Як стають військовими за 24 дні
На Яворівському полігоні завершили навчання мобілізовані під час першого етапу четвертої хвилі мобілізації. Впродовж місяця чоловіки опановували різноманітні військові спеціальності та зі звичайних екологів, програмістів, будівельників, вчителівѕ перекваліфікувалися на солдатів — тих, хто вже зовсім скоро відстоюватиме Україну на східному фронті.
Найбільший у Європі
Міжнародний центр миротворчості та безпеки, що в Старичах Яворівського району Львівської області, — один з найбільших полігонів Європи. Його загальна площа — 360 кв. км, одночасно тут можуть тренуватися понад п’ять тисяч військовослужбовців різних військових спеціальностей, видів та родів військ. Це й танкісти, піхота, артилерія, протиповітряна оборона, розвідники, снайпери, десант і багато інших. «Цей полігон був закладений незадовго до завершення Другої світової війни, — коментує офіцер Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України Володимир Скоростецький. — Перед тим, як в Україні розпочалися бойові дії, ми всі прекрасно бачили стан армії і те, якими темпами її кількість скорочувалася. На щастя, не встигли довести до кінця недолугу реформу і вдалося все ж таки зберегти певний потенціал для підготовки українських чоловіків та юнаків, які є потенційними захисниками Батьківщини. і, на щастя, на Львівщині зберігся один з найбільших полігонів в Європі — Міжнародний центр миротворчості та безпеки Академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного».
Керівник Західного регіонального медіа-центру Олександр Поронюк наголошує, що чим краще підготовлена армія, тим менше буде втрат під час збройного конфлікту. «Офіцер — це кризовий менеджер. Настав період для кризових менеджерів. Їх повикликали з мирного життя та навчають, щоб вони могли виконувати свої функції в екстремальних кризових умовах, іноді ціною свого життя та здоров’я. Але чим краще вони будуть підготовлені в навчальному центрі, тим їм легше буде виконувати свої обов’язки на сході України, — зауважує О. Поронюк. — Це четверта хвиля мобілізації. Самі мобілізовані жартують, що вони порівняно з мобілізованими попередніх хвиль є академіками.
Ні для кого не таємниця, що перша хвиля мобілізації була найкритичнішою для наших Збройних сил, тому що до того ми лише мали теоретичні навики, як то людину викликати із запасу, одягнути її, нагодувати і щоб вона виконала свій обов’язок. Керівництво навчального центру, офіцери, вихователі, які займаються з мобілізованими, вкладають чимало зусиль для того, щоб підготувати до військового життя людей, котрі 10, 15, 30 років тому служили в армії. Та й самі мобілізовані вимагають від своїх вчителів максимуму знань».
«Вчасно знешкоджувати, честь і життя берегти»
Перший пункт зупинки журналістів під час екскурсії Яворівським полігоном — підривне поле, де проходить підготовка саперів. Всі, хто тут навчається, здебільшого обрали цю військову спеціальність добровільно. Тут зібралися чоловіки з усіх куточків України.
Командир саперного відділення Андрій Зозуля з Корсуня-Шевченківського Черкаської області наголошує на тому, що навіть після закінчення війни для саперів ще буде багато роботи на кілька років, щоб «розмінувати все те залізяччя, яке позалазило в нашу землю». Військовий показує прапор своєї 607-ї саперної групи, на ньому напис «Воїни світла» і такий девіз: «Завжди бути попереду, вчасно знешкоджувати, честь і життя берегти». В цивільному житті професія Андрія була пов’язана з творчістю та театром — він працював механіком сцени районного Будинку культури, грав у театрі та танцював, тому без вагань обрав собі позивний «Актор». Спілкуючись з військовим, помітила дитячі рукавички, причеплені до його форми. «Це подарунок мого племінника Єгора, йому півтора року. Він дав мені ці рукавички, щоб у мене руки не мерзли на війні», — пояснює командир саперного відділення.
Олег Навальний з Івано-Франківська на полігоні уже близько місяця, для нього саперна справа не є чимось новим, адже 2005 року служив в інженерно-саперному підрозділі. Хлопець каже, що за той час, який виділили на їхню підготовку, фактично вивчили все те, що могли вивчити. Військовий зізнається, що йому тут не вистачає родичів та близьких, а додає сили підтримка своїх земляків. «Всім прикарпатцям — привіт! Скоро зустрінемось!» — передає вітання Олег Навальний.
Курсант Академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного Богдан Поверга — також наш земляк, родом із Делятина. Нині він навчає мобілізованих саперної справи і переконаний, що коли людина хоче, то її можна за місяць навчити азам цієї військової спеціальності. «За цей час можна навчити головного: як зберегти своє життя та життя інших. Коли солдат знайде міну на полі бою, вже буде знати, що з нею робити, і не буде впадати в паніку. Тут зібралися такі люди, які хочуть навчатися, слухають, запитують про те, що не розуміють, просять додаткової літератури, ночами читають книжки, конспектують, бо розуміють, що в майбутньому це може врятувати їм життя. Чим краще вони тут навчаться, тим легше їм буде воювати на передовій», — переконаний курсант.
В десант — заради дітей
На іншому навчальному полі десантники виконують стрільби з бойової десантної машини-2 (БМД-2). Основне завдання військових — зорієнтуватися на полі бою, виявити ціль та уразити її. За словами начальника циклової комісії вогневої підготовки майора Григорія Опруна, цій спеціальності насамперед навчають тих військових, які вже проходили службу на БМД-2. «Щоб навчити новачка, який володіє спорідненими спеціальностями, достатньо 24 днів. Якщо ми бачимо, що навики, які вони тут здобули, недостатні для відправлення в зону АТО, то заняття продовжуємо до 40 днів. «Сирих» бійців у зону бойових дій не відправляємо», — наголошує майор.
Рядовий Михайло Гелешко з Городка Львівської області два з половиною тижні опановував фах оператора-навідника БМД-2. «Кожного дня у нас стрільби — як тактичні, так і практичні, — розповідає військовий. — На початках було важко навчатися, але вправи виконуємо кожного дня і рука потроху набивається. Чим більше досвіду, тим скоріше виконуєш вправу. БМД-2 — дуже комфортна і маневрена машина, хоч важить вісім тонн, але її можна розігнати до 100 км за годину. А гармата 2А-42, якими оснащена бойова десантна машина, дуже швидкострільна, за хвилину випускає 600 пострілів. Це натиснув на гашетку — і з танка зробив решето».
За два з половиною тижні перебування в навчальному центрі Михайло Гелешко не лише навчився виконувати бойові завдання своїх командирів, а й засвоїв головне правило десантників — вміти працювати в команді та не підводити їх у бою. Вдома на чоловіка чекають дружина та трирічний син, від військової служби він навіть не думав «відмазуватися», адже вважає захист територіальної цілісності України своїм обов’язком.
Сержант Сергій Романчук із Рівненської області — батько трьох дітей. Саме заради них чоловік готовий на все, захищаючи Батьківщину. В мирному житті хлопець працював менеджером, а нині в щоденних тренуваннях опановує фах десантника. Хоч Сергій і служив в армії, проте вперше побачив тут БМД-2. Десантник зізнається, що не має страху йти на війну, адже в своєму житті боїться лише Бога.
Сила віри
На навчальній ділянці стрільбища у Верблянах проводять заняття з артилеристами — командирами та навідниками реактивної системи залпового вогню БМ-21, або простіше — «градів». Військові зазначають, що це найстрашніша зброя, яка є на озброєнні Збройних сил України. Кожен із 40 зарядів «Граду» вражає квадратний кілометр територій, дальність пострілу — до 20 кілометрів.
Поле, де проходять навчання артилеристи, горить. Використовуючи димові завіси, в навчальному центрі привчають особовий склад до реальних бойових умов — коли навколо будуть пожежі, вибухи, стрілянина противника. Найскладніше мобілізованим першого тижня перебування на полігоні змінити теплу квартиру на намет. «Найважче адаптуватися на початках до військової служби, — констатує начальник навчального відділу Академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного підполковник Олексій Шевченко. — Не секрет, що сюди приходять люди з різних верств населення, з різним рівнем освіти, побутових умов. Найважче в перші дні адаптуватися до суворого режиму, чіткого графіка, до того, що потрібно чітко виконувати накази. Після вдалої адаптації будь-кого можна навчити військової спеціальності».
Тернополянин Анатолій Чабан стріляти з «Граду» навчився за місяць. Раніше хлопець служив у армії, проте був зв’язківцем. Після мобілізації Анатолій сам попросився на вогневу підготовку, адже переконаний, що військові на східному фронті потребують саме такої допомоги. «Я навчався на еколога, роботи не було, то я пішов захищати рідну землю, — розповідає військовий. — Навчання — супер, офіцери класно нас підготували. Людині, яка захоче навчитися воювати, достатньо й тижня, а коли немає бажання, то й року замало».
У навчальному центрі Анатолій Чабан не розлучається ні на мить з освяченою вервицею, яку взяв із собою з дому. Хлопець вірить, що вона його захистить на війні, а сили йому додає віра в перемогу. «Я прийшов воювати, щоб зловісна сила не прийшла і до мене додому. Бог з нами! Тільки Бог може нас захистити», — наголошує військовий, а також передає вітання всім своїм рідним і друзям та просить чекати його швидкого повернення.
Перевірка боєм
Для опанування спеціальності танкіста мобілізованих навчають впродовж 10 годин щодня, щоб за мінімум часу дати максимум знань та навиків, які стануть їм у пригоді в реальному бою. Їхні наставники наголошують, що танкістом може бути кожен. А для командира танка чи відділення важливими є лідерські якості.
Андрій Мандзій з Дрогобича має за досвід служби в танкових військах у 1994—1996 роках. На його думку, тут основною є бойова машина, робота з прицілом та боєприпасами, а також ази тактичної медицини. Своїм рідним передає лаконічну настанову: «Не переживайте, ми своє завдання виконаємо».
Навчання на Яворівському полігоні — це лише один з етапів військової підготовки мобілізованих під час четвертої хвилі мобілізації. Після навчань чоловіків розподіляють по військових частинах, які дислокуються в різних областях. Там військові ще мають пройти бойове злагодження своїх підрозділів, а вже звідти поїдуть на східний фронт.
«Наскільки добре мобілізовані засвоїли військову науку, покажуть бойові дії», — підсумовує підполковник Володимир Скоростецький.
