Відлуння війни докотилося аж до Карпат
Війна непередбачувана. І кожен, хто прямо причетний до неї, потенційно наражається на небезпеку. Та чи могли уявити собі жителі найвіддаленішого верховинського села Білоберізки, що неймовірна трагедія докотиться й до їхнього мирного села...
Звістка про те, що 21-річний Богдан Шлемкевич загинув 9 травня в Маріуполі від снайперської кулі, миттю облетіла Гуцульський край. Осиротіли мама, два брати й сестра, вся велика родина.
Після закінчення Волинської духовної семінарії Богдан Шлемкевич, майбутній священик, зголосився служити у війську. 17 квітня мав демобілізуватися з однієї із львівських частин. Але через неоголошену Росією війну замість путівки додому отримав наказ разом із військовою частиною стати на захист правопорядку в Маріуполі. Його побратими розповідали, що майбутній священик закликав противників скласти зброю, схаменутися, побоятися Господа. Снайперська куля припинила його потуги та заклики до совісті сепаратистів, тих, що стояли по другий бік барикад. За офіційним висновком медиків, 21-річний Богдан Шлемкевич загинув від вогнепального поранення черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів.
...У вівторок неймовірно велика й важка поховальна процесія повільно пливе Білоберізкою — надзвичайно красивим та аж білим від цвіту в ці травневі дні гірським селом. «Пливе кача по Тисині»... Почесна варта школярів та солдатів. Щось особливо щемливе й неймовірно близьке, бо процесія з участю священиків усіх конфесій, керівників обласної та районної влади, рідних, друзів та односельців прямує від будинку покійного Богдана Шлемкевича понад річкою Черемошем. За сотні кілометрів прибули провести в останню путь свого товариша його викладачі, однокурсники і студенти з Волинської духовної семінарії, а нині вже академії, військові керівники та побратими з львівської військової частини внутрішніх військ. Досі не вірять у трагедію рідні й односельці. Юнака убрано за гуцульським звичаєм як неодруженого... Несуть весільне деревце... Вишиті рушники, калачі. Стільки сліз на цій галявині, де зазвичай справляли весілля молодим, мабуть, ще не було ніколи. Та, на превеликий жаль, Богданова наречена Аліна нині проводжає свого коханого в останню путь. А трембітарі сповіщають про трагічну звістку. Від того відчайдушного реву здригаються Карпати, той тривожний гул віддає в кожне серце. Здається, ось-ось — і небо, яке й так надто близько над горами, прихилиться в скорботі. Хтось не витримує туги, і вже медики біжать на допомогу.
Після панахиди та прощання з рідними під звуки оркестру, духовний спів однокурсників, гимн Майдану й воскресні пісні починається віче-реквієм біля Будинку культури, де останню шану прийшли віддати героєві представники обласної і районної влади, депутати. Висловлюють співчуття рідним і близьким, говорять про непоправну втрату, скорботу і гордість за героя. Слова губляться серед плачу, відлунюють болем у кожному серці. Німе звинувачення тим, хто спричинився до загибелі Богдана Шлемкевича й сотень інших, хто віддав життя за єдину Україну. Докір тим, хто підтримує агресора й досі. Розкаяння тих, хто ще донедавна сліпо вірив правлячій владі Януковича...
Парох місцевої православної церкви о. Дмитро Петльоха — родич загиблого героя — каже: «Так збіглося, що я прибув на парафію 7 березня 1993 року, коли народився Богдан Шлемкевич. Я його хрестив, і вже змалечку помічав за хлопцем особливу тягу до Церкви, до Бога. Його вибір стати на стежку служіння Господові був свідомим. Він в усьому брав приклад зі свого старшого брата, теж священика, а мого зятя Романа. Я також як міг опікувався родиною, бо батько загиблого помер п’ять років тому, залишивши дружину й чотирьох дітей».
Про шановану сім’ю Шлемкевичів сільський голова Білоберізки Дмитро іванюк відгукується так: «Побожні й порядні люди. Живуть у центрі села, біля нової школи. Батько був добрим столяром. Мабуть, кожне сільське віконечко світиться Шлемкевичевими вікнами. Через важку хворобу 51-річного Василя не стало в 2009 році, якраз на день народження покійного Богданаѕ Сестра Тетяна вже заміжня, ще є брати Роман та ігор. Щоб допомогти дітям, мама змушена була їздити на заробітки. і як не скорботно про це нині казати, перебувала якраз у Москві, коли сталася трагедія із сином. Казала, що ледве прорвалася через кордон додому. Й не передати розпачу неньки, рідних і близьких! Така рана ніколи не загоїться. Дуже важко сприйняла звістку про загибель Богдана його дівчина». До речі, обласна влада виділяє родині покійного Богдана Шлемкевича 100 тисяч гривень допомоги.
...Сумно схилили в скорботі свої коси білі берези, що наче огортають полонини довкола й дали назву селу. Ця трагедія не лише сколихнула Білоберізку, а й об’єднала в жалеві вчорашніх політичних опонентів.
