Надсилаю йому тисячі фотографій нашої доньки, щоб він хоч віртуально був з нами: дружина пілота "Смереки" з Франківська

Іван Смеречанський, 31-річний український пілот винищувача, захищав українське небо з перших годин повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, і здійснив понад 200 бойових вильотів на своєму бойовому літаку радянських часів Міг-29, пише ВВС.

Командир авіаційної ескадрильї 114 бригади тактичної авіації, пережив втрату побратимів на цій війні. Деякі були близькими друзями, інші - хрестили дітей один одного. 

Мірою того, як переговори під проводом США про припинення вогню набирають обертів, є стримані сподівання на перемир'я, зокрема й у небі. 

"Якщо буде припинення вогню, ми почуватимемося безпечніше", - каже Марія. Але наголошує, що її чоловік і далі нестиме чергування на оперативних аеродромах і "не прокинеться наступного дня після оголошення перемир'я вдома, не зможе провести цілий день з родиною". А сам конфлікт у найкращому раді буде заморожений. 

По всій Україні люди визнають свою втому від війни. Але, закликаючи припинити бойові дії, українці наголошують на тому, що їхня країна має отримати тверді гарантії безпеки від Заходу. Ці гарантії мають настільки дієвими, щоб Росія не могла напасти знову після відновлення власних сил.

Водночас потенційна угода, як випливає із заяв американських переговорників, може передбачати втрату частини території чотирьох українських областей на півдні та сході, частково захоплених Росією, а також Криму, анексованого Росією в 2014 році. 

"Зрозуміло, що ніхто не поверне нам наші втрачені території, - каже 29-річна Марія. - Вони залишаться під російською окупацією".

"Заради чого стільки чоловіків, наших героїв, пожертвували своїми життями, якщо Україна не може боротися за них і змушена йти на поступки?" - запитує вона.

Коли Марія зустріла Івана, перспектива повномасштабної війни в Україні здавалася неможливою.

Марія була вчителькою англійської мови в дитячому клубі дозвілля на заході України, який відвідувала донька одного з товаришів Івана по військовій службі. Товариш запропонував познайомити Івана з Марією, яку він назвав "дуже гарною вчителькою".

Спочатку Іван відмовлявся, але зрештою погодився одного разу зайти.

І був радий, що це зробив. Незабаром вони почали зустрічатися.

На одному з перших побачень Іван попередив Марію, що у нього небезпечна робота. "У мене були сильні почуття. Я відповіла, що це не було проблемою, але що насправді Іван мав на увазі, я збагнула лише тоді, коли Росія вторглася в Україну", - розповідає дружина військового пілота.

Незабаром після їхнього знайомства йому довелося відправитися в довгострокове відрядження далеко від дому. Вони втратили зв'язок на рік, і здавалося, що їхні стосунки можуть закінчитися.

Але Іван повернувся з букетом квітів. Через рік вони одружилися і незабаром народилася їхня донька Ярослава.

Коли почалася повномасштабна війна, маленькій Ясі було лише три місяці. Іван пропустив перші важливі події в її житті: перші кроки, перші зубчики, і не міг заспокоїти під час першої хвороби.

"Коли Івана відправляють далеко від дому, я надсилаю йому тисячі фотографій нашої доньки, щоб він відчув, що хоча б віртуально проводить день з нами", - ділиться своїм досвідом стосунків на відстані Марія.

Коли чоловік залишався у військовій частині неподалік від дому, вона посадила доньку у візочок і поспішила до контрольно-пропускного пункту, куди він міг вибігти на п'ять хвилин, щоб їх побачити. Вона принесла йому домашню їжу. 

Кожна хвилина такої зустрічі варта тих місяців, які подружжя провело в очікуванні. 

"Життя нашої родини - це постійне очікування телефонного дзвінка й нагоди побачитися у перервах між Івановими завданнями. А також це переважно про стосунки на відстані. Особливо важко нам було на початку російського вторгнення. Я дзвонила чоловіку пізно ввечері, а потім, поклавши слухавку, думала про те, чи почую його завтра, чи це був наш останній дзвінок..."

Ще до того, як Ярослава встигла заговорити, вона своїми крихітними ручками показувала, що її тато літає у небі.

"Наша донька знає, що її тато - пілот, - каже Марія. - Коли в неї був день народження, і тато їв тістечко з нею по відеозв'язку, ми їй пояснили, що він не може бути з нами, бо захищає Україну від росіян".

Тепер молода сім'я кожні пів року робить фотосесію. 

Вона відчуває, що має бути готова до всього - включно з найгіршим сценарієм. 

Водночас обставини війни багато чому їх навчили й розвинули колосальну стійкість. "Я маю бути готовою швидко переїхати разом із чоловіком, коли його переводять в інше місце. Також коли його немає вдома, то стараюся дати нашій доньці стільки любові, скільки дитина має отримати від обох батьків. У моїй телефонній книжці є всі можливі контакти: номери всіх лікарів, сантехніків тощо". 

У перший рік війни Марія регулярно чула про втрати серед побратимів чоловіка. 

"Ти дзвониш їхнім дружинам і не можеш дібрати слів. І ти боїшся, що одного дня ти можеш опинитися в такій же ситуації", - каже вона, наголошуючи, що західні технології та сучасні літаки могли б зберегти життя українських пілотів. 

"Моїм найбільшим болем є те, що наші пілоти, управляючи старими радянськими літаками, не можуть бачити під час польоту, коли росіяни пускають по них ракети. Вони покладаються на інформацію від наземних командних центрів", - пояснює вона. 

Більша кількість сучасних винищувачів змогла б стати частиною гарантій безпеки для України, яких вона домагається від США та Європи.

Україна отримала низку американських F-16 і французьких винищувачів Mirage, але військово-повітряні сили країни досі в основному покладаються на старі військові літаки радянських часів. Їх не можна порівняти з більш досконалими російськими літаками.

Володимир Путін хоче припинення військової допомоги Заходу для Києва та обміну розвідданими з українцями, а також припинення мобілізації в Україні.

Багато експертів стверджують, що його вимоги – лише привід для продовження розв'язаної ним війни, попри великі втрати росіян.

Є також побоювання, що Дональд Трамп, який публічно заявив, що припинення війни є одним із його головних пріоритетів, може готувати залаштункову угоду з Росією, яка змусить Україну піти на болісні поступки.

І навіть коли в Україні настане мир, Марія не впевнена, чи буде можливим для них повністю нормальне життя. "Війна вплинула на нас назавжди. Мій чоловік втратив багатьох своїх побратимів у цій війні. Ми бачимо, як діти зростають без тата". 

Марія каже, що Іван має "патріотичну душу" і не полишить своїх побратимів та своєї боротьби.

Марія вважає, що для нього важливо, щоб жертви не були марними, а це означає надію на те, що утримувані Росією частини Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей одного дня повернуться до України.

Пріоритет для Марії зараз - заспокоїти чоловіка і вселити йому оптимізм. Вона мріє про майбутнє, де їхня молода сім'я житиме у власному домі в Україні, країні, за яку вони борються.

"Мій чоловік повинен знати, що ми завжди його чекаємо вдома".