аспектах його діяльності.
