У Карпати від війни. Бійці АТО відпочивають на Франківщині
На сонці виблискують засніжені гори. Вітер мете сніг з ялинок. Хатки по горбах. Краса – неймовірна. Де ще може бути так добре, як не в горах? Тому саме серед Карпат, у верховинському селі Криворівні і влаштували «Творчу криївку» для 14 бійців АТО – з Харківщини, Запоріжжя, Київської, Житомирської областей, Калуського району. Тут вони мають відпочити, а головне – відійти душею від війни.
Аби не накрила хвиля
«Криївка» розташована у туристичній садибі «Горянка». Однакові дерев’яні хатки, поруч на мотузках сохнуть тільняшки, форма. Отже, ми прийшли, куди треба, пише Репортер
Цей проект започаткували дві київські волонтерки – Віталіна Маслова та Євгенія Павлюк. Щось подібне вони робили й після Майдану, а коли почалася війна, задумалися про реабілітацію для бійців АТО.
«Люди після війни мають великі проблеми, їм буває некомфортно у мирному середовищі, – каже Віталіна Маслова. – Ми зрозуміли, як буде кінець війни, повна демобілізація, то нас просто накриє цією посттравматичною хвилею. Треба готуватися вже зараз».
Ще з осені минулого року Віталіна домовляється з власниками гірських садиб, які готові безкоштовно приймати у себе бійців на кілька днів. А Євгенія через інших волонтерів шукає хлопців, які потребують реабілітації. Нині ця робота вже налагоджена. У Криворівні це вже 11-й заїзд, попередні були у Дземброні, Краснику, Ільцях. Загалом через «Криївку» вже пройшли 84 бійця. За словами волонтерок, це лише 0,1 % від тих, хто потребує допомоги, тож подібних центрів треба тисячі.
А поки що їхній творчий «пансіонат» – лише один. Саме через творчість, впевнені жінки, можна привести людину в порядок, аби вона відкрила в собі якісь нові можливості.
Картина для медсестри
На годиннику 11.00. У хлопців закінчився сніданок, і почалися заняття. Йдемо на живопис.
У просторій їдальні облаштували художню майстерню. Тихо, тепло, пахне фарбами. Кілька чоловіків дуже зосереджені біля мольбертів, малюють. Аж незручно заговорити, аби не порушити якоїсь їхньої гармонії.
23-річний Антон із Богуслава малює портрет дівчини. То для медсестри зі шпиталю, де він лежав. Каже, в армії з 18 років. Відслужив строкову, підписав контракт, а тут війна. Служить у 95 бригаді. Його бойовий шлях почався ще з березня минулого року, з-під Криму. У серпні отримав осколкове поранення біля Тореза. Вони йшли визволяти наших з оточення на Саур-Могилі. Не дійшли. Оклигав, знов на передову. Потім було гаряче на 32-му блокпосту, далі – донецький аеропорт, звідти знову в лікарню. Тепер у Карпатах на відновленні.
«Гори, «Творча криївка» – круто, – говорить Антон. – Чесно, помагає розвіятися. Відчуваєш дуже різкий контраст. У мене товариші на реабілітації були в санаторії, але це – режим, специфічна атмосфера. А тут усе по-іншому, класно. Трохи не вистачає шашличка і чогось міцнішого, але у нас сухий режим. І правильно!».
Свої картини показує Сашко із Харкова. Він з 92 бригади. На вигляд не більше 20 років. Сміється, що він тут найпродуктивніший – має три картини. Сашко єдиний з хлопців, хто раніше займався малюванням. Ще показує найулюбленіші картини бійців з попередніх заїздів. Неймовірні пейзажі – навіть не віриться, що геть аматорські.
Олег – із Запоріжжя, а воював у батальйоні «Донбас». Він працює, незважаючи на розмови, уважно виводить лінії на картоні. Далі поправляє фарбами. Старанно малює якусь дівчину-весну…
Каску зняти непросто
На перекур вийшли два калушани – Грицько та Сергій. Ці хлопці знають Віталіну та Женю ще з Майдану. Прямо звідти бійці й пішли до Нацгвардії. Зараз на ротації, сюди приїхали на запрошення знайомих.
«Вчора ходили он на ту гору, навіть каталися на клейонці, то сьогодні дехто з наших прихворів, – сміється Грицько. – Хоч і звикли по полю у бронежилетах і з боєкомплектами бігати, але в гори йти – то інше. Відлежуються».
Хлопці показують чорні смуги на горі – сліди їхніх катань.
«Тутешню реабілітацію образно можна пояснити як – зняти каску, – каже Сергій. – От є в нас каски на війні. Знімаєш її, їдеш додому, а все одно є відчуття, що каска на голові. Так і ходиш. А ці дівчата працюють, аби хлопці каски познімали».
Гриць зараз іде на евритмію, каже, дуже цікаво, але більшість під час занять засинає. Евритмія – це художнє мистецтво руху, під музику, з поезією. Заняття проводять киянки-волонтери Славія та Ірина.
Тут Бог ближче
Важливою частиною реабілітації є розмови. Цим напрямком займається Галина Лабудяк із Верховини.
«Ми просто гуляємо по селі чи в горах і говоримо про все, – каже волонтерка. – Хлопці розказують, як вони жили до війни, чим займалися. Про дівчат своїх розповідають. Тему АТО я не чіпаю, поки вони самі не почнуть. Говорять, що найбільше болить, – про зраду, про загиблих побратимів. Тут легше виговоритися».
Бійцям Галина розказує про гори, гуцульські звичаї. Хлопцям то дуже цікаво. Вони згадують якісь свої традиції, порівнюють.
«Їх не можна жаліти, бо сильно обурюються, – говорить волонтерка. – Вони такі, як і інші, просто трошки більше побачили».
…Під хатою на сонечку гріються двоє чоловіків – львів’янин Володя і харків’янин Андрій. Біля них сидить дворняжка Гільза, так назвали, бо маленька і подовгаста. Куди вони – туди й вона.
Хлопці разом лежали у харківському госпіталі, тому зраділи, коли побачились у Карпатах. Тепер всюди разом.
Володя в АТО з літа. Спершу служив у 3 львівському батальйоні, потім був водієм у медбаті Нацгвардії, забирав з бою поранених. У Дебальцевому їхній автомобіль підірвався на міні. Каже, з групи двоє лишилися живі – він і ще один хлопець. З оточення виходили пішки.
Андрій – доброволець батальйону «Донбас». Він у захваті від Карпат, бо тут вперше.
«Хочу рідних привести, – каже. – Буду живий – приїдемо. Адже все залежить від того, хто там зверху сидить, але тут він, у горах – ближче».
Бійці перебивають один одного, діляться враженнями: як на конях каталися, як місцевий священик їм на гітарі грав…
«Там на горі живе одна бабуся, то так на баяні ріже – ух! – говорить Андрій. – І співає цікаво. Лиш до неї треба довго йти. Хочете – ми проведемо. Ще трохи і будемо тут як свої. Всі гори будемо знати, але візьмемо з собою Гільзу. Вона точно додому приведе».
Прибігає Окунь, маленький пекінес. Як його гладити, то він дивно хрипить. Хлопці від того тішаться, як малі.
За допомогою малювання, кажуть волонтерки, людина може одужати, а також відкрити в собі нові можливості
Дяді-танки
На кухні порається власниця садиби Марія Петрук, колоритна балакуча жіночка. Вона залюбки зголосилася прийняти у себе хлопців, бо не могла інакше. «Діти в то пекло пішли за кого? Та заради нас, – говорить пані Марія. – Тож маємо хоч якусь часточку вкладати і помагати хлопцям хто чим може».
Гостей дуже хвалить. Зізнається, що спершу боялася, бо хлопці таке пережили, мовляв, про що з ними говорити? А зараз – як рідні.
У пані Марії хлопцям дуже посмакували кулеша з грибами, голубці та вареники зі шкварками.
«Володя з Житомира якісь рецепти у мене записав, казав, дівчат буде приводити і змушувати готувати таке саме, – сміється ґаздиня. – Знаєте, хлопці стали веселішими, як перший день приїхали. Обіцяються приїхати ще, як війна закінчиться і рідних привести. Дай Бог!».
До роботи «Творчої криївки» залучилися і сільський голова Василь Зеленчук, і священик Іван Рибарук. Вони згуртували і місцевих. Щодня якась хата запрошує хлопців на обід або вечерю.
«Цей проект корисний і для громади, – вважає Віталіна Маслова. – Дехто з людей має комплекс провини, що сидять у комфорті, а хлопці там мерзнуть і гинуть. А ми даємо їм можливість долучитися, вкласти те, що вони можуть».
Цього разу на обід хлопців запросили Василь та Галина Дмитренки. Ґазда зустрічає бійців на обійсті, кожному тисне руку. Зізнається, що дуже приємно мати таких гостей, але поряд із ними самому якось ніяково.
Пані Галина накриває на стіл. З сусідньої кімнати несміливо заглядають діти – Михайлик і Максимко. Вони дуже чекали гостей.
«Михайлик, як лягав спати, казав: «Ще раз буде нічка, а потім прийдуть дяді-танки», – сміється господиня і наливає всім гуцульського борщу. – Чогось так собі назвав. Ми казали, що прийдуть солдати, герої, а він – дяді-танки».
Хлопці сміються, що тут хіба дяді-БМП. Кличуть малих до себе. Кажуть, танки сюди не прийдуть, бо вони їх не пустять. За сьорбанням борщу і наминанням зразів з грибами та бринзою хлопці згадують недавню зустріч з школярами, дитячі малюнки, віршики, пісні. Сміються, що діти так переживали – говорити не могли. Та й у біців у горлі перехоплювало…
Скоро Віталіна з Женею влаштують у Франківську аукціон намальованих тут картин. А ще хочуть провести семінар, зацікавити людей до волонтерства у «Творчій криївці». Їм бракує людей. Також допомогти проекту можна грошовим переказом на картку ПриватБанку. 5168 7556 1054 0243 – Віталіна Маслова.
