Прикарпатець десять років воює з круговою порукою чиновників

Біда з Михайлом Касіяном, жителем одного з промислових райцентрів Прикарпаття, сталася ще 2003 року на одному з підприємств — через нещасний випадок на виробництві слюсар-ремонтник частково втратив працездатність, але медики визнали його інвалідом третьої групи із загальним захворюванням.

А на виробниче каліцтво і натяку нема. Чоловік ще рік тому звернувся до міліції із заявою, в якій просить перевірити правильність заповнення документів при прийомі його на роботу на підприємство, де він отримав виробничу травму, бо вважає їх підробленими. Розпочато досудове розслідування. Але наразі — жодних порухів. А всі біди, на  думку Михайла, почалися зі злощасного професійного розряду: під час працевлаштування через центр зайнятості на підприємстві розряд йому занизили із шостого на п’ятий, відтак у день біди він виконував роботу, яку, вважає, із шостим розрядом міг би і не виконувати, а насамкінець 2009 року ще й звільнений був з підприємства через скорочення штату, бо інші мали вищий — шостий професійний розряд слюсаря-ремонтника, а Михайло — лише п’ятий.

Ми свідомо не вказали ні місце подій, ні назву підприємства, де Михайло Касіян отримав виробничу травму, не назвали лікувальний заклад, який як наслідок нещасного випадку констатував у потерпілого «відкритий багатовідломковий перелом дистального метаепіфіза лівої променевої кістки із зміщенням та повним пошкодженням сухожилків-розгиначів» деяких пальців лівої кисті, проникаюче поранення променево-зап’ястного суглоба, кровотечу. Нас також не цікавили прізвища голови і членів медико-соціальної експертної комісії і т. д. 

Адже суть в іншому: часто людина-виробничник у разі каліцтва стає не лише соціально безпомічною, а й беззахисною. Ні керівництво заводу, ні медики, ні Фонд соцстраху особливо не переймаються долею потерпілого, а здебільшого переймаються іміджем підприємства і його фінансовими видатками, а ще — корпоративною етикою медпрацівників, яку інколи важко відрізнити від банальної кругової поруки.

— Мені 58, і я вже сьомий рік як інвалід третьої групи за загальним захворюванням, і 15% — втрата працездатності, — розповідає Михайло КАСіЯН.— А правду шукаю вже понад десять років — з  2003-го. Працював слюсарем з ремонту обладнання і був покалічений на виробництві. Все почалося з прийому на роботу, коли мені занизили трудовий розряд — із шостого на п’ятий. Хоч я маю відповідний документ про освіту, свого часу працював і механіком, і головним інженером, автор низки раціоналізаторських впроваджень і т. д. А на це підприємство я прийшов за угодою і направленням через центр зайнятості. Я неодноразово подавав заяви про поновлення мені розряду, але відповідали, що нема вакантної посади. Думаю, що просто приховували від мене цю інформацію, бо ж іншим тихцем присвоювали. Адже навіть після того, як понад дві сотні людей скоротили, декому спеціально присвоювали вищий розряд. Через той розряд мене згодом, після отримання трудового каліцтва, звільнили через скорочення штату. Мовляв, в інших кваліфікація вища. Бо іншим шляхом не могли мене позбутися. Але в суді я свого права відстояти не зумів. Хоч мене взагалі не мали права скорочувати, адже 2005 року підприємство за позовом прокуратури визнали винним у нещасному випадку, а одного з керівників судили. Адже сфабрикували акт про нещасний випадок, а не записали як трудове каліцтво, пов’язане з виробництвом. Потім ті акти знищували, писали неправильно діагноз, бо «не помічали» прогресуючої посттравматичної невропатії, виправляли акти чи підмінювали їх. Фабрикували, як хотіли. Я їздив і в Дніпропетровськ, але де ж міг знати про всі ті медичні крутійства та маніпулювання з актами комісії на виробництві?! Написала комісія на підприємстві неправильний діагноз: замість «відкритий багатовідломковий перелом», як правильно вказувалося у повідомленні з лікарні, зазначили в акті: «закритий багатовідлунковий перелом». Цим вони занизили ступінь моєї непрацездатності. Упродовж чотирьох років у меддокументації мій лікуючий лікар для МСЕК постійно вказував лише первинний діагноз, так ніби я ходив з відкритим переломом, але лікар не вказував факт післятравматичної невропатії, яка перейшла у прогресуючу. 

І понині я відстоюю свої права. Чи був у тих діях умисел, повинен був розібратися відділ із боротьби з корупцією та  зловживаннями службових осіб на підприємстві. Куди я лишень не звертався — ніхто мене не захистив. Навіть вирок у кримінальній справі 2005 року написали з помилками, і лише торік через суд я добився, щоб ті помилки, зокрема і  дату завданого мені каліцтва, виправили. 

Все робилося так, щоб я не міг подати свої документи на перегляд рішення МСЕК про ступінь втрати працездатності. До речі, й нині Фонд соцстраху мені виплачує кошти, але незаконно. Бо мені завдано трудове каліцтво особою через неналежну організацію нею виробничого процесу, а не просто стався нещасний випадок. Звісно, я не можу стверджувати, що все було куплено. Але якщо все керівництво заводу найбільше переймалося спілкуванням не зі своїм працівником, а з лікарями, то можу собі таке допустити. Таке було враження, що мене мали за дурного і не сподівалися, що я, нещасний інвалід, буду відстоювати свої права так активно.

Найприкріше те, що життєва історія Михайла Касіяна сприймається не як винятковий, окремішній випадок, а як ганебна реальність сучасного суспільства. Про липкоруких чиновників від медицини, яких пацієнти вже охрестили «конвертами», про продажних суддів-хабарників і ненаситних хапуг керівників підприємств люди вже говорять не пошепки і навсібіч, бо кругову поруку, а не гідність вони зробили «стилем» своєї професії.

А такі, як Михайло Касіян, для них — кістка поперек горла, яка не дає спокійно хапати, цупити, рвати, оббирати й обманювати. Зі свого боку, як тільки правоохоронці знайдуть час і будуть відомі перші висновки досудового розслідування, «Галичина» поінформує своїх читачів вичерпніше про те, чи «злощасний розряд», а чи кримінальна кругова порука службових осіб травмували долю пересічного прикарпатського виробничника.