Творча Криївка: терапія живописом
Психологи вважають, що адаптація людини до бойових дій триває від 15 до 25 діб. Після цього солдат опиняється на межі морально-психологічного напруження, що дозволяє витримувати жахіття війни. Але це не може тривати як завгодно довго. Через 30-40 днів на полі бою люди із середнім типом нервової системи виснажуються. Вважається, що крайня межа – це 45 діб. Якщо до цього солдата не відправили на ротацію, найімовірніше, що в нього почнуться психічні розлади.
З іншого боку, різка зміна оточення також небезпечна. До мирного життя так само треба пристосуватися, як і до військового. Багато фахівців уже від початку конфлікту говорять, що якщо ми не дамо собі з цим ради, не працюватимемо вже тепер з ветеранами АТО належним чином, то матимемо «донецький» синдром, ще важчий і серйозніший, аніж «афганський», пише Zбруч.
Відновлення сил бійців АТО, як і багато чого іншого в цій країні, взяли на себе волонтери. Таким проектом є «Творча криївка». Виникла вона якраз тоді, коли вперше стала потрібною – після Революції Гідності.
Працює все наступним чином. Група воїнів поселяється в курортній місцевості. Перші чотирнадцять заїздів відбулися Карпатах, останній, п’ятнадцятий, на Арабатській стрілці. Там у військових щільний графік: екстремальні види спорту, походи в гори, кінні прогулянки, психологічні бесіди тощо. Одним з ключових елементів емоційного відновлення є «робота над картинами». Ясна річ, ідеться не просто про малювання, розповідає художниця, засновниця та кураторка проекту Віталіна Маслова.
«Творчу реабілітацію як поняття придумала я сама. З наслідками бойового стресу працюємо вже більше року. Але це стосується не тільки військових, що воювали на Сході. Ми почали цю роботу 2 березня 2014 року, коли відкрили маленький центр короткотермінової реабілітації для майданівців. На наших заходах побувало 27 чоловік. Потім, впродовж літа, вже пішла підготовка до подібної роботи з військовими. Ми працювали на випередження. Вже тоді розуміли, з чим стикнуться люди, коли бійці будуть повертатися додому.
Я вчилася саме терапії живописом та роботі з людьми з особливими потребами. До війни викладала дорослим і працювала з дітками з особливими потребами як художній терапевт. Ми базуємося на цілющій дії праці зі світлом і темрявою, також із кольором. Академічного мистецтва тут як такого немає. Тепер, разом з науковцями, працюємо в напрямку дослідження, обґрунтування й ліцензування цього методу.
Не йде мова виключно про арт-терапію. Наш метод базується на трьох основних чинниках: творчості, перебування на природі та соціальному аспекті, спілкуванні».
Боєць дванадцятого батальйону територіальної оборони Києва Дмитро Приймаченко вважає таку методику ефективною: «Це такий комплекс, як я побачив. По-перше, ми знаходимось з хлопцями разом, нема якихось лівих людей. Це і сама природа, й екстремальні заходи. Малювання – складова цього процесу. Ця справа відволікає від спогадів, що зараз йдуть з нами по житті».
Для більшості хлопців це перший такий досвід. «Ніколи я в житті не малював, так щоб фарбами і на полотні. Ну хіба карикатурки в школі. Та я вважаю, що в мене вийшло. Навіть здивований, що вийшло так гарно», – каже Дмитро.
«Творча Криївка» діє завдяки ресурсам людей, що хочуть допомогти. Хто має садибу чи пансіонат, той приймає хлопців. Хто має можливість – годує. Так само з кінними прогулянками чи рафтингом, місцеві безкоштовно організовують для бійців всі атракції, якими можу похвалитися їх туристичний бізнес. Віталіна Маслова каже, що «Творча криївка» співпрацює із людьми, які не є дуже багатими. Всі вони заробили на свій малий бізнес тяжкою працею. Але ці люди, за словами художниці, багаті сердечно.
Так воїни відчувають, що не полишені самі на себе, що люди їх цінують і намагаються допомогти. Господарка садиби, де проходив 13-й заїзд, Ольга Соломійчук, розповідає, що увесь цей час жили наче однією сім’єю. «Все, що могли для них зробити – все робили разом. Я можу сказати, що це навіть мої діти. Бо моїй донці 26 років. А хлопці були й по 19, 23, 24 роки. Розумієте? Це хочеться плакати. Бо коли ти побачиш, як ця дитина вже поранена кілька разів, контузії і всьо решта… Для мене, як для мами, це дуже важко».
Священики сіл Криворівня, Бистрець, Ільці, Красник, Бережниця, а також міста Верховина запрошують бійців на молитву, спілкуються з ними. На думку отця Ігоря з села Бережниця, мистецтво і релігія – це різні грані одного кристалу. «Церква запрошує воїнів до храмів Божих. Правляться служби, читаються молитви. Є й індивідуальна співпраця з бійцями. Це, наприклад, молитва за бійця. Просто наодинці береться вервечку в руки й читається молитву за фізичне й духовне його здоров’я. І дуже помагає. Бог дає благодать Духа Святого, дає свою енергію, яка сприяє відновленню психічного й фізичного апарату людини. Я бачу, як в церкві й за роботою вони міняються на очах. Бачу, як мистецтво впливає на душу людини. Я з хлопцями працював, малював картину… Мистецтво, філософія, релігія, наука – це чотири грані одного кристалу, посередині котрих є Христос. І Христос є джерелом і для усіх цих граней. Були й такі, що у Храм Божий не йшли. Ми їм в душу не лізли, просто їх приймали такими, якими вони є. В мене було враження, що їм треба просто дати нормально пожити. Не грузити їх молитвою чи духовними лекціями: «Моліться з нами півгодини, інакше нічо не вийде». Просто бути з ними. Буттєвий стан передачі душі, духовного енергополя є важливіший за будь-які слова».
З картин, які написали бійці, Віталіна Маслова сформувала виставку «Мандрівки «Творчої Криївки». Вперше вона відкрилася у Верховині. Далі, з підзаголовком «130-й кілометр», виставка поїхала до Івано-Франківська. Приблизно такою є відстань від Верховини. Відповідно Чернівці – це вже 265-й кілометр. У кожному новому місті додаватимуть ту кількість кілометрів, яку подолала виставка. Також виставковий марафон охопить Європу. В середині серпня планують побувати у Чехії, у вересні відвідають Німеччину, після чого поїдуть також до Парижа та Лондона. Віталіна Маслова каже, що боїться й загадувати, скільки то буде кілометрів. Однак завершитися марафон має в жовтні в Києві.
Виставка постійно поповнюється новими роботами. Паралельно працює також інтернет-аукціон. Гроші від продажу картин йдуть на підтримку проекту. В Івано-Франківській галереї «Арт на Мур» мені пощастило поспілкуватися з жінкою, що придбала відразу шість робіт. Мене цікавило, чи купують люди картини, як твори мистецтва, чи просто намагаються в такий спосіб допомогти? «І так, і так. Я ж не купила всі, а купила саме ці роботи, які вибрала. Хочу, щоб ці картини висіли в мене, і я їх бачила. Нам треба якось вкупі це все робити. Купляти й хотіти це бачити. Це дуже гарно, душевно. Чуть-чуть страшно, щоправда. Та й взагалі виставка дуже тривожна. Ви самі бачите, які кольори. Але позитив є, все ж таки, світле зверху. От купила роботу Толіка (це хлопець, якому 19 років). Я бачу плаття в цих кольорах – наскільки вона витончена й делікатна».
Ольга Соломійчук, попри поверхневу похмурість картин, також бачить в них багато оптимістичного: «Є темні, є світлі. Але ж у кожній пробивається світло. Хлопці своїми малюнками показують, що сонце буде, що Україна буде в мирі. Я сама малювала із ними. Не можу вам передати тієї радості, як вони це роблять. Від душі. Просто хочеться дивитися на те, як вони малюють».
Ніхто з них до цього серйозно не малював. Багатьом, аби взятися за пензель, треба було здолати внутрішній бар’єр. Та воїни кажуть, що коли вже почав, це відволікає й затягує. Олександр Павленко з Черкас, боєць 14-го окремого мотопіхотного батальйону, розповідає, що «Творча криївка» дозволяє відпочити не лише від бойових дій, але й від домашніх проблем та клопотів, які починаються після повернення. «Малювати не дуже хотілося, та я спробував і сподобалося. Це цікаво. Це від усього відволікає, заспокоює. Ти коли малюєш, то вникаєш у картину й думки всі туди. Там в тебе не було нічого, крім зброю держать, а додому прийшов – і все отак навалилося. Ціни, увесь цей бедлам. А так – відпочили за ці десять днів, помалювали. Супер просто. Якщо чесно, то я сумнівався, що в мене щось вийде. Не хотілося псувати аркуш і фарбу. А так – вийшло».
На сьогодні в Україні немає напрацьованої програми реабілітації. Зрозуміло, що досі ми не мали в цьому потреби. Але зараз, коли багато хлопців повертаються з фронту, коли фахівці все частіше згадують про «афганський синдром», однак кажуть, що «донецький» може бути значно важчим, виробити її надзвичайно важливо. Дмитро Приймаченко згоден бути «піддослідним»: «В будь якому випадку це потрібно робити. Ніхто не знає, що треба для українського солдата, який повернувся з війни, де захищав свою Батьківщину. Це не США, не Ізраїль, де вже налагоджена система повернення із зони військових дій та соціальної реабілітації. Українська ситуація має свої особливості. І тут ми виступаємо, як піддослідні кролики. Та ми готові бути в такій ролі, щоб напрацювалася система в Україні, щоб вона дійсно допомагала. Це надзвичайно важливо, тому що хочеться прийти і всіх, розірвати за те, що ми тут бачимо.
Та першочергово – треба змусити державу зробити соціальний пакет для сім’ї бійця. Аби він під обстрілами не думав, що буде їсти його сім’я, або чим заплатить за комунальні послуги? Друге, що також важливо – це зустріч бійця тут. Вона абсолютно не готова, по собі знаю. Нас бігом звільнили, дали бєрци нові якісь (незрозуміло для чого, якщо я звільняюся), і все, відпустили в мір – йди і сам собі вирішуй питання. А щодо роботи з ветеранами, треба ще давати можливість викидати адреналін. Бо він накопичується і може «вистрілити» в непідходящий момент. Створювати такі от творчі криївки: рафтинг, поїздки на джипах у гори, поїздки на конях. Держава, повторюю, цього не робить».
Віталіна Маслова, в свою чергу, скромно повторює, що «Творча Криївка» всього лишень сприяє реабілітації: «Головне для нас, це створити такі умови, щоб хлопці, які приходять до нас, дійсно змогли відновити себе. Я завжди кажу – коли питають, що «Творча криївка» робить – ми не робимо нічого, а лише створюємо сприятливі умови».
