Очільник Муніципальної варти: Без технологій безпека міста під питанням
«Муніципальна варта» з’явилася в Івано-Франківську в жовтні 2016 року. За неповні два роки свого функціонування заробила безліч схвальних відгуків, навіть попри те, що «муніципали» значно обмежені в методах впливу в порівнянні зі звичайною поліцією, але є органом контролю та нагляду за порядком.
Більшість мешканців міста вже звикли бачити людей у сірій формі, проте й досі можна почути про нерозуміння, з якою метою було створено «Муніципальну варту», які межі її повноважень, які ж методи є прийнятними у боротьбі з порушниками, пише Західний кур'єр.
Створення подібної структури – це вимога часу, а також тенденція, яка охопила країну в контексті децентралізації. Це хороший європейський досвід, який показує, що ефективність боротьби із певними порушеннями значно залежить від рівня децентралізації органів охорони правопорядку. Головними завданнями «вартових» є складання протоколів, забезпечення охорони громадського порядку, охорона комунальних об'єктів, надання правової та соціальної допомоги громадянам, забезпечення дотримання земельного та природоохоронного законодавства та благоустрою території. Принаймні так прописано в статуті. Насправді ж спектр роботи «вартових» просто вражає.
Власне про ефективність роботи «Муніципальної варти Івано-Франківська», нинішні виклики та майбутні перспективи «Західний кур’єр» спілкувався з її безпосереднім керівником Богданом Кухаруком.
– Наскільки доцільним, на вашу думку як керівника, виявилося створення в Івано-Франківську проекту «Муніципальна варта». Які основні засади роботи підрозділу?
– Я вважаю, що це доцільно, з точки зору того, що з’являється додаткова сила, яка заходить таким собі криголамом на стосунки традиційної нашої поліції й інших правоохоронних органів, тобто між контролюючими силовими структурами та порушниками, які понад 20 років спокійно працюють. У нас в «Муніципальній варті» зібралося таке середовище, яке як бачить порушення, то на нього реагує. Тобто ні щодо сурогатного алкоголю, ні щодо металобрухту, ні щодо незаконних заправкок до нас жодних розпоряджень не приходило. Це все суто наша ініціатива.
Ми можемо до втрати свідомості охороняти комунальне майно, на кожен люк поставити «муніципала», а можна зробити так, щоб ті люки не було куди здавати. Тобто, взяти «точки» прийому металобрухту під офіційний контроль, щоб вони були ліцензовані і працювали згідно із законом. Або можна до втрати пульсу збирати алкоголіків на Привокзальній площі, «розгрібати» ті бійки і все те, що там відбувається, а можна припинити продаж сурогатного алкоголю в цьому районі.
І коли наші працівники тиждень, другий, третій розганяють безхатьків та осіб ромської національності, яких ніхто не хоче приймати, ані поліція, ані швидка, наркологічний центр теж в принципі не має повноважень приймати таких людей, для чого нам такі проблеми, якщо ми можемо елементарно припинити продаж алкоголю, щоб вони не мали, де його купити. Тобто загальна ідея має бути така, щоб продаж алкоголю був, як в Норвегії (вартість алкогольних напоїв для дорослих в 3-6 разів вища, ніж в сусідніх державах, а більшість магазинів відкриті до 18:00 і обслуговують тільки туристів, — ред.).
– В цьому сенсі, наскільки рішення виконкому про заборону продажу алкоголю в місті Івано-Франківську з 22:00 до 8:00 допоможе у вирішенні цієї проблеми?
– Таке рішення збільшить навантаження на роботу «Муніципальної варти», але це буде інший рівень роботи. Тобто можна боротися з тими ж п’яницями вночі, а можна і треба зробити так, щоб вони не могли купити алкоголь вночі. Хоча про «наливайки» ми зібрали безліч інформації, але в нас немає повноважень закрити їх. В прокурора є інформація про більш ніж 200 таких «точок». Реакція правоохоронних органів? «Прийшли в квартиру, постукали, ніхто не відкрив», «Упізнати людину не змогли, бо її немає вдома», «Такої адреси немає» тощо. Такі собі відписки. І це при тому, що всі навколишні мешканці кажуть, що з тієї квартири чи адреси продають наркотики. Ми самі постійно перевіряємо: в під’їзді шприци, сидять наркомани так само на площадках. Весь під’їзд гуде, що в них на поверсі у квартирі продають наркотики. Нуль реакції!
Щодо алкоголю вночі. Ви бачите, як біля цілодобових магазинів відбувається постійний рух. Ми вночі не маємо такого кінцевого права патрулювати. Тобто під вищезгадане рішення виконкому ми повинні поміняти свій колективний договір, перезатвердити, переглянути свій графік патрулювань. Адже вночі, насправді, патрулювати не тільки небезпечно, але й «ламає» наші графіки, оскільки станом на сьогодні в нас не вистачає людей. Саме для того, щоб стабільно патрулювати і вдень, і вночі. Ви чудово розумієте, що навантаження зростає.
Усі думають: «Муніципальна варта» – 80 чоловік. Що вони там всі роблять?! Але якщо ми маємо вісім об’єктів під охороною, а один об’єкт – це мінімум дві людини позмінно. Добре, що із цих восьми об’єктів чотири ЦНАПи, де чергує по одному охоронцю. І залишається на патрулюванні всього 20 чоловік. А відпустки, а хвороби, а ще адміністрація, тому 15-20 чоловік мають виконувати роботу з патрулювання за усіх 80.
Як я вже казав, з тих 80-ти працівників, левова частина в нас задіяна в охороні комунального майна. Тобто під це рішення виконкому «Муніципальна варта» буде змінювати свій спосіб роботи, щоб він був ефективним. Ми сподіваємось на свідомість тих підприємців, магазини яких працюють цілодобово. Це вимушена міра, але ми діємо згідно з президентським указом, який поклав право на органи місцевого самоврядування встановлювати такі межі. Це вимушене рішення по всіх містах України.
– Ви порушили кадрове питання. На вашу думку як керівника, яка кількість працівників мала би бути оптимальною для виконання тих завдань, які покладені на «Муніципальну варту»?
– Для того, щоб був результат, потрібно 250 працівників. Щоб всі бачили, що «Муніципальна варта» патрулює вулиці, щоб результат був щодо стихійної торгівлі. Адже ви розумієте, що 10 чоловік стихійну торгівлю в місті не поборять. Навіть якщо і Муніципальну інспекцію з благоустрою в одну шеренгу вистроїти (посміхається – ред.).
Стихійну торгівлю розганяти – це ще той головний біль. Система така: вулиця Дністровська, працівники «Муніципальної варти» вранці о 7-й годині виходять, не дають розкладати товар, але, як тільки вони звідти йдуть, стихійна торгівля знову повертається. Ми не хочемо вилучати товар згідно із ст. 160, тому що це призведе до ще більшого скандалу з тими ж людьми. Одна справа, коли ти не дав їм продавати, а інша – коли забрав в них товар. Хоча ми вповноважені його вилучати. Але в нас немає приміщення, де товар зберігати. Але це технічне питання, зараз ми ведемо з приводу цього розмову із адміністрацією, вона наближається до логічного завершення, щоб зробити склад-приміщення, де товар можна було б зберігати офіційно.
Львівська «Муніципальна варта» вилучає товари, включно з помідорами, кавунами, картоплею і т.д. Уявіть собі, що буде тут, в Івано-Франківську, якщо ми почнемо вилучати товар. А ми почнемо це робити, бо по-іншому до людей не доходить.
– Тобто оптимальна кількість «вартових» – 250 працівників. Наскільки це реально?
– Нереально, тобто найближчі декілька років в Івано-Франківську цього не буде. На таку кількість людей потрібно відповідне фінансування, потрібне розуміння адміністрації, що їм це потрібно. Оскільки ми почали наступ на металобрухт, заправки і тому подібне, є дуже багато питань до усіх. На нас почали реагувати дуже упереджено. Треба розуміти, що таких підприємців, які хочуть, щоб «Муніципальна варта» їх не бачила, не зачіпала, за будь-яких умов, є багато. Друзі дзвонять, родичі дзвонять, хто тільки не телефонує.
Кажуть, що вони АТОвцям допомагають, передають на фронт горілку. А я тої горілки набачився там дуже багато. В мене пальців на руках не вистачить, щоб перерахувати, скільки моїх друзів та знайомих загинули там через недоуків, які напивалися і просто стріляли.
Особисто я не міг із так званої сірої зони повернутися, тому що п’яні військовослужбовці стояли на своєму КПП із кулеметом. Їм не вистачало сил, щоб відповісти по рації, але вистачало сил, щоб, побачивши рух, натиснути на гашетку. Тому пишатися тим, що підприємці передавали на фронт горілку чи спирт, як мінімум, нетактовно щодо нас.
– Розкажіть, як відбувається співпраця «Муніципальної варти» із іншими правоохоронними органами?
– «Муніципальна варта» стала таким собі повноцінним гравцем на ринку правоохоронних органів. Тобто ті самі спільні наради в поліції, прокуратурі не обходяться без нашої участі. Всі розуміють, що «Муніципальна варта» як структура, якщо вже взяла проблему до уваги, то дотискає до кінця. Ті проблеми, які ми бачимо, одразу виносимо на публіку. Далі «звалу» немає, треба реагувати правоохоронцям – чи міськвідділу поліції, чи податковій, не важливо.
Якщо ми в лютому зачепили незаконні заправки, то в червні-липні їх демонтували. Хоча нам це вартувало шалених зусиль. Тобто, знову ж таки, зі здобутків: якщо «Муніципальна варта» викинула інформацію про ту чи іншу проблему – зворотний таймер почав свій відлік.
– Очевидно, що правоохоронці не всі справи доводять до логічного завершення…
– Ми підняли питання щодо металобрухту. Поліція розпочала операцію «Метал». Всі приймальні пункти металобрухту на час проведення операції «випадково» закрилися. Акція закінчилася – вони відкрилися. Ми відслідкували здачу металобрухту якимись безхатьками, викликали СОГ, відкрили кримінальне провадження і все... загубилося. В тій сфері немає таких речей, які можуть співпадати. Адже білими нитками все прошито. Чомусь пункти маталобрухту всі працюють, дільничні знають їх адреси і чомусь не реагують. Це порушення закону, крім того, приносить незручності мешканцям мікрорайону. І тільки коли раз вчепили, другий, третій, викликали слідчо-оперативну групу, вони на це реагують. Якщо реагування немає, ми змушені виносити це на інший рівень.
Приміром, була сесія міської ради. Звернулися до прокурора, прокурор каже: дайте мені інформацію про заправки, металобрухт, про наливайки, наркотики. У них все є. Залишилося тільки слідчо-оперативними діями це зробити і закрити. Але поки що реакції жодної. Ми створені не для любові, як то кажуть. І не для дружби з поліцією. Бо тоді немає сенсу в нашому існуванні.
– Власне, коли створювався проект «Муніципальна варта Івано-Франківська», міська адміністрація навіть не здогадувалася про те, наскільки потрібною виявиться така структура. Адже ваші першочергові завдання були дещо інші…
– Насправді вони до кінця не розуміли тоді, для чого створюють нашу структуру. Тобто була якась ситуативна проблема, локальні питання, які ми мали б вирішувати. Усе решта – наша ініціатива. Ніхто не приходив і не казав: хлопці, ви маєте робити те і те. І за кожну нашу дію я готовий відповідати.
– Якщо вже довели ефективність роботи «варти», які, на вашу думку, її перспективи?
– Ми вже не один раз казали і звертали увагу всієї адміністрації, що настав час технологій. Так, як воно є зараз, – це тупик. Тобто ми не можемо розвиватися далі без технологічних рішень. «Смарт-сіті» – це найнеобхідніше, на що потрібно звертати увагу. Адже безпека міста, враховуючи технологічні можливості злочинного світу, під дуже великим питанням. Технології не працюють взагалі. І до того часу, поки вони запрацюють, перспектива роботи «Муніципальної варти», як і поліції усієї, на нулі.
Мова йде, скажімо, про систему відеоспостереження у місті. Те, що є зараз, треба докорінно міняти. Немає серверів, немає програмного забезпечення, яке б опрацьовувало відеопотік. Тобто, сидить черговий і дивиться 150 камер. І поки немає технологій – руху вперед і перспективи не буде.
Суспільство глобально дурить державу. Не доплачуються податки, збагачуються за рахунок інших, кричать, що з їхніх податків утримують «Муніципальну варту», але по декілька тонн спирту продають попри бюджет. Я не вірю, що в області є сільські магазини, які торгують офіційним алкоголем. Тому що я побачив, які об’єми підробленого алкоголю ввозяться в область. 140 ящиків – це денна норма одного маленького підприємця. І ці ящики забирають торгові представники, з акцизними марками, зі всім.
Ми боремося. Мені в кишеню не покладеш. Я вже один раз «вмер». І немає засобів впливу. Мені не треба квартири, мені не треба землі. Я маю дачу у Львові, мені цього вистачає. Але я не можу там покосити траву, бо тут роботи повно (посміхається – ред).
– Насамкінець, побажання нашим читачам…
– В першу чергу, бажаю бути чесними перед собою. І розуміти, що без тої чесності і відповідальності перед наступними поколіннями про Україну й не може бути мови. Поки кожен собі не скаже: «Я не беру хабара» і «Я не дам хабара», нічого ми не збудуємо. Тільки коли ми будемо чесними!
