Веслувальниця Людмила Лузан: У мене є один шанс на нагороди і я маю ним скористатися

Вона – чемпіонка Європи з веслування на каное серед юніорів та молоді, бронзова призерка – серед дорослих. До скарбнички з перемог на континенті Людмилі Лузан не вистачає лише Європейських ігор.

І це вона збирається змінити вже сьогодні у Мінську. Її називають постійним позитивом, цю дівчину легко впізнати за кучерями та щирою посмішкою, і не проблема знайти у натовпі – за заразним сміхом. А ще вона справжня підкорювачка водяної стихії – і це зараз не лише про змагання. Про амбіції на Іграх, змагання у каное-двійці, хлопця-спортсмена та самокритику іванофранківка Людмила Лузан розповіла Радіо Свобода.

– На Європейських іграх ти виступатимеш у каное-двійці, хоча зазвичай змагаєшся індивідуально. Які шанси?

– На даний момент у нас дійсно конкурентний екіпаж. Ми на етапі Кубку світу показали високий результат. Сподіваємося, що зможемо покращувати його ще більше. Є велика мрія і надія зачепитися на Іграх за призи.

– На етапі Кубку Світу ваш екіпаж подолав дистанцію 500 метрів з кращим результатом в історії України. Які емоції, коли розумієш, що встановила рекорд, хоча і на українському рівні?

– Звичайно, що це підіймає дух. З'являється бажання більше працювати і показувати кращі результати. Такі моменти лише мотивують. Ти розумієш, що все недарма: постійні тренування, серйозні навантаження, все одно наступає той момент, коли ти бачиш результат цієї плідної праці.

​– Які збірні стануть головними конкурентами для вашого екіпажу?

– Команда з Угорщини, яка виступала на ІІ етапі Кубку світу. Вона тоді виграла у збірної Канади, а ці дівчата взагалі вважаються непереможними. І це великий плюс для жіночого каное, що з'являються нові лідери. Спорт стає більш конкурентним. Російський екіпаж сильний, також білоруський може поборотися за нагороди. Ось думаю три команди, які найбільше претендуватимуть на медалі.

– Твій човен ти розфарбувала рік тому. Що зобразила?

– Дуже хотіла зробити щось цікаве та яскраве. І намалювали коника. Мені подобаються ці тварини – сильні, благородні. Здавалося, що таким чином надаватиме мені ще більше сил.

– Як назвала човен?

– Перший час звала Іскра. На останніх змаганнях пошкодили мені борта, трошки тріснув і, звичайно, що фарба відвалилася. Човен зараз на реставрації.

– У драгонботі є традиція – щоб човен-дракон тебе слухався, його треба нагодувати. Як домовляєшся з Іскрою?

– Скоріше настроюю себе. Розумію, що все залежить лише від мене. Я ніколи не скажу, що винний човен. Ні! Я сиджу в ньому і ним керую.

– На Європейських іграх ти не виступатимеш на «олімпійській дистанції» 200 метрів. Це дозволяє тобі якось розслабитися?

– Навпаки. Я знаю, що у мене є всього одна дистанція і маю викластися саме в ній на 100%. Тобто, у мене є один шанс на нагороди і я маю ним скористатися.

Я націлююся на перемогу, ніколи не даю задню, і не виходжу на старт чисто, щоб проганятися, тобто для галочки. Я завжди змагаюся, щоб показати свій максимум.

– Якось на моє запитання «Як справи?» у відповідь отримала фото, де була твоя рука і до крові здерті мозолі…

– Зазвичай такі руки у мене під час зимових тренувань, коли лише розпочинається сезон тренувань. Зараз руки вже напрацьовані, нічого не болить. Така собі адекватна рука гребця (сміється). Я звикла терпіти біль. У спорті з чотирьох років, то і в гімнастиці були руки такі ж «убиті», тепер у веслуванні.

​– Тобто обираєш види спорту за категорією, «де є мозолі»?

– Та-а-ак. Це моя фішка (сміється)

– Крім гімнастики і веслування на каное ти свого часу спробувала і драгонбот. Які емоції були?

– Це дуже цікаво. Насправді, коли просто дивилася на змагання, то мені не дуже сподобалося. Думала, ну сидять так багато людей і що? А коли ти сідаєш в човен… Це щось неймовірне. 20 людей – це одне ціле, які разом несуться до мети. Цей командний дух, ця швидкість. Не передати просто. А коли всі перемагають, то стільки радощів. Усі обіймаються, вітають один одного, дуже круто.

Проте я не можу поcтійно ганяти в драгонботі, тому що є рідне веслування на каное. Тільки тоді разом з друзями змагаюся там, коли у своєму спорті велика перерва.

– Але ж в драгонботі взагалі інша «система» веслування. Важко було перемкнутися?

– У мене взагалі не було часу «перемкнутися» (сміється). Ми спробували прогребти 200 метрів і одразу поїхали на перегони. Причому там дистанція була 5 кілометрів. Я думала, що просто помру до кінця цих перегонів. Настільки було важко. Адже працюють зовсім інші групи м'язів. Ти ж в «драконі» сидиш, а в каное – стійка ж нога попереду. Проте я була в захваті, хоча після цього два дні відходила, бо боліло взагалі все.

– Твій хлопець також займається веслуванням, хоча і виступає за іншу збірну. Хвилюєшся під час його виступів?

– Ні. Я впевнена в ньому. Тому на змаганнях ми в першу чергу спортсмени, а вже потім пара.

– Іноді кажуть, що кохання заважає спорту…

– Не в нашому випадку. Навпаки, він – приклад для мене, багато допомагає. Бачить якісь нюанси, до яких я вже звикла, а тільки ми виправимо цю маленьку помилку – все вдається.

– У нас є традиція. Щоразу, коли ми приїжджаємо до тебе на гонки або на інтерв'ю, то йде дощ.

– Я сьогодні виправилася. Домовилася. Тут сонечко (сміється).

– Взагалі для тебе дощ і злива – комфортна погода?

– Так! Чим гірша погода, тим більше в мене розкриваються крила. Немає такого: «Фу-у-у-у, дощ, я так погано виступлю». Я люблю і хорошу погоду, коли штиль, але й погана для мене не проблема.

– Чи були такі випадки, що тобі напередодні стартів спеціально ламали човен?

– Ні. У нас специфіка така, що кожен спортсмен на старті перевіряє свій човен, всі закрутки. Так само і перед заїздом ми зважуємо човен, бо якщо він хоча б на кілька грам менший, то це дискваліфікація. У нас все вирішується на дистанції. Ти просто виходиш і починаєш гребти. Ніхто не допоможе і не засудить.

​– Наскільки ти самокритична?

– Достатньо. Критикую себе часто. Аналізую виступ, згадую, що потрібно було зробити краще, де трохи не вистачило, що пропустила.

– Коли в останнє була незадоволена собою.

–Та ось на Кубку світу останньому. Знаю, що мала краще виступити на дистанції 500 метрів. І хоча заважали хвилі, мені заливало човен, я мала все одно додати трохи на фініші. Я цього не зробила, тому за це себе докоряю.

– У двійці ви ганяєте 500 метрів. Тобі ця дистанція комфортна? 200 ж набагато легше.

– Тут кому як. На 500 метрах можна і старт вдалий зробити, і середину дистанції розкотити, і фініш. А на 200 метрів просто зі старту треба йти на повній швидкості. Тобто взагалі немає права на помилку.

– Ти – призерка ІІ Юнацьких Олімпійських ігор 2014 року. Ось як ти змінилася за 5 років?

– Важко так сказати. Це краще до тренера. Подорослішала, впевненішою стала, результат покращився. Але розумію, що це не мій ще максимум. Я ще можу більше. Потрібно лише працювати.

– Яка твоя спортивна ціль у цьому році?

– Крім виграшу на Європейських іграх? Поїхати на чемпіонат світу й взяти ліцензію. Я дуже хочу на Олімпіаду. І зроблю все для цього.