Правий сектор Прикарпаття: поворот не туди

Погрузнувши у внутрішніх конфліктах, Правий Сектор Прикарпаття, як найбільш радикальна за характером позиціонування політична організація, ризикує не лише піти на маргінес, а й звести власну роль в місцевому політикумі до місії звичайнісінького кілерства на догоду вище стоячим донорам.

Кадрові ротації, що відбулися в обласному осередку Правого Сектору, стали несподіванкою не лише для широкої громадськості, а й застали зненацька рядове членство разом з усім проводом.

Від такого розвитку подій тепер вже колишній очільник організації Василь Абрамів, судячи з його особистих постів та коментарів у соцмережах, не оговтався і досі. Новопризначеного ж керівника Андрія Подільського, схоже, не до кінця сприймають навіть у самому середовищі організації.

Нещодавне публічне з’ясування стосунків між Подільським та юристом Володимиром Бандурою – лише верхівка айсберга.

Звинувачення в самозакоханості, зарозумілості й впаданні у маразм людини, котра, за словами Бандури, зодягає камуфляж, жодного разу не побувавши на фронті, свідчать радше про гостру внутрішньо системну кризу, аніж про здорову дискусію націоналістів.

Власне, мантри про об’єктивну необхідність зміни керівника Правого Сектору у зв’язку з постійним перебуванням Абраміва в зоні АТО й важливість активізації робити організації у переддень виборів, остаточно розвіяв сам активіст.

Його пост про фактичне усунення від модерації офіційної сторінки ПС свідчить радше про повне і демонстративне відсторонення Смереки, аніж про потреби оптимізації діяльності проекту.

Зовні видається, що з Абрамівим просто звели рахунки, при чому його ж вчорашні опоненти. Зробили це показово, жорстко і безапеляційно. Без дискусій і обговорень. За мовчазної згоди його ж тестя – Дмитра Яроша. Останнього вочевидь лише поставили перед фактом.

Справа в тім, що очолювану одним із лідерів Майдану організацію вже тривалий час неофіційно відносять до орбіти Коломойського.

Абрамів же лише за останній місяць мінімум двічі пішов на відкриту конфронтацію з представниками цієї групи у стратегічному для неї регіоні, тим самим засвідчивши власну некерованість та потяг до самоуправства. Спочатку прокатавши в смітнику та публічно зганьбивши начальника управління юстиції Володимира Кавацюка, який є ставлеником та непрямим родичем екс-регіонала Богдана Гдичинського. Згодом, активно посприявши у відмові в наданні дозволу на облаштування літнього майданчика юристу-активісту Ігорю Фрісу, якого в свою чергу незавуальовано пов’язують із Олександром Шевченком.

Досвід співпраці з останнім є і у Андрія Подільського. У 2012 теперішньому «ідеологу Правого Сектору» співпраця з ставлеником олігарха Коломойського під час однієї з найбрутальніших виборчих кампаній на Прикарпатті не заважала. Сьогодні Подільський у висловлюваннях значно обережніший, хоча взаємодії на політичному рівні все ж не виключає.

«З Шевченком я вже не спілкуюсь довгий час, він «забанив» у Фейсбуці. Дотичних тем останнім часом не мали, принаймні відколи я на посаді керівника «Правого сектору». Про якийсь намір спільної співпраці поки що сказати не можу. Проте в теорії, якщо щось йтиме на добро справи, ми будемо співпрацювати з усіма добрими людьми, які дійсно хочуть української перемоги», - зауважив новопризначений керівник Правого Сектору в нещодавньому інтерв’ю виданню «Версії» .

Предметом такої співпраці вже незабаром можуть стати місцеві вибори.

Створений Абрамівим імідж організації на них однозначно буде затребуваний. Методи відомі – галасливі заяви, звинувачення в корумпованості, смітникові люстрації, а якщо потрібно – навіть художній реваншизм.

Люмпенізація політичного дискурсу й неспроможність до аргументованої дискусії в силу обмеженості кадрів заводять Правий Сектор у площину провокацій та подальших політичних перформансів.

Це, з однієї сторони, дозволить не розчарувати власного виборця, при можливості – навіть наростити визначений сегмент електорату, а з іншої – для «добра справи» допомогти тим, хто цього приватним порядком потребуватиме.

Вибори міського голови м. Івано-Франківська у цьому аспекті обіцяють стати показовими.

Як відзначив сам Подільський, активістами організації вже збираються матеріали по діяльності Віктора Анушкевичуса, напрацьовується певна база, що вже незабаром буде представлена широкій громадськості.

Аналогічна ситуація і з «Свободою», точніше Русланом Марцінківим, який з великою вірогідністю й стане кандидатом, що спробує захистити набуті за каденцію активи однопартійців. Протиставлення тут скоріше відбуватиметься на ідеологічному тлі, не зводячись напряму до персоналій.

Чи зможе Правий Сектор в усьому цьому багні остаточно не спаплюжити закладений Майданом образ мужніх хлопців-відчайдух, готових віддати життя за ідею національної держави гідних громадян, засвідчать лише підсумки виборів.

Наразі ж Правий Сектор продовжує дисонувати: одна його частина (ДУК) героїчно захищає країну на Сході, щодня ризикуючи життям, інша (політична) – погрузнувши в політичних інтригах, ризикує остаточно загубити цінності, відображені в постулатах партійної програми.

П. Праведник