Ризиковане зволікання Заходу
Українці нині люблять нарікати на Захід, що він мовляв не поспішає захищати нас від російської агресії, не чинить достатнього тиску на Москву, аби та відмовилася від планів анексії Криму. Чи дійсно ці нарікання мають підстави? До певної міри так. Але спробуймо розібратися.
Дійсно позиція багатьох західноєвропейських держав виглядає доволі кволою перед обличчям відвертої і брутальної російської гри, котра за певних обставин здатна перетворитися на Третю світову війну.
Не може не викликати подив, що уряд Франції все ще готовий продати Росії два бойових гелікоптероносці типу Mistral. Цей бойовий корабель, окрім власне гелікоптерів (16 тяжких і 35 легких), може нести в своєму череві до сорока танків і 900 вояків. Він здатен висадити наземні війська зразу ж на берег. Зрозуміло, що така потужна машина аж ніяк не може вважатися «оборонною зброєю» – лише наступальною. У наступ на чию територію вона піде, щойно її отримає російська армія – не складно здогадатися. Знаменно, що один з двох гелікоптероносців російські моряки мають намір назвати гордим ім’ям «Севастополь». Загальна ціна контракту – 1,2 мільярди євро.
Нагадаємо, як 2009 року, після завершення гарячої фази російсько-грузинської війни, командувач російським флотом, адмірал Володимир Висоцький побивався, що Росія не встигла придбати Mistral. «У серпні минулого року, під час конфлікту такий корабель дав би Росії можливість здійснити свою місію не за 26 годин, а за 40 хвилин», – нахвалявся він.
Порти російсько-французького військового контракту зараз досить активно виступають країни-члени НАТО зі Східної Європи, а передовсім – балтійські держави, котрі чудово розуміють, яку загрозу для їхньої безпеки й територіальної цілісності нестиме у російських руках Mistral – цей «перл французького флоту» – як його встигли прозвати тамтешні військові моряки.
Французький філософ у недавньому інтерв’ю газеті Le Monde справедливо зауважив: «Коли 2010 року тодішній президент Ніколя Саркозі підписав угоду про продаж Mistral’ів, то в Москві це, очевидно, сприйняли як запрошення вчинити з Україною й Балтикою так, як було вчинено з Грузією у серпні 2008 року». Три роки тому тодішній шеф Пентагону Роберт Ґейтс намагався напоумити свого французького колегу, мовляв, що ж ви робите, ви ж озброюєте агресора. На що тодішній міністр оборони Франції Ерве Морен безапеляційно відповів: «А що? Холодна війна скінчилася ж».
От і чинний французький президент-соціаліст Жак Ширак поки що «не бачить підстав для скасування контракту». Справа в тому, що Росія отримає від Франції перший бойовий корабель щойно восени цього року, а другий – лише наступного року. Напевне, Париж сподівається, що до цього часу «кримська криза» вщухне. O sancta simplicitas!
Хоча є надія, що Париж, відчувши реальну небезпеку з боку Москви, може, що називається, «включити дурочку», тобто використовувати найменші формальні зачіпки, аби затягнути виконання контракту. Таку тактику Європа дуже добре вміє використовувати, у чому не раз могла переконатися й Україна. Та цього разу європейські бюрократи активно використовують її проти Росії.
Таку тактику з боку Брюсселя можна прослідкувати у справі реалізації газотранспортних проектів «Південний потік» і OPAL. Ці проекти дозволив б Росії цілковито відмовитися від послуг транзитних країн – передовсім України.
Москва вже була переконана, що справу цілковито залагоджено, що Європейська Унія перестала впиратися й готова прийняти в себе газ як той, що надійде газогоном через дно Чорного моря, так і додаткову потужність «Північного потоку» (проект OPAL).
Може б воно так і сталося, якби не кримська агресія Кремля. І в понеділок ошелешені представники Газпрому почули з вуст єврокомісара з енергетичних питань Ґюнтера Еттінґера: «Я не буду намагатися прискорити хід переговорів з приводу газових трубопроводів , наприклад щодо «Південного потоку». Навпаки , такі переговори будуть відкладені».
Важко стверджувати однозначно: дбає Брюссель за українські інтереси чи веде власну енергетичну гру? У будь-якому випадку Росію волею-неволею примушують до миру з Україною. Адже без реалізації цих проектів «Газпрому» доведеться продовжувати транзит енергоносіїв українською територією. Таким чином Європейська Унія допомагає Україна, щоб вона не втратила тих 3,6 мільярдів доларів, які Росія річно платить за транзит газу.
Тож від Європи Україна може розраховувати передовсім саме на таку допомогу – з «включенням дурочки». Бо по-перше, Захід все ще свято вірить, що в Кремля здоровий глузд врешті-решт візьме гору. По-друге, відверті економічні санкції є в нинішньому глобалізованому світі доволі дієвою, але обопільною зброєю. Захід може досить ефективно за допомогою економічних важелів поставити Росію на коліна, але й сам він займає серйозних збитків.
Так, вже навіть поміркована німецька канцлерка Анґела Меркель «хоробро» назвала дії Росії в Криму «анексією», проте ні вона, ні багато інших європейських лідерів поки що не вважають агресію Росії серйозною загрозою для миру й безпеки для держав ЄУ. У будь-якому випадку – поки що. Всі вони чекатимуть до кінця тижня, аби в понеділок ухвалити «серйозне рішення» – принаймні так пообіцяли політики високого рангу в Брюсселі.
