Освіта в Китаї – яка вона? Випускниця з Рогатина розповіла про навчання у Піднебесній
День студентів, який нещодавно відзначали в усьому світі, надихнув Рогатку вийти «за кордони» району і, навіть, країни та поцікавитись думками наших земляків, котрі навчаються в іноземних вишах.
Сьогодні наша бесіда із креативною та цікавою Юлією Музичкою – випускницею Рогатинської гімназії, студенткою КНУ ім. Тараса Шевченка, яка наразі здобуває освіту у Китаї, пише Рогатка.
-
Юліє, насамперед, розкажи, чому ти вирішила вивчати саме таку інтересну та складну іноземну мову, як китайська?
-По перше, зауважу, що я не вважаю цю поїздку у Китай якимось великим досягненням. Маю на увазі те, що при бажанні будь-кому це повністю реально осилити, адже в принципі потрібно докласти не так і багато зусиль, аби потрапити сюди.
Щодо того, чому я обрала китайську, скажу чесно, ніколи не ставила собі за мету вивчати саме цю мову через якісь культурні відмінності, які мене б привабили. Протягом останніх років збільшилася тенденція до вивчення східних мов, зокрема, до китайської. Я знала давно, що хочу бути перекладачем, тільки от вагалася, яку мову обрати. Власне, подумала і вирішила: чому б не спробувати? Мова сама по собі нелегка, тому й володіє нею не так багато людей, принаймі, на такому рівні, що можна було б вільно розмовляти.
Вважаю, що володіння китайською дає свої пріоритети в майбутній кар’єрі. Знаю, це можна сказати з власного невеликого досвіду, адже вже мала можливість працювати з даною мовою.
-
Як ти потрапила на навчання закордон?
-Є чимало програм обміну, державних чи міжнародних. В Україні в декількох вузах є відділення Інституту Конфуція – системи науково-навчальних закладів для популяризації китайської мови та культури, яка фінансується повністю китайською стороною. Ця установа дає змогу іноземним студентам поїхати на вивчанням в Китай, до того ж, – програма повністю покриває проживання, навчання, страхування, а ще – виплачують стипендію.
Поїхати за цією програмою насправді неважко, особисто я відвідувала декілька місяців курси, хоча це було зовсім необов’язково. Робила це для того, щоб отримати рекомендацію Інституту Конфуція.
Опісля потрібно скласти лише тест на володіння китайською мовою – HSK та HSKK. Є певна кількість балів, яку треба перевищити, аби тест вважався успішним. Після отримання результатів я подала он-лайн заявку в китайський виш. Відсоток відмов невеликий, тому шанс потрапити сюди на навчання дуже навіть реальний. При цьому необов’язково здобувати освіту за спеціальністю «китайська мова». Взагалі все на дуже вигідних і хороших умовах, тому втрачати такий шанс нерозумно.
-
А чи відрізняється китайська система освіти від української?
-Не можу сказати настільки точно, адже ми навчаємося в окремому інституті для іноземних студентів, тобто, ми просто відвідуємо мовні курси, а тут вимоги і система трохи інша. Щодо нашого інституту, нічого складного тут немає, інколи складається враження, що я більше відпочиваю, ніж вчуся (сміється – Ред.).
Вчимо тільки китайську, просто з різних аспектів мови: письмо, аудіювання, говоріння тощо. Основним вважається відвідування пар, що, в принципі, становить вагому частину оцінки. Ніяких методів контролю як таких теж немає, лише проміжний екзамен посеред семестру і остаточний в кінці семестру. Тут ж чимало іноземних студентів, які опісля мовних курсів залишаються отримувати ступінь бакалавра, магістра, от до них вимоги відповідно інші.
-
Юлю, а які твої враження від китайських студентів?
-Здавалося б дивно, ти в Китаї, стільки китайців навколо, але в більшості випадків мені доводиться контактувати лише з викладачами чи в певних закладах обслуговування. Переважно спілкуюся просто з іноземними студентами. Саме з китайськими студентами доводилося мало контактувати, але те, що можу сказати точно: їхнє ставлення до освіти набагато серйозніше і відповідальніше, ніж в українських студентів, тому що вони добре усвідомлюють, яка конкуренція їх очікує після закінчення університету і докладають всіх можливих зусиль.
Дуже цікаве ставлення китайців до білих людей, це ніколи, мабуть, не перестане дивувати. Думаю, всім відомо те, що для них європейська зовнішність вважається екзотичною. У мене з подругою неодноразово траплялись випадки, коли до нас підходили фотографуватися разом або просто фотографували нас поодинці з нашим дозволом чи без нього, фотографували зі своїми дітьми, брали телефонні номери, пропонували роботу тощо. Буває, ловиш на собі здивовані і зачудливі погляди. Інколи це весело, а інколи справді вже набридає.
-
Зараз ти ще в Китаї. Доки триватиме твоє навчання там?
-Я обрала навчання на один семестр. У моєму університеті навчання закінчується 16 грудня, ну і відповідно як-тільки здам екзамени, лечу додому, хоча тут все добре і безтурботно, але за домівкою дуже скучила.
Зараз я живу в Нанкіні. Для тих, хто, можливо, не знає, це відносно неподалік від Шанхаю. Місто досить велике, але не за китайськими мірками. Не таке шумне і людне, як, наприклад, Шанхай, не настільки забруднене, немає настільки сильного смогу, адже це теж впливає на здоров’я, зручна транспортна розв’язка, чимало цікавих історичних місць. У певний історичний період місто було столицею Китаю, тому я про свій вибір ні хвилини не пожаліла. А усім студентам бажаю іти вперед до своєї мети, втілювати у життя те, про що завжди мріяли, використовувати можливості ваших університетів і насолоджуватись цими прекрасними роками молодості.