Як хірург з Пакистану відкрив ресторан індійської кухні у Франківську

Нещодавно по вулиці Січових Стрільців відкрився новий заклад – ресторан індійської кухні Esse, де можна пообідати бір’яні з чапаті і ласі.

Його власник, професійний хірург Садакат Хусайн розповів UFRA, чому змінив медицину на ресторанну справу, про навчання в Луганську і повернення з Пакистану до України.

«Я мав досить своєї професії»

Я народився в столиці Пакистану Ісламабаді, в родині лікарів. Мій батько – лікар, старший брат – теж, і тому я вступив на медицину. У мене на батьківщині поширена думка, що в Україні хороша освітня система, адже це була частина великої держави. Так думають мої батьки, і я переконався, що навчання тут дійсно в порядку. Хоча є і мовні проблеми між студентами і викладачами. Хабарництво, корупція розчаровують.

2009 року я закінчив університет в Луганську і протягом п'яти років працював хірургом в Пакистані, Китаї та Україні – в Луганську та Донецьку. Минулого року, працюючи в Ісламабаді, через сімейні проблеми і професійний стрес, я відчув, що хочу щось змінити, почати нове життя. Я мав досить своєї професії.

Я взагалі прагнув жити трошки інакше, ніж мій батько і брат. Не бути середньостатистичним лікарем. Я не дуже хотів використовувати свою професію як засіб заробляти гроші.

Тож із моїм другом ми вирішили відкрити заклад, який був би інший… Де можна було б зустріти здорових людей (усміхається).

Але з вересня я почну навчання в аспірантурі в Івано-Франківську і працюватиму зі студентами-іноземцями. Я і зараз допомагаю їм постійно. Проблема в тому, що викладачі медичного університету не знають добре англійської, не можуть всього пояснити. Я допомагаю студентам з навчанням – безкоштовно. Якщо я можу зробити для когось послугу, я це зроблю. Таке моє переконання.

Франківськ – маленький, але жвавий

Чотири місяці тому ми відкрили цей ресторан. Раніше мій друг мав кафе в Донецькому національному університеті, але рік тому переїхав сюди. Ми з’їздили до Івано-Франківська, провели тут місяць, досліджуючи місто, людей, ринок. Тут багато іноземних студентів з проблемних регіонів. Як з’ясувалося, в місті немає закладу із традиційною їжею Південно-Східної Азії.

Я жив в Україні з 2002 по 2009 рік. Навчався, працював у Луганську та Донецьку, бував у Києві, Одесі, Львові. Тому для мене життя в Івано-Франківську – не новий досвід. Але можу сказати, що

Івано-Франківськ дуже відрізняється від інших міст – він маленький, але життя тут кипить. Навіть у Києві центр не такий жвавий. Але тут є проблеми з транспортом…

В Україні я почуваюся, як вдома. Мені тут навіть краще, ніж у рідній країні. Не знаю, чому. Моя родина мешкає в США, сестра – в Італії. Але я нікуди не хочу їхати звідси. Може, тому, що я за ці роки навчився добре розуміти українців.

«Мова – це всього лиш мова»

Звісно, почати бізнес іноземцю тут дуже важко. По-перше, я звик до Східної України, де люди використовують російську в щоденному житті. Коли я розмовляю російською в Івано-Франківську, люди сприймають це негативно. Я розумію політичні причини цього, але люди так само мають розуміти, що іноземці використовують ту мову, яку знають. Це їхній єдино можливий медіум. Звісно, ми намагаємося вдосконалити наші знання української.

Якось я надрукував оголошення російською мовою, що ресторану потрібні працівники. До мене прийшов чоловік із питанням, чому я написав це російською. Я пояснював, що я також українець, я відчуваю це місце як свій дім. Я розумію проблеми українців, тому що якщо ви маєте проблеми – так само і я. А мова – це всього лише мова. В Пакистані ми маємо подібні проблеми.

Людина повинна розуміти людину. Потрібно триматися людськості і справедливості.

Інша проблема – папери, документи, процедури. Це дуже виснажує.  І третє, що мене дивує, –  це нестача працівників. Два останні тижні ми шукаємо працівників кухні й офіціантів. Я не знаю, в чому причина, але ми не можемо нікого взяти. Приходять некомпетентні люди. А ті, хто компетентний, вважають, напевно, що їм краще працювати за кордоном, бо тут маленькі зарплати.

У мене враження, що десь до 2007 року українці мали кращі моральні якості, не були так перейняті грошима, поважали інших. А зараз всі хочуть жити все заможнішим життям.

Місце, де зустрінеш здорових людей

Близько половини клієнтів ресторану – місцеві люди. Решта – студенти-іноземці, але заходять також туристи.

Деякі спеції ми імпортуємо з Пакистану, дещо – з Італії. Ми використовуємо традиційний рис басматі. Його можна знайти в Івано-Франківську на ринку, але часом друзі привозять з Одеси. Маємо три види страв – з курки, баранини та вегетаріанські. Бір’яні з куркою – це найпопулярніша страва в мене вдома. Ми печемо традиційний хліб, який називається чапаті або роті – це одне й те ж саме, просто назви різні. З традиційних напоїв – ласі (йогурт, сіль і трохи цукру).

Це заклад індійської кухні, але насправді Пакистан та Індія мають однакову кухню. Усі страви, що є в нас, можна зустріти в Індії, Пакистані, Бангладеш, Непалі, Шрі-Ланці – у всій Південно-східній Азії.