Прикарпатець тримає 150 овечок і виготовляє гуцульські сири
Гуцульські овечі сири – бринзу, будз, вурду – називають «білим карпатським золотом». Однак вівчарство на Івано-Франківщині занепадає, кажуть фермери. Зокрема, наголошують, війна додала проблем і нових викликів для ведення господарства.
Дістатись на овечу ферму на Івано-Франківщині – ще той квест. Без спеціального транспорту стрімкою, болотяною, сніжною дорогою у камінні – ніяк. Адже ферма «Полонина Маковиця» розташована на висоті 980 метрів над рівнем моря. Пішки подолати цей шлях можна за годин 5 і за доброї фізичної форми. Не кожен позашляховик сюди проїде. Та й вправність водія мусить бути неабияка, пише "Радіо Свобода".
Місцевий фермер Роман Галемчук розпочав власну справу 10 років тому. А радше продовжив справу батька, який був чабаном. Від нього навчився виготовляти гуцульські сири і від нього йому передалась любов до полонини і овечої справи.
«Я ніколи не думав, що повернуся колись до овець. Батько тримав полонини. І я всі канікули там був. Це був тяжкий труд, і я це зненавидів. Після армії закінчив морську академію у Ризі, ходив у закордонне плавання 14 років. Побував у багатьох країнах і багато цікавого побачив. Але настав момент у житті, який тебе повертає до того коріння, де ти народився. Овечка була і є годувальницею для людей, які живуть у горах. Тут нічого не родиться, щоб сіяти чи садити. Лише тваринницьке господарство. І я подумав після Майдану, що варто повертатись до цієї справи, тому що овечі ферми занепадають. Ніхто не хоче займатися. Люди будують котеджі і хочуть швидких грошей. А ті, хто їде на Гуцульщину, хочуть побачити родзинку цього краю – вівчарство. Овеча бринза – це «біле карпатське золото». І так почав з ягняток», – розповідає Роман Галемчук.
Сьогодні в його фермерському господарстві налічується 150 овець. З молока фермер виготовляє сім видів сиру – а це бринза, копчений будз, вурда, робить за власним рецептом сир «Маковиця», який трішки підсолений і тримається під пресом.
Галемчук зберіг деякі батькові та дідові речі, які використовує на сироварні. Він показує смерекову берфелу – а це дерев’яний клин, яким піднімає чи опускає до вогню величезний казан. А ще має лопатку з в’язу, в яку колись влучила блискавка. Нею подрібнює желе, яке утворюється з молока і ферменту. Є ще у господарстві фермера ялинова збивачка.
Одна овечка зранку дає до пів літри молока, в обід – 200 мл, ввечері – 250 мл. На виготовлення кілограма сиру потрібно 6,5 літрів овечого молока.
Доглядати за овечками, виготовляти сир не є справою легкою. Хоча вівчарство в Україні має величезний потенціал для розвитку, але водночас і чимало труднощів, з якими стикаються фермери, розповідає Роман Галемчук.
«Економічно зараз трішки туговато. Війна і не той час. Вівчарство занепадає, бо бракує вівчарів. Хлопці воюють. А знайти вівчаря не так легко, бо людина повинна любити овечок, вміти ходити біля них, вміти доїти. А ще добре знати ці всі терени, вміти поводитись з дикими тваринами. Молодь не хоче працювати вівчарями. Виїжджає за кордон. І це велика проблема не лише для фермерів, але держави загалом. У мене зарплата працівника становить 15 тисяч гривень, а ще і харчування, і проживання. Проблема – знайти ватага, тобто старшого чабана. Колись за Австрії (у роки Австро-Угорської імперії – ред.) діяла спеціальна школа, де вчились сироварінню, вівчарству».
На фермі працює п’ятеро чоловіків і до роботи вони приступають на початку травня. Адже вівці з ферми «Полонина Маковиця» зимують від 21 вересня до початку травня у трьох приватних господарів.
Повний репортаж з ферми читайте на "Радіо Свобода".
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
