Об’єднані війною

«Війна з Росією триває століттями. Але в нас є шанс закінчити цю війну. Знищити Росію і поставити крапку», – переконаний 22-річний киянин Геннадій, який одружився лише місяць тому, але клопоти в нього геть не сімейні.

Зрештою, в минулому співробітник київського банку, а зараз стрілець з добровольчої чоти «Карпатська січ» – завжди поруч з сім’єю. Його дружина Валерія теж воює, вони разом ходять у розвідку. 

На війні вони й познайомилися, коли на початку зими Валерія приїхала в Піски, щоб змінити професію журналіста на стрільця. «Лєра» і «Бізон» – саме так їх звуть на фронті, сьогодні вже стали одним із символів «Легіону Свободи».

«Війна – не місце для женячки. Але я не можу заборонити людям любити один одного. Якщо їхні стосунки не заважають службі, то я нічого проти не маю», – розповів «Вголосу» Олег Куцин, командир «Легіону Свободи», засновник добровольчої чоти «Карпатська січ».

Нове військове об’єднання  «Легіон Свободи» було представлено 25 квітня в Чигирині в рамках вшанування постанців Холодного Яру.

«Це об’єднання комбатантів, всіх «свободівців», які нині воюють в різних підрозділах Збройних сил України, Нацгвардії та добровольчих батальйонів. Загалом їх більше тисячі», – каже один з ініціаторів створення «Легіону Свободи», колишній нардеп, заступник голови ВО «Свобода» Юрій Сиротюк.

Він пояснює: важливо тримати зв'язок між усіма побратимами, щоб адресно допомагати кожному, а також підтримувати родини поранених чи загиблих.

«Особливо важливо не втратити цей зв'язок після війни, щоб уникнути Афганського синдрому. Для цього має бути організація взаємопідтримки. Тобто це класичне бойове братство», – додає Сиротюк.

Крім нього в колоні «Легіону Свободи» Чигирином промарширувало чимало колишніх депутатів чи чиновників. В першому ряді у формі «Карпатської січі» з мазепинкою на голові пройшов екс-голова Ніжинської райдержадміністрації Ігор Смаль. Десь всередині колони промарширувала в повному обмундируванні депутат Тернопільської обласної ради Марія Чашка. Ще три місяці тому вона перебралася поближче до Пісків, назвалася «Калиною», і допомагає однопартійцям-воякам по господарці та координує на місці волонтерські доставки.

«Мене сюди покликав, як би це дивно не звучало, материнський інстинкт. Я тут, щоб моїм дітям жилося добре, щоб захистити своїх дітей. Виходить, що я поміняли депутатський мандат на зброю. Але зараз це важливіше. Ми встигнемо зробити все після того, як здобудемо перемогу», – каже Чашка.

«У нас з Тернопільської облради воюють п’ять депутатів, хоча ми не є військовими людьми. І я проти того, щоб всі політики і чиновники пішли воювати, бо ми не маємо права обезголовити державу. Так само, ми не маємо місяцями сидіти в окопах і чекати наступу. Нам дуже бракує генералів, таких, яким був Шухевич», – каже ще один тернопільський депутат Володимир Стаюра, боєць батальйону спецпризначення «Січ», який було створено при Головному  управлінні МВС у червні 2014 року.

«Січ» в основному сформована з членів «Свободи». Спочатку підрозділ базувався в Слов’янську, зараз в Авдіївці, неподалік від Пісків.

«Багато хто знайшов себе у цій війні. У людей, які були успішні у цивільному житті – підприємці, столяри, помічники народних депутатів, – у всіх відкрився цей ген воїна. Ген воїна, який був приспаний у нашої нації. І тепер бачу цю квінтесенцію – він відкрився й жене нас до перемоги!»,  –  каже «свободівець» Юрій Черкашин з позивним  «Чорнота», в.о. командира першого взводу першої роти батальйону «Січ», який також є депутатом Бориславської міськради від «Свободи».

Загалом, за словами Юрія Сиротюка, у війську зараз служить близько півтора сотні депутатів-свободівців різного рівня. Більшість з них – мобілізовані.

Заступник голови Харківської обласної організації ВО «Свобода» Олексій Миргородський мобілізований ще у першій хвилі. Але відпрошуватися у військового начальства на збір «Легіону Свободи» у Чигирині не довелося, бо вже два  тижні він перебуває на лікарняному. На марші його всі пізнають за перев’язаним плечем.

«Наш підрозділ базувався під Горлівкою. Вже під час перемир’я, пару тижнів тому, був черговий мінометний обстріл вночі. А я був командиром зведеного опорного пункту. Там мені трішки й зачепило плече», – розповідає командувач взводу 22-го батальну територіальної оборони, капітан Збройних Сил України Олексій Миргородський.

Днями стане офіційним бійцем Збройних сил України і 22-річний репер «Музикант», родом з Добропілля, що на Донеччині. Він уже півроку у добровольчій чоті «Карпатска Січ», яка найімовірніше стане штурмовим підрозділом 93-ої бригади.

Хоча засновником добровольчої чоти «Карпатська Січ» є націоналіст з Закарпаття Олег Куцин, донецький російськомовний юнак обрав саме цей підрозділ. «Ну і що, що вони націоналісти. Я такий самий українець, як і вони. Тепер завдяки їм «просвіщаюсь»!», – з посмішкою каже «Музикант».

До війни юнак писав пісні і музику в стилі хіп-хоп. Останню пісню записав у квітні минулого року. Коли сепаратисти почали захоплювати одне місто за іншим, він взявся організовувати в рідному Добропіллі загони самооборони. Разом з друзями йому вдалося знищити зародки сепаратизму в місті. Відтак, жодного разу там ніхто не зірвав український прапор і не піднімав прапор так званої «ДНР».

З серпня минулого року «Музикант» воює на фронті. «Найважче було в донецькому аеропорту, там я був 17 днів у грудні. Це дійсно нелюдські умови, дійсно немов для кіборгів. Було дуже холодно, дощ, сніг, ожеледь. Спали в спальниках на бетоні. Небезпечний був кожен рух, все прострілювалось. Товариш з 95-ої бригади вийшов в туалет, по дорозі пуля рикошетом попала в груди. Врятувало що в грудях був моток ниток і куля застрягла нитках», – згадує свій бойовий досвід юнак.

Зізнається, що дуже ніяковіє, коли його хвалять, а у рідному Добропіллі ледь не носять на руках. «Я не люблю, коли мене називають героєм. Ми ж туди йшли не заради похвали, кожен має робити те, що вміє», – каже «Музикант».

За рік часу юнак не зміг написати жодної пісні. Каже: немає часу. Але вже є перші ідеї. «Ця пісня буде про війну і людей, які перебувають по різні боки лінії фронту», –  ділиться планами воїн-музикант.