В прикарпатській Дземброні розташовується унікальний монастир

У миловидному гуцульському селі Дземброня, звідки підіймаються туристи на Чорногірський хребет, 15 років існує монастир-скит Преображення Господнього.

Заправляє тут єромонах-василіянин Тимотей. Сам він родом з Лемківщини, але так полюбив гуцульські Карпати, що поселився у селі з дзвінкою назвою над Чорним Черемошем, пише risu.

Скит на висоті 1000 метрів

Знайти василіянський монастир у Дземброні не так легко. По-перше, дібратися сюди велика складність. 15 кілометрів від траси по камінню, підозрілими мостами над річкою не кожен автомобіль мирно здолає. В’їхавши у Дземброню, довідуємося, що це нижня частина села, а до верхньої, де потрібно шукати монастир, ще декілька кілометрів складної дороги. Але навіть у Вижній Дземброні ніякі вказівники не допомагають знайти обитель – їх тут просто немає. Мешканці, які тут переважно православні, показують на кілька будиночків на пагорбі, але радять туди підійматися пішки. Порада добра, бо дійсно дорога не для кожного всюдихода.

І тут бачимо перші вказівники, отже йдемо правильно. З дороги стежка до монастиря повертає на луг, густо зарослий пахучими травами, де панує численне комашинне царство. Захекавшись підіймаємося вгору і перед нами постає затишна монаша обитель.

На вході — невеличка брамка-дзвіниця, де відразу можна натрапити на необхідну інформацію і про сам монастир, і контакти до священика, і розклад Богослужінь. А далі відкривається стежка з каменю до монастиря, з обох сторін доглянуто обсаджена квітами і кущами. Гостей зустрічає сам о. Тимотей, одягнутий в робочий одяг. Працювати і молитися – це його щоденний девіз. Поки ми підіймаємося сходами до церковки-каплиці, він починає розповідь як це все почалося.

Перед нами відчиняються двері до храму і ми відразу шоковані красою іконостасу – всі ікони виконані на склі. Але це не типова народна гуцульська ікона на склі — тут впізнається висока авторська майстерність. Отець Тимотей розповідає, що її виконала мисткиня зі Львова Оксана Винничок. А її чоловік Андрій, також художник, свого часу зацікавив о. Тимотея Дзембронею і околицями.

Ікони дійсно надзвичайні, високомистецькі, чимось нагадують ікони сусідніх румунських монастирів. Отець Тимотей запевняє, що такого іконостасу ніде в Україні не знайти.

Монастир виник у 2000 році, тоді ж придбали землю для нього. У 2001 р. було в Києві зареєстровано статут. І що цікаво, тоді його оформили як василіянський монастир Преображення Господнього в с. Дземброня Верховинського району. На перший погляд, нічого дивного... Але річ у тому, що в цей час це село так не називалося. Старе гуцульське село совіти перейменували у Берестечко (певно їм назва здалася надто дзвінкою), а стару назву йому повернули щойно у 2009 році. А тому зареєстровану в столиці адресу довго не могли внести до реєстру на місці — бо нема такого села... тобто на той час з такою назвою не було. Щойно коли селу повернули історичну назву – все стало на свої місця. Таким чином монастир став предвісником відновлення назви цього гірського села.

Нині у монастирі лише три монахи. Отець Тимотей каже, що могло бути і більше, бо є серед василіян бажаючі молитися і працювати в гірській тиші. Але провід чину має інші плани для братії — більш активна праця з парафіянами. Хоча, як твердить о. Тимотей, такі скити для монахів дуже корисні, навіть необхідні за статутами. Тут вони можуть проходити духовну віднову після виснажливої душпастирської праці, проводити реколекції, час на самоті тощо. Зараз з цього користають переважно інші — монастир приймає на реколекції співбратів з різних згромаджень і чинів. І загалом тут гостей буває немало, навіть є невеличкий будинок для паломників.

До війни у Дземброні не було храму, тому місцеві греко-католики ходили до сусідніх сіл на Літургію. Нині тут діє православна парафія, є храм на цвинтарі і невеликий новий, при дорозі. Також у селі є вірні інших конфесій. Але і в отців василіян не бракує парафіян. Поруч виник також жіночий монастир-скит. Колись у цьому будинку жили перші брати.

Лемко, що поселився серед гуцулів

Отець Тимотей народився на Лемківщині. Від батьків він перейняв любов до гір і краси природи. Мама прикрашала стіни будинку своїми малюнками і від неї о. Тимотей перебрав любов до мистецтва. Любов до гір і до прекрасного стали вирішальними у виборі місця служіння. Також о. Тимотей має відповідне хобі – ландшафтний дизайн. Його працю і бр.Матія можна побачити вже біля монастиря — згадана стежка з каміння, обсаджена квітами і кущами. Але він каже, що це тільки початок, руки не доходять зробити краще. А ось у Львові, у подвір’ї монастиря св. Михаїла отців-студитів можна побачити довершену їх роботу.

Навчався теології у Варшаві, у Римі був висвячений, але повернувся на рідні землі. Коли о. Тимотей був священиком у василіянському монастирі в Перемишлі, познайомився з художниками з Галичини, які допомагали відновлювати сакральні споруди Надсяння. Отець їм показував лемківські Бескиди, а вони запросили його на Гуцулію. І в Дземброні він знайшов свою другу карпатську батьківщину.

Місце для монастиря було обрано на пагорбі, недалеко від хати пані Марії, де вже десятиліттями збираються художники (серед яких одним з перших був відомий Сельський, Монастирський, Труш, Паруба, Патик, Якутович та інші) і філософи. Священик сам малює, тому серед митців він почувається дуже добре. Зрештою, сам монастир від початку також почав притягувати творчих людей. Монахи малюють і вишивають ікони, тому тут такий неповторний іконостас.

Звідси прекрасний вид на Чорногірський хребет. І судячи з того, з якою любов’ю отець розповідає про вершини і як до них йти, він в них не просто закоханий. Зрештою, тут інакше й бути не може. Отець веде нас на пагорб вище монастиря і показує «в особливий спосіб» на відомі вершини. Каже в якому місці присісти, куди навести камеру і виходить, що хрест з монастирської церкви опинився... на Говерлі (до неї напевно понад 20 км.).

Йому подобається життя в тиші. Він не прагне бути місіонером. Отець Тимотей вважає, що спочатку потрібно спастися самому, а попри них спасуться інші. І, напевно, це йому вдається. Бо коли приходиш до монастиря в Дземброні, то тиха розмова зі священиком і краса Божого творіння, яка цю місцевість наповнює, дійсно роблять людину іншою, чистішою.