Пристрасті за прикарпатськими лікарнями
.jpg)
Коломийську медицину добряче штормить. Ще не вгамувалися пристрасті довкола залізничної лікарні, як районом прокотилися «медичні бунти» проти закриття лікарень в Отинії та Гвіздці. У Коломийській центральній наразі тихо, однак тут також відчувається напруження. Причиною такого шторму стала медична реформа, яку стартувала наприкінці минулого року. Ми намагалися довідатись, чим вона так налякала лікарів та їхніх пацієнтів і чи дійсно їхні побоювання обґрунтовані.
Грузинський міністр українського Уряду Олександр Квіташвілі запустив реформу в останній день минулого року. Тоді, як то кажуть, «без оголошення війни» спеціалізовані медчастини були передані державою на фінансове утримання місцевих бюджетів. Відтоді доля Коломийської вузлової залізничної лікарні зависла в повітрі, адже як бюджет Коломиї, так і бюджет району грошей на таку потужну структуру не мають. Щоб не втратити лікарню, її головний лікар Володимир Федоришин пропонує перепрофілювати заклад на реабілітаційний центр та передати його на баланс області.
«Для цього є усі умови. Медзаклад розміщений у затишному районі Коломиї, має зручне транспортне сполучення. Налагодили співпрацю зі спортивним клубом, в якому йде реконструкція і передбачається спорудження басейну, встановлення кінезіотерапевтичних та реабілітаційних тренажерів. Це допоможе проводити реабілітацію травматологічних, неврологічних хворих, зокрема поранених бійців. Їх зараз дуже багато, з важкими травмами», - аргументує пан Володимир.
Такий погляд на проблему Коломийської залізничної лікарні має і керівництво обласної медицини. Це підтвердив головний медик Прикарпаття Роман Мельник, перебуваючи в Коломиї. Однак на перепрофілювання та створення реабілітаційного центру потрібні величезні кошти – десятки мільйонів гривень. Звідки їх будуть брати, сьогодні сказати не може ніхто. Якщо ж реабілітаційний центр створити не вдасться, то лікарі будуть боротися, щоб на базі залізничної створити невелику міську лікарню з обслуговуванням залізничників. Остаточна доля вузлової залізничної лікарні вирішуватиметься наприкінці березня. Вирішуватиме її обласна рада.
Перед загрозою скорочення, а то й закриття опинилися і дві інші лікарні Коломийщини – Отинійська та Гвіздецька. Саме це і спонукало медиків та мешканців цих двох містечок і прилеглих сіл вийти на акцію протесту. Долило масла у вогонь те, що і Отинія, і Гвіздець вже мають досвід оптимізації. Із середини 2000-их у Гвіздці, наприклад, зі 100 ліжко-місць спочатку скоротили 20, потім ще 15, а потім взагалі ліквідували пологове, хірургічне та операційне відділення. 40 ліжко-місць скоротили і в Отинії.
В Отинії мітингувало півтисячі осіб, у Гвіздці дещо менше. Головна ідея цих акцій – наголосити, що ціна оптимізації медичних закладів буде надто високою, адже таке реформування зробить обмеженим доступ до медичних послуг мешканцям майже 40 населених пунктів. Отинійці кажуть, що коли влада до їх думки не дослухається, вони перекриють трасу, яка веде з Івано-Франківська до Чернівців, і не на один день. Шини, мовляв, вже напоготові.
Радикально налаштовані і мешканці Гвіздця. Андрій Палій, депутат Коломийської районної ради, каже, що питання скорочення лікарні – це питання набагато ширше за містечковий рівень: «Навколо Гвіздця біля 20 населених пунктів із трьох районів, тамтешні люди завжди лікувалися у Гвіздецькій районній лікарні, бо їм ближче сюди звертатися, ніж у свої райцентри. Така ж ситуація і в Отиніїї. Якщо ці заклади скоротять, то, щоб потрапити на прийом до лікаря, хворим потрібно буде не надто хорошими дорогами добиратися до Коломиї, платити за проїзд, а з теперішніми цінами та сільськими зарплатами це важко. Саме тому люди і вийшли на вулицю».
Натомість керівництво Коломийської ЦРЛ та Коломийського району зазначає, що оптимізація проводиться не тільки через брак коштів, але і в рамках «європеїзації» України: «Загальноєвропейський нормативний показник – це 60 ліжок на 10 тисяч населення, - пояснює Петро Лесів, заступник головного лікаря ЦРЛ. - В нас на сьогодні 67 ліжок. Тому і мусимо цього року скоротити 140 ліжко-місць». Любов Михайлишин, заступник голови Коломийської РДА, наголошує, що оптимізація медичних закладів району – це не чиясь забаганка, а вимога закону: «Спеціалізована медична допомога вимагає свого нормативу забезпечення ліжко-місцями. Вираховується вона у Києві за спеціальною формулою і відповідно фінансується. Для Коломийської ЦРЛ, наприклад, виділених коштів вистачає тільки на 7 місяців. Тільки на зарплату й енергоносії потрібно 30 мільйонів». Фінансова ситуація така, що місто і район самостійно впоратися не можуть, а держава зайвих грошей не має і на всі фінансові запити відповідає негативно.
Загалом, з уст київських чиновників суть медичної реформи звучить гарно. Лікарні, мовляв, треба фінансувати не за кількістю ліжко-місць, а за кількістю наданих медичних послуг. Та й міністр дещо заспокоїв, що масових скорочень лікарів та закриття лікарень не буде. Однак обіцянкам міністрів, та й не тільки, люди вірити не поспішають. Але владі, громаді і медичному товариству треба буде домовлятися, щоб таке чутливе питання вирішити шляхом компромісу й без соціального напруження, яке зараз для нас дуже недоречне.
