Геловіни нам чужі. Магічні враження від музею магії у Верховині
Марновірних людей завжди більше, ніж тих, хто покладається виключно на себе. Бо ж як на себе — то все треба робити самому.
А так хочеться повірити, наче щось добре для тебе може зробити хтось десь там і, головне, дурнісінько — тобі для цього й пальцем не доведеться поворухнути. Ні, пальцем ще можна, вказівним — ну й ще вимовити якесь чарівне слово, пише Дзеркало тижня.
Одне слово, всім хочеться чудес.
І тому, коли серед рекламних щитів на битій — у буквальному й переносному сенсах — дорозі бачиш раптом розриви блискавок на грозовому небі і напис "Музей гуцулскої магії" (друге слово так і написане — з місцевою вимовою), то поспішаєш туди як заворожений. Тим паче, що зазначена адреса: смт. Верховина, Жаб'євський потік, 66 — теж додає страшнуватої такої таємничості, в яку нестерпно хочеться проникнути. От хочеться — і все. Навіть коли згадана вулиця пощораз ніби закінчується, а того демонічного номера все нема і нема, — ти вбачаєш у цьому якийсь потойбічний знак. І тут нарешті хатинка майже на курячих ніжках, оточена всіма можливими ознаками магії — і котами, і пеньками, і костурами, й ще хтозна чим, але точно казковим. Усе це зроблено з дерева, проте хто знає, на що живе воно може перетворитися якоїсь вальпургієвої ночі?!
Та у звичайні дні це просто музей, створений верховинцем Миколою Данилюком. Створений з переконанням, що все дивне й надприродне цікаве людям, як і йому — бо більшість експонатів музею зібрано руками пана Миколи. Його ж руками створені дерев'яні скульптури довкола музею. А в самому музеї розміщені експонати, які ілюструють історію та природу Гуцульщини з такого трохи моторошного, та більше пізнавального боку, бо демонструють дуже дивні предмети, знайдені тут, на цій землі: камінь-громовицю, відколений блискавкою, камінь щастя — з пророслим крізь нього деревом, "перо ангела"… Та навіть звичайні ужиткові речі, що належали дивовижним людям з надприродними здібностями — мольфарам, а нині передані їхніми нащадками до музею, без сумніву, таять у собі залишки чарів своїх колишніх господарів.
Фантастична природа Карпат і сьогодні дає простір найхимернішим фантазіям, які, проте, цілком можуть бути правдою. Музей гуцульської магії саме й розповідає про найвідоміших тутешніх мольфарів, до яких ходили лікуватися, рятуватися, дізнаватися про минуле, майбутнє, долю і як захиститися від біди. Переказують, що один з них, Михайло Нечай, протягом кількох днів, дощових за прогнозами, тримав небо сухим над першим конкурсом української пісні "Червона рута" в Чернівцях у вересні 1989 року. А інша, Параска Соколовська, вважалася повелителькою гадюк. Не дивно, що саме такі історії особливо цікаві для туристів, яких, за словами гіда, цього літа щодня бувало в музеї від двохсот до півтисячі осіб. Адже краще побачити змій і гадюк експонатами в скляних банках, аніж зустрітися з ними десь на лісових стежках. А що цієї та іншої живності чимало в місцевих нетрях, болотах і річках, можна зрозуміти бодай з колишньої назви селища Верховина — Жаб'є.
Таки легка була рука в того, хто зробив перший у Верховині музей. Або ж це просто — магія, створена власними руками тих, кому нема на кого покладатися, крім як на себе.