Очільник Івано-Франківська хоче, щоб автобуси їздили так, як на початку 90-х…

Івано-Франківськ чекає масштабна реформа громадського транспорту. Нещодавно на одній із апаратних нарад у міськвиконкомі міський голова Віктор Анушкевичус заявив, що мережа маршрутів громадського транспорту зазнає змін, кількість так званих «маршруток» зменшать, а натомість у місті розвиватимуть тролейбусний рух. Мер нагадав, що на початку 90-х років минулого століття всі приміські автобуси відправлялися лише з автостанцій, у місті було всього 14 автобусних маршрутів, на яких працювали по чотири

Проте він забув, що тоді приміська автостанція розташовувалась у центрі міста на вулиці Тичини, а міські маршрути обслуговували автобуси великого та надвеликого класу. І не чотири-п’ять, як пригадує міський голова, а, враховуючи розривні графіки у години пік, – сім-вісім мінімум, пише ЗК.

Ностальгійні спогади
Мережа міських маршрутів громадського транспорту Івано-Франківська радянського періоду й справді вважалася однією з кращих, а з якості автобусного обслуговування населення обласний центр Прикарпаття завжди займав провідне місце серед середніх міст України. Якщо вірити тогочасній статистиці, то в нашому місті пасажири їздили автобусами в середньому 212 разів на рік, що перевищувало так звану нормативну величину. Міські маршрути обслуговували автобуси великої (ЛіАЗ-677 та «Ікарус-260, 263») і надвеликої («Ікарус-280») вмістимості. Інтервал їх руху у міжпіковий період становив в середньому до 11 хвилин, а у години пік – 5-8 хв. При цьому, на маршрутах з найбільшими пасажиропотоками інтервал руху у години пік становив від двох до трьох хвилин. Щоправда, так було десь до середини 80-х, поки автобусний парк щороку поповнювався кількома десятками нових автобусів, 35% з яких складали «Ікаруси», і міг випускати на лінію півтори сотні одиниць рухомого складу. Згодом ситуація почала погіршуватися. Хоча до початку 90-х, про що, власне, і нагадав іванофранківцям міський голова, була більш-менш терпимою. Та й маршрутів у ті часи ще було більше, ніж 14. І пасажири здебільшого нарікали не так на маршрутну мережу, до якої звикли, як на малу кількість автобусів, що її обслуговували…
Наприкінці 80-х-початку 90-х років нумерація міських автобусних маршрутів закінчувалася 18-тим маршрутом і стільки їх на той час й було, хоча у різні періоди кількість маршрутів була то більшою, то меншою. Усталена у 80-ті роки маршрутна мережа складалася з маршрутів: №1 «Онкодиспансер – вул. Ільїна», №1-а «Вокзал – с. Хриплин», №2 «вул. Льотчиків – вул. Гагаріна», №2-а «вул. Савельєва – трикотажна ф-ка», №2-б «вул. Савельєва – Готель «Україна»,  №3 «вул. Хіміків – вул. Бат. Муравйова», №4 «Шкірфірма – Хім. завод», №5 «Набережна – Меблева ф-ка», №6 «ЦУМ – вул. Микитинецька», №6-а «ЦУМ – вул. Декабристів» (м-ти №№6 та 6-а обслуговувалися автобусами малого класу «ПАЗ-672»), №7 «вул. Жукова – с.Вовчинець», №8 «вул. Бр. Майданських – с. Крихівці», №9 «Шкірфірма – Молокозавод», №11 «вул. Бр. Майданських – ІФІНГ», №12 «Аеропорт – АС №2», №12-а «АС №2 – Трик. ф-ка», №13 «Набережна – ДБК», №14 «вул. Савельєва – Трик. ф-ка», №15 «Карпатпресмаш» – Трик. ф-ка», №17 «Трик.ф-ка – ДБК», №18 «вул. Бр. Майданських – АС №2». Згодом з’явився маршрут №10 «пл. Урицького – с. Угорники», до якого наприкінці 80-х додався повністю змінений маршрут №13 «Обласна лікарня – Трик. ф-ка». Нетривалий час існували й інші маршрути, які працювали у звичайному режимі, а також експресні. 

Кількість погіршила якість
Дещо довгий перелік маршрутів наведено не випадково. Річ у тім, що часи змінювалися, а маршрути у цих напрямках залишалися. Та й більшість теперішніх «маршруток» їздять дещо зміненими, продовженими чи скороченими, але такими знайомими старими-добрими автобусними маршрутами і, співставивши їх, у цьому можна легко переконатися. Але якщо колись автобусних маршрутів було 18, то зараз діючих є 46, і їх обслуговують не 150 автобусів великого та надвеликого класів, а 261 «маршрутка» малого класу. Правда, останнім часом на маршрутах почали з’являтися нові машини марки «Атаман», які відносяться до машин середнього класу, однак, по суті, це все ті ж «маршрутки». Саме заміна свого часу автобусів великого і надвеликого класів на машини меншої вмістимості стала головною причиною різкого погіршення якості обслуговування пасажирів у Івано-Франківську. Крім того, всі ці «маршрутки» привчили людей до того, що вони можуть їх будь-де зупинити, а їхні маршрути мають неодмінно пролягати ледь не від дверей під’їзду будинку до місця роботи, ринку чи вокзалу.
Якщо колись через зупинку «Готель Україна» (до центру) пролягало вісім маршрутів, то зараз – 31. Біля  «Пошти» зупинялися автобуси дев’яти маршрутів, а тепер – 29. На вокзалі колись «сходилися» 12 маршрутів, а зараз 30. Вулицею Дністровською у два боки пролягали 10 маршрутів, а тепер в один бік – 34! І має рацію міський голова, коли каже, що кількість маршрутів і «маршруток» у місті треба скорочувати. Але підходити до цього треба зважено, щоб реформування маршрутної мережі не ускладнило й без того не легке життя людям та не викликало у них обурення, що, скажімо, на роботу чи до іншого місця призначення їм доведеться добиратися з пересадками, сплачуючи при цьому подвійну ціну, до того ж за підвищеними тарифами.

Перспектива змін
Оскільки у міському бюджеті не знайшлося коштів, щоб замовити обстеження пасажиропотоків і розроблення нової маршрутної мережі профільним інститутам, то робитимуть це, швидше за все, силами фахівців профільного департаменту міськвиконкому. Міський голова каже, що кількість «маршруток» треба зменшити до двохсот. Директор департаменту комунального господарства, транспорту і зв’язку Михайло Смушак в коментарі журналістам місцевих телеканалів зазначив, що їхню кількість, можливо, зменшать до 150. Але це вже мали б бути автобуси середнього і великого класів з низькою підлогою, пристосовані до перевезення осіб з особливими потребами. Якщо під час нового конкурсу на обслуговування автобусних маршрутів таких ще не буде, то змушені будуть вибирати з тих, що є, але за певний період часу перевізників зобов’яжуть поміняти їх на автобуси більшої вмістимості. Які з теперішніх маршрутів залишать, а які змінять чи взагалі скасують і яку модель маршрутної мережі візьмуть за основу, чиновники наразі не озвучують. Лише зазначають, що в новій автобусній мережі не повинно бути маршрутів, які б дублювали одні одних і тролейбусні.
Водночас, варто зазначити, що ті маршрути, які найкоротшим шляхом швидко і зручно сполучають мікрорайони міста між собою та з об’єктами соціально-побутового значення і є популярними серед пасажирів, безумовно, мають право на існування. Попробуй зараз скасуй найпопулярніші і «найприбутковіші» маршрути №№ 22, 23, 60, 85, 86 чи деякі інші? Це прогнозовано викличе обурення і у пасажирів, і у перевізників. Втім, у місті планують змінювати не лише маршрутну мережу, але й взагалі схему руху транспорту, що може відкрити додаткові можливості з вдосконалення маршрутів. Передовсім з огляду на те, що на вулицях з одностороннім рухом планують відновити двосторонній рух, тож таким на цих вулицях може стати і рух громадського транспорту, якому вже не доведеться робити пасажирам обов’язкові кільцеві екскурсії містом.
Щодо зваженої кількості автобусних маршрутів у Івано-Франківську, то наразі вона могла б бути середньою між максимальною і мінімальною у різні періоди їх існування. Крім того, розробникам нової маршрутної мережі варто подбати і про її розширення, адже навіть за теперішньої кількості маршрутів вони оминають вулиці, якими колись курсували автобуси. Так, з маршрутної мережі свого часу «випали» вулиці Деповська, Хриплинська (колись пролягали маршрути №№ 6, 6-а), Угорницька, Кисілевської, Йосипа Сліпого (м-ти №№6, 6-а, 17), Микитинецька (м-т №6), Промислова, Ушинського (м-т №9), Хмельницького (м-т №7), Гетьмана Дорошенка, Сухомлинського (м-ти №№2-а, 12-а, 17). До того ж у місті з’являються нові вулиці, розбудовуються мікрорайони, мешканці яких теж потребують громадського транспорту. 

Давні обіцянки
Між іншим, про необхідність скорочення кількості автобусних маршрутів і автобусів на них В.Анушкевичус вперше заявив ще у 2006 році, коли його лише обрали міським головою. З того ж часу від перших керівників міста неодноразово лунали заяви про пріоритет розвитку тролейбусного руху. А після вересневого страйку приватних перевізників у 2011 році тодішній секретар міськради Руслан Марцінків та голова бюджетної комісії Роман Онуфріїв навіть провели в одному з тролейбусів прес-конференцію, на якій повідомили, що міська рада доручила профільним структурним підрозділам міськвиконкому до 1 листопада 2011 року розробити спеціальну програму розвитку комунального транспорту та запровадження системи електронного квитка! Програму тоді розробили, але про її фінансування забули.
У травні 2014 року знову застрайкували приватні перевізники, і міська влада знову заговорила про необхідність розвитку комунального транспорту. Під міськвиконком навіть пригнали два автобуси «Богдан А-201», які начебто отримало ДКП «Електроавтотранс». Тоді журналісти цю акцію міської влади охрестили «помстою за страйк» приватним перевізникам. Але згодом з’ясувалося, що на придбання автобусів у бюджеті не знайшлося грошей. (Кажуть, що зараз ті автобуси обслуговують маршрути Калуша). Так що поки міська влада підтримуватиме комунальний транспорт і розвиватиме тролейбусний рух лише на словах, приватні перевізники можуть бути спокійними – альтернативи їм у Івано-Франківську наразі нема. 

Хвалимир ВЛАДІВ
Фото Тараса ЯКОВИНА

ДО ТЕМИ:
Від фіакрів до автобусів
У квітні 1869 року міська управа видала окремий «Статут для перевізників пасажирів фіакрами». (Фіакри – кінні екіпажі, які використовувалися як таксі. Їхня назва походить від назви готелю «Святого Фіакра» у Парижі, біля якого у 1620 році вони вперше і з’явилися). Саме цю дату і цей місцевий «Статут» можна вважати офіційним початком зародження в Станіславі так званого громадського транспорту. Працювали фіакри з восьмої години ранку до 10 вечора і тому обов’язково мали освітлення, а також  ручні гальма. У 1913 році в місті з’явилися перші таксомотори, стоянка яких була, як і зараз, поблизу пошти.
А ось перший регулярний міський автобусний маршрут сполученням «Вокзал – Діброва», за твердженнями краєзнавців, з’явився у 1938 році. Наприкінці 40-х років є згадка про інший маршрут «Бельведерська – Рінь», який згодом продовжили до Тисмениці, а потім і до Тлумача.
1 жовтня 1956 року створили «Станіславський автобусний парк», який почав обслуговувати три міські маршрути: «Аеропорт – Софіївка», «Угорники – Пасічна» та «Вокзал – Шкірфірма». У 1959 році з’явилися нові маршрути – «Бистриця – Вокзал», «Опришівці – Ринок» та «вул. Куйбишева – Краєзнавчий музей». А у 1969 році, коли маршрутам почали присвоювати номери, міських вже налічувалось одинадцять.
Першого міського автобуса великого класу «ЛіАЗ» Лікінського автобусного заводу автобусний парк отримав у 1972 році. Цікаво, що пасажири спершу не хотіли ним користуватися, бо звикли їздити у автобусах сидячи, а у «ЛіАЗах» були місця не лише для сидіння. Тому ці автобуси охрестили «скотовозами», бо тільки худобу, вважало станіславське панство, можна возити настоячи.
У 1982 році на міські маршрути виїхали перші одинарні «Ікаруси», а ще через чотири роки іванофранківці вперше побачили «Ікарус» з «гармошкою». Найбільше їх працювало на маршрутах №№ 2 та 12. У середині 80-х на міські маршрути №13 та №18 виїхали дводверні дизельні «ЛАЗи 42021» (за твердженням фахівців, найгірша модель, яку коли-небудь випускав Львівський автобусний завод) середнього класу, а в середині 90-х – «ЛАЗи 52523» великого класу з трьома дверима для пасажирів, які почали обслуговувати маршрути №№ 4, 8 та №11. Відтоді міські колони автобусного парку нового рухомого складу вже не отримували, а у квітні 2001 року автобусний парк взагалі відмовився від обслуговування міських автобусних маршрутів.