Вишиває без окулярів: історія 93-річної майстрині з Франківщини Павліни Жолобак
93-річна Павліна Жолобак з Креховичів, що на Івано-Франківщині, має чотирьох синів, 10 онуків та онучок, 15 правнуків та правнучок, одного праправнучка та одну праправнучку.
Кожен з них отримав вишиванку від бабусі, а дехто — вже вишиті весільні рушники. Зараз жінка чекає 16 правнука і планує вишити сорочку й найменшому. Павліна Жолобак вишиває щодня і робить це без окулярів. Улюблену справу доводиться відкладати тоді, коли надворі теплішає й починаються сезонні роботи. У свої 93 роки жінка досі порається на городі, щонеділі ходить у церкву, а після богослужіння готує для своїх рідних вареники з картоплею та сиром.
Історіями про любов до вишивання та секретом довголіття жінка поділилася з кореспонденткою Суспільного.
"Жену пасти худобу і беру зі собою вишивку"
Павліна Жолобак народилася в 1930 році в Креховичах. Жінка розповідає: з ранніх років доводилося багато працювати, особливо тоді, коли в 1939 її батька мобілізували на фронт. Вишиванням, пригадує, захопилася у другому класі. Тоді їй було вісім років.
"Мама вишивала сорочку. А я кажу: "Мамо, мамо, я хочу вишивати". Та й мама дала нитку. Я мала шматок полотна такий невеличкий і потрохи почала вишивати. В мами квітки були червоні й чорні і я одразу почала квітку вишивати. Мама піде щось робити, а я беру та й вираховую хрестики. Й вишила квітку. Жену пасти худобу і беру зі собою вишивку, мама і не виділа", — пригадує майстриня.
"А я собі без окулярів вишиваю"
У 93 роки Павліна Жолобак вишиває без окулярів. Вона каже: досі бачить добре, тому навіть для такої дрібної роботи вони їй не потрібні.
"Хтось би гадав: баба бреше, що без окулярів вишиває, а я собі без окулярів вишиваю. Дякую Богу, я ніколи не думала, що досі буду жити, що вишиватиму в такі роки. Кожен каже: ти будеш сліпа, ти не будеш добре видіти. Ну то не буду. Ну а тепер виджу та й вишиваю", — каже Павліна Жолобак.
Усі рідні мають вишиванки від бабусі
За своє життя жінка вишила багато сорочок, рушників, штор, килимів, подушок, простирадл, ікон. Частину виробів створювала для себе та своєї родини. Павліна Жолобак говорить: в кожної дитини є вишита сорочка, декому жінка вже подарувала весільні вишиті рушники. До прикладу, в одного із синів є вісім вишиванок. У старших онуків — по дві-три. Зараз вишивальниця створює ще одну сорочку для правнука Назара. Сама ж майстриня має три вишиванки. Каже: було більше, але роздала онучкам, правнучкам та невісткам.
Павліна Жолобак вишивала й для чужих людей.
"Багато є того, що вишивала людям, до церкви. І процесії вишивала, і фелон вишивала. В Почаєві мій рушник, у Гошові, у Дніпрі в монастирі, бо мій син — в Дніпрі, теж у такому великому, як Гошів", — розповідає майстриня.
"Усе в хаті — моє, ніхто ні один хрестик не поставив"
Візерунки для своїх виробів жінка вигадує сама, іноді бачить щось в газеті чи в книгах. Наприклад, узор вишитої сорочки, яку майстриня одягнула в день інтервʼю, вона побачила в газеті понад 30 років тому. На одній зі сторінок був маленький чорно-білий малюнок з прикладом вишивки. Тож майстрині самотужки довелося придумати цілісний вигляд сорочки та підбирати кольори.
"Я дуже давно вишивала цю сорочку. То ще той матеріал, те полотно я брала по 80 копійок. Те все було чорне в газеті, писало, що вишивка блузки. А мені так сподобалося то вишиття, та й гадаю — іду зроблю. А я тоді вишивала одній жінці рушник, блузку, сердак, і вона дала мені ниток американських. І я почала вишивати. Прийшли сюди жінки й дивувалися, як і з чого вишиваю. Я сама кольори вкладала, лишень узір був, такий маленький шматочок узору. І я сама собі уложила три кольори", — пригадує Павліна Жолобак.
Від складності візерунка залежить, скільки часу витратить вишивальниця на створення однієї сорочки. Іноді цей процес займає два тижні й навіть більше. Павліна Жолобак все вишиває хрестиком. Вона каже: ця робота ніколи не здавалася їй важкою.
"Усе в хаті — моє, ніхто ні один хрестик не поставив. Все — мої руки. Я вишиваю, бо дуже люблю вишивати", — ділиться жінка.
Майстриня намагається вишивати щодня, але коли надворі теплішає, улюблену справу відкладає. Жінка досі порається на полі.
"На городі є бульба, цибуля, бурячок, огірки. То усе я сама садила. Насіяла розсади помідорів, також буду тут садити. То все дрібне — я сама. Весь город я копала сама щороку, три години йде на кусник. А цього року я копала лише один кусник, решта — син", — говорить жінка.
"Мамо, нині не неділя, бо нема пирогів"
Павліна Жолобак щонеділі ходить у церкву. Після богослужіння частує своїх рідних варениками з картоплею та сиром.
"Прийшла з церкви, замісила тісто, зробила пироги. Щонеділі пироги варимо. Колись мої хлопці казали: "Мамо, нині не неділя, бо нема пирогів". Вже так і звикли. Щонеділі рано зварю собі бульбу та й розімну файно із сиром. Потім приходжу з церкви, тісто замісила, дві години — і все готове в баби. Варю ще, варю. Як я кажу, усе роблю, лишень не дочуваю", — розповідає Павліна Жолобак.
Жінка бажає кожному дожити до своїх років. І відкриває власний секрет довголіття — працювати, багато рухатися і молитися.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
