Бюрократична тяганина в прикарпатському селі вже рік не може визначити долю кількох дерев

news-image: Бюрократична тяганина в прикарпатському селі вже рік не може визначити долю кількох дерев
У селищі Солотвині на Богородчанщині вже понад рік вирішують, що робити з 19-ма із понад півсотні старезних деревх, які ростуть обабіч потічка на землях селища.

Бо один господар б’є на сполох, оббиває чиновницькі й прокурорські пороги — переконує, що сусідство його обійстя з цими нефруктовими насадженнями є  небезпекою для життя людей та спричинює руйнування садиби, а на думку іншого солотвинця, навпаки,  дерева захищають береги потічка від зсувів під час злив. Керівництво ж селищної ради ніяк не може визначитися, що робити, все збирається з духом, «перестраховується» папірчиками з інстанцій різних рівнів та профілів, трясеться у сумнівах, хто  і яким чином має поставити крапку в цій справі.

 

Що не Роман, то свій план

«Дев’ятнадцять особливо небезпечних дерев ростуть у безпосередній близькості до моєї присадибної ділянки і загрожують життю людей, житловим і господарським спорудам», — зазначає житель Солотвина Роман Струтинський. А його сусід через потічок — також Роман на прізвище Богославець просить не зрізати дерева, бо вони запобігають зсуву берега,  розмиванню й утворенню рівчаків. 

Своєю чергою селищний голова — ще один Роман — Боднарчук, спираючись на висновки депутатської комісії, рекомендує солотвинським раздам Струтинському і Богославцю «провести санітарну чистку дерев на вказаній території, підрізати верби на висоті трьох метрів, зрізати дерева сухостою». 
Голова ж Богородчанської РДА Богдан Нагорняк веде мову виключно про «три старі верби», які при падінні можуть загрожувати життю і пошкодити будівлі та «підлягають видаленню за спрощеним порядком», але пропонує конструктив, а не безкінечну балаканину навколо проблеми. По-перше, як бачимо з листа-відповіді, не жителі селища повинні вирішувати технічне питання зрізання визначених дерев, а власне селищному голові (дерева ростуть  на землях селищної ради, а не приватних обійсть) запропоновано залучити спеціалістів для зрізання  дерев, визначити дату виконання робіт тощо і, по-друге, важливо, що чільник виконавчої влади району обіцяє конкретну допомогу райдержадміністрації з технікою.  

Ситуація і справді  кумедна, а безпорадність селищного самоврядування дивує. Бо, як ми з’ясували, і ті солотвинські разди, які переживають за безпеку своїх родин і майна, й ті їх односельці, що переймаються можливими зсувами потічкових берегів через вирубування старезних дерев, не байдужі й до можливих повеневих викрутасів  у часі стихії. Тож, може, доречніше не заперечувати один одного і не взаємозвинувачувати, не змагатися, хто вправніший у «скаргописанні», а спільно шукати рішення — не в райдержадміністрації чи облдержадміністрації або ще, може, і в  Адміністрації Президента України, а на місці — у Солотвині?


Задачка «на засипку»

Ми запропонували селищному голові Солотвина Романові Боднарчуку розв’язати таку собі задачку «на засипку». Умова відома: на землях селища в Солотвині ростуть собі 53 старенькі дерева, з яких, як наголошує райдержадміністрація, три — дуже старезні і відповідно небезпечні верби. Завдання:  дайте відповідь, скільки часу необхідно затратити, щоб голова не боліла у солотвинців через можливу загрозу від падіння дерев?

— Наразі (21 жовтня. — Авт.) ще дерева не зрізали, — каже  Роман Боднарчук.

— Але впродовж місяця це питання буде вирішено. Ми вже звернулися з цим до керівництва Солотвинського держлісгоспу — допоможуть з працівниками, а краном забезпечить райдержадміністрація. Розумієте, Роман Струтинський хоче розв’язати свою проблему виключно за рахунок і без того дотаційної селищної ради, хоч ідеться лише про три верби, які він міг би і сам зрізати.

—Але ж дерева ростуть не на його приватному обійсті, а на землях селищної ради?

— Це не зовсім територія селищної ради. Свого часу він звів прибудову, не витримавши десяти метрів охоронної зони біля потічка. Та й дерева, як він сам зазначав, садив колись ще його дід. Але попри все ми силами селищної ради це питання вичерпаємо. Хоч доведеться через три дерева гнати в селище техніку,  а дизпаливо нині дороге...

А дерева собі ростуть і навіть не здогадуються, що через них уже понад рік летять бюрократичні тріски. Діди їх садили і пестували, а діти й онуки навіть доглянути не спроможні.

"Галичина"


Якщо Ви помітили помилку, виділіть її мишкою і натисніть ctrl+Enter
Опубліковано: 30.10.2013 15:28