Прикарпатський біохімік Володимир Лущак про науку та "китів" здорового довголіття
Про перспективи біохімічного фаху, гуманітаризацію освіти, науковий центр на Прикарпатті, а також про секрети ефективної боротьби з епідемією ХХі сторіччя – ожирінням та про сповільнення процесів старіння організму розповідає доктор біологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор, завідувач кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Володимир ЛУЩАК.
«Найбільший попит у світі – на біохіміків та «айтішників»
– Під час вступної кампанії в Україні часто можна спостерігати надмірний ажіотаж навколо окремих спеціальностей. Раніше всі хотіли бути юристами, економістами та дипломатами, тепер – програмістами. Якою є ситуація з біохімічним фахом?
– Недавно я побачив статистику: цього року на гуманітарні спеціальності надійшло близько 60 000 заяв від абітурієнтів, на «фізику» – близько 700, на «математику» – трохи більше 1 200. Ці цифри відображають дійсність. Природничо-математичні, технічні науки залишаються у нас непопулярними. Чому? Така тенденція спостерігається у всьому світі, але в Україні особливо бачимо перекіс у бік гуманітарних наук. Думаю, що в цьому велику роль відіграють батьки, які хочуть, щоб їхні діти менше гарували, аніж вони, і жили краще. Це ілюзія, тому що переважна більшість «гуманітаріїв» після закінчення університетів залишається без роботи.
Природничо-математичні та комп’ютерні спеціальності забезпечують існування та прогрес людства. Це творці. Поети, письменники, журналісти, юристи – також творці, але для того, щоб жити, вони користуються благами, які створюють фізики, хіміки, біологи, математики, «айтішники». Телефон, диктофон, фотоапарат, ручку винайшли люди, які, зазвичай, не є гуманітаріями. Суспільство дуже сильно перекосилося в бік споживацтва. Щодо біохімії та IT, – це дві найбільш потрібні професії в світі. Біохімія – основа багатьох біотехнологічних виробництв, сучасної спеціалізованої медицини, біотехнології, сільського господарства. Того, що нас годує, оточує, забезпечує наше здоров’я. Все базується на біохімічних процесах. Нам здається, що біохімія – щось далеке від нас. Це не так. Самі люди – це біохімічні машини, величезні, дуже складні, в яких одночасно відбуваються тисячі, а то й мільйони реакцій, про які ми навіть не підозрюємо. Адже ми просто живемо. А біохіміки пробують зрозуміти, що там всередині відбувається і чому саме так, а не інакше. Чому вам потрібні окуляри, а мені – ні, чому у вас волосся чорне, а в мене русе, потім сиве, а в когось випадає...
– Зазвичай абітурієнти обирають той чи інший факультет, не дуже розуміючи, що їх чекає під час навчання в лекційних аудиторіях, лабораторіях. До чого мають бути готові вступники, які обрали спеціальність «біохімія» в ПНУ ім. В. Стефаника?
– Їх чекає дуже багато роботи, але вона буде цікавою. Це приваблює сильних абітурієнтів, здатних працювати, тих, хто хоче бути успішним у житті. Переважна більшість наших випускників працює за фахом. Це рідкісний випадок, особливо в нашому місті, де дуже обмежена кількість робочих місць. Ті випускники, котрі залишаються в Івано-Франківську, працюють здебільшого в діагностичних та біомедичних лабораторіях, частина – у виробничих лабораторіях, викладачами в ПНУ ім. В. Стефаника та в медичному університеті. Робота цікава, більшість випускників працевлаштована в межах області, решта – в Києві та за кордоном.
Є дві особливості підготовки фахівців на кафедрі біохімії та біотехнології. Перша – окрім теоретичної складової, студенти дуже багато часу працюють в лабораторіях. Вони мають шанс навчитися, виходять звідси фахівцями, про яких мені не соромно сказати, що це мої учні, наші випускники, адже вони вміють працювати професійно і грамотно. Друга – уже з перших днів навчання вони проходять інтенсивний курс англійської мови. Багато студентів, навіть ті, які приходять до нас з нульовою англійською, бо вивчали в школі німецьку чи французьку, до четвертого курсу мають можливість навчитися говорити англійською, адже вони не лише вивчають ази мови, її граматику та стилістику, а й частину фахових дисциплін англійською. Це вирізняє наших студентів серед інших.
– У чому перспектива розвитку кафедри біохімії та біотехнології?
– Маємо намір змінити навчальну програму і вже з наступного року приймати студентів і на «біотехнологію». Тут буде два напрями. Перший – мікроклональне розмноження рослин, другий – виробництво моноклональних антитіл.
Варто зазначити, що ми перші і поки що єдині в Україні, хто набирає студентів на «біохімію» з першого курсу. Це унікальна річ. Біохімія – в широкому сенсі сучасна біологія, де поєднуються генетика, фізіологія, геронтологія, етологія, біофізика, молекулярна біологія. Не можу сказати, що зараз я біохімік. Це не правда, я давно вже перестав бути класичним біохіміком. Ми біологи в широкому сенсі слова, все починаємо з розуміння біологічних систем, сенсу процесів, які досліджуємо.
«Рівень підготовки студентів істотно падає.
Це світова тенденція, просто в Україні цей процес відбувається дуже швидко»
– Ви працювали в багатьох країнах світу, зокрема в Німеччині, Великобританії, Швеції, Бразилії, Канаді, Польщі та Фінляндії. Чому вирішили повернутися до Івано-Франківська, адже не таємниця, що для наукових досліджень за кордоном більше можливостей, аніж в Україні?
– Щоразу повертаюся додому і щоразу переживаю стрес. Є дві причини цього. Одна – ти повертаєшся до роботи в гірших умовах, а друга – ти повертаєшся додому. Якщо перший стрес негативний, то другий – позитивний. Ми фахівці зі стресу. Все своє життя фактично свідомо як науковець працюю з різними видами стресу, адже стрес буває корисним і шкідливим. Реально вважаю, що корисний стрес робить людину сильнішою. Мені важливо бути вдома, працювати і вчити наших дітей.
Насправді я дуже розчарований. Колись було більше молоді, зацікавленої у високоякісній освіті. Спілкувався на цю тему з багатьма колегами, і робимо висновки, що якість підготовки студентів падає, відбувається деградація. Це світова тенденція, просто в Україні цей процес протікає дуже швидко. Так звана гуманітаризація освіти призводить до того, що студенти реально не хочуть працювати, більшість з них навіть не розуміє, що вони прийшли в університет заради отримання знань і набування фахових навичок. Коли в слабку групу потрапляє сильний студент, ми втрачаємо його. Якщо 70-80 відсотків студентів не працюють, дуже важко втриматися тим, хто працює. На щастя, можу сказати, що у нас нині дещо інша ситуація. Біохімія – складна наука, тому що вона базується на біології, фізиці, хімії, математиці. Мені дуже приємно спостерігати, що студенти, які йдуть на «біохімію», мають дуже високий середній бал сертифіката ЗНО, – 170–190 балів. Здається, ми частково переламали ситуацію в рідному місті. До цього я йшов тут майже 20 років.
– Пересічному франківцеві може здатися, що в обласному центрі відсутня будь-яка наукова діяльність. Тому розкажіть, над чим сьогодні працює кафедра біохімії та біотехнології?
– Той міф уже давно спростовано. Наша кафедра як наукова інституція визнана в світі, в Україні, а тепер її поступово визнають і в Івано-Франківську. Наука – субстанція світова, вона або є, або її немає. Немає локальної науки – івано-франківської, київської, харківської, львівської, польської чи української.
Наука – це найцікавіше, що може бути в житті. Хто працює в науці, отримує принципово нові знання. Я є автором понад 200 друкованих наукових статей. На нашій кафедрі – дуже висока планка, у нас аспірант не має права йти до захисту, не маючи статей у міжнародних журналах. Рівень публікацій кафедри значно вищий за середньосвітовий. Є такий імпакт-фактор – коефіцієнт співвідношення цитування наукових журналів. Середньосвітовий імпакт-фактор журналів – 1–1,5. У нас більшість студентів друкує статті в журналах з імпакт-фактором 2 – 4. І нехай хтось скаже, що тут немає наукиѕ
Щоб навчити з нуля писати наукові статті, потрібно як мінімум 10 років. Один мій колега каже, що наука – це бізнес, але з дуже повільним оборотом капіталу. 10 років – це повний цикл підготовки фахівця. Швидше не «виростають» і не «дозрівають». Рівень підготовки наших студентів, говорю тільки про кафедру, такий, що вони конкурують на міжнародному ринку, виграють міжнародні гранти. Ми співпрацюємо з дуже сильними партнерами – Тюбінгенським університетом Еберхарда Карла (Німеччина), університетом Турку (Фінляндія), Лундським університетом (Швеція), Вищою медичною школою Ганновера (Німеччина), Ягеллонським університетом (Польща). Хочеш бути сильним – співпрацюй і конкуруй із сильними.
«Є два рецепти проти ожиріння. Перший – менше їсти. Другий – більше рухатися.
Вони йдуть тандемом»
– Дуже детально вивчаєте такі проблеми, як ожиріння та старіння організму. Якими є ваші відкриття?
– Ми вважаємося в світі фахівцями з вільнорадикальних процесів. Прийнято вважати, що вільні радикали - це погані «хлопчики й дівчатка», які нас вбивають. Раніше переважно займалися цими процесами в широкому плані дослідження впливу зовнішніх чинників, середовища на організми: температури, доступності кисню, токсикантів тощо. Нині завдяки іноземним партнерам та ректорату маємо можливість досить непогано працювати з дрозофілами у повністю стандартизованих умовах. Ми контролюємо температуру, вологість і фотоперіод. Створили цілком контрольовані умови, фактично без «мертвих» зон, тобто перепадів температури у культуральній кімнаті.
Нам вдалося найскладніше – створити невеличкий віварій, досить високого класу. Мабуть, найкращий за якістю в Україні. Також сформували команду і навчили людей і в Україні, і за кордоном працювати грамотно. Не все так просто. Існує біоетика, певні умови для того, щоб утримувати тварин. Два роки тому виграли українсько-німецький грант з дослідження старіння мозку і почали працювати в царині, в якій безпосередньо ніколи не працювали до цього. Яким великим «науковцем» була моя бабця з одним класом австрійської школи, тому що з певного віку, десь із 55-ти років, перестала їсти в п’ятницю, а потім і в середу. Тобто реально вона два дні на тиждень не їла, незалежно від посту. Це додавало їй сил. Тепер це називають періодичним голодуванням чи періодичним харчуванням. Схожу модель ми застосували на мишах. Не скажу, що це було оригінально, адже література на цю тему, звісно, була. Завжди має бути якийсь сірник, від якого спалахуємо, фундамент, на який опираємося. Були певні дані, що дозволили спрогнозувати, що таке періодичне голодування піддослідних, а мишей ми годуємо через день, може сповільнювати старіння чи згасання функцій, які пов’язані з віком, зокрема рухливості й пам’яті. Зі свого боку ми обрали лише метаболізм та вільнорадикальні процеси, обмін речовин, енергетичних насамперед. Бо немає енергії – немає життя. Коли ми просто годували мишей через день – одного дня їж скільки хочеш, а наступного не давали їжу, в середньому за два дні вони з’їдали на 30% менше, аніж ті, які мали їжу щодня. Ми показали на двох вікових групах мишей – 12 і 18 місяців (а це відповідає середньому і старшому вікові людини), що за таких умов покращується стан системи, яка захищає від вільних радикалів. Тепер взяли молоду групу мишей –
6 місяців – відносно людей це підлітки.
Інша проблема – з віком погіршується робота імунної системи, вона активується, тому що з’являється багато пошкоджень, імунна система має їх вичистити і атакує вільними радикалами. Це не проходить без сліду. Наші партнери з Німеччини під керівництвом професора Ольги Гаращук із Тюбінгенського університету показали, що періодичне голодування сповільнює розвиток запальних процесів. Ми отримали пріоритетні дані й наразі опрацьовуємо ці результати. Думаємо, яким чином розвивати ці дослідження, поглиблювати їх. Перші результати цього гранту обнадіюють, є великий шанс, що продовжимо над ним роботу.
– Ожиріння часто називають епідемією ХХі сторіччя, деякі вчені стверджують, що до 2025 року 1/5 населення землі матиме надмірну вагу. Як можна і треба протистояти цій недузі?
– Треба менше їсти, тому що реальною проблемою так званого постіндустріального суспільства є переїдання, захоплення тими продуктами, які не є корисними, а нерідко навіть шкідливими. Солодка газована вода, напої-енергетики, фаст-фуд, цукерки – №1 за шкідливістю. Є два «круті» рецепти проти ожиріння. Перший – менше їсти. Другий – більше рухатися. Вони між собою сильно поєднані, тобто йдуть тандемом.
– На вашу думку, в чому основний секрет молодості і здоров’я нації загалом і людини зокрема?
– Є «три кити», на яких базується здорове довголіття. Тому що важливо, щоб людина не просто довго жила, а добре жила, була здоровою, не завдавала турбот ні собі, ні близьким. Ці «кити» – це раціональне харчування, фізична активність і розумова робота. Це основні речі, решта – допоміжні. Якщо раніше добре знали про раціональне харчування та потребу в русі, то реально останніми роками все більше і більше «вискакує» роль розумової роботи. Мозок, як і м’язи, хоче тренування. А без тренування він хиріє.
Певним хворобам можна запобігти, можна їх вилікувати, знаючи, що таке здоровий організм. Медики зазвичай не знають, що таке здоровий організм. Запитую багатьох лікарів, професорів, авторитетних фахівців: «Вам, коли ви навчалися, хоч раз приводили здорову людину?». Ні, їм показують лише хворих. Наш підхід інший – зі здорового боку. Ми повинні знати, що таке здоровий організм, якщо будемо це знати, то є шанс, що пояснимо, що потрібно робити, щоб бути здоровими. Треба зрозуміти, що таке здорова людина, щоб знати, що треба підтримувати. Якщо ми знаємо, яким має бути добрий міст, будемо його будувати, а якщо знаємо лише, який поганий, – ніколи добрий не збудуємо.
– Уже втретє ви стали переможцем премії «Лідер науки України. Web of Science Award». 2018-го перемогли в номінації «Найбільш цитований дослідник». Що для вас означає бути лідером науки?
– Працювати, працювати і ще раз працювати. Це як на ровері, крутиш педалі – їдеш, перестав крутити – впав. Світ такий. Українці мають бути сильними. Тим часом наша нація стала шмаркатою, бо вирубали героїв, козаків, лідерів. Лідерів має народити народ, а вони повинні створити націю. Майдан – один і другий – «профукали» саме через те, що не було лідерів. Ми на нашій кафедрі ставимо собі за мету готувати лідерів, які завтра зможуть не лише працювати в біохімії, а й керувати державою на різних щаблях, бо тут вони вчаться працювати, думати і переживати не тільки за себе, а й за тих, хто поряд чи трохи далі, бути небайдужими до долі рідного краю й України. Бути будівничими і творцями, а не споживачами, які випрошують собі якісь блага чи преференції. Все це можна й треба заробляти. Такими є наші студенти теперішні, такими будуть і ті, хто прийде до нас у майбутньому.
Ольга Мончук, газета Галичина
