Виконавець SadSvit із Франківська розповів, як відчув масштаб своєї популярності та чому мріє про концерти в Україні

SadSvit раптово став популярним після того, як одна з його пісень прозвучала у відео «Азову». Тепер у нього мільйонні перегляди на YouTube, перші місця в топчартах, фіти з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим.

Про популярність 

Насправді я люблю сидіти сам удома й прокручувати різні сюжети собі в голові. Мені подобається бути, скажімо так, наодинці. Тобто я створив собі такий певний світ, і я люблю в ньому сидіти й у ньому жити. 

Людям, виявляється, дійсно подобається те, що я роблю. Але в мене не було можливості, коли я став популярним, посмакувати це, бо я весь час сидів удома. 90% часу я вдома сидів, і весь мій доступ до інформації — це був інтернет.

Я не усвідомлюю до кінця те, яким я є. Дійсно. Тобто я дуже часто, особливо раніше, рік тому, два роки тому, коли був молодшим, я дуже сильно применшував свою вартість.

Я не кажу, що маю їхати в особистих кортежах з охороною. Я більше про усвідомлення масштабу. Тобто ти заходиш в YouTube, дивишся на цифри, і... 38 мільйонів на пісні «Силуети» тільки — це майже як кількість українців, населення України. Це дуже якісь ненормальні цифри.

Про новий альбом

Заведено вважати, що Cassette є моїм першим альбомом, але насправді це не так. Власне, першою моєю такою серйозною роботою є альбом «Метушня», який ще на той момент я записав російською мовою. До п'ятиріччя альбому я вирішив його перекласти, тому що, мені здається, останній рік я якось загубився трошки взагалі у творчості, у тому, що роблю. І це таке повернення до внутрішнього єства. 

Мені здається, що 15-16 років, коли я формувався, — це такі дуже ключові насправді роки в моєму житті. Тому що саме тоді я якось почав відчувати себе більш глибинно, свою якусь таку енергію, яка є всередині. І просто через те, що потім стався різкий стрибок популярності, я думав: ой, мені треба там робити те, те, те, те. Дуже багато різних таких речей з'явилося, і через це я, власне, загубив оте внутрішнє ядро, з якого почав і яке мене насправді привело до того, де я є зараз.

«Метушня» — це аранжування, повністю зроблені з нуля, тобто це повністю переосмислені аранжування, це імплементація мого досвіду за ці п'ять років. Мені зараз 21, і доля кличе вперед. І там є (в одній із пісень — ред.) такий рядок, що все ж той 16-річний Богдан (справжнє ім’я артиста — Богдан Розвадовський — ред.) не загубив свій шлях і у 21 продовжує кудись собі далі йти цим самим шляхом.

Чи будуть концерти в Україні

Такі плани є, звичайно. Я думаю, це взагалі така моя мрія, мої сни, скажімо так. Я розумію, що моя основна аудиторія — в Україні, і хочу відчути цей потік, цю синергію людей. Власне, наступного року будемо робити концерти.

Про Україну і рідний Івано-Франківськ 

Я ніколи не був у Києві. Так, ніколи не був. Коли був маленький, ми з мамою їздили в Крим. Мені було три роки, і я цього не пам'ятаю. І в шість років їздили в Одесу. Тому Україну я не бачив. 

Усе моє життя я жив у Франківську, інколи їздив до Львова, і то вже в такому більш пізньому віці, у 16-17 років.

Я люблю Франик. Я дуже люблю заклади Франківська, люблю кухню Галичини. Це, скажімо так, те, чого мені дуже не вистачає. Але я сподіваюся, що найближчим часом нарешті з'їм миску баношу з бринзою і шкварками.

Я жив недалеко від драмтеатру, а там постійно відбувалися різні події, артисти приїжджали, на День міста там усі виступали. Тому для мене Франківськ — це про культуру, компактну, але водночас дуже внутрішньо сильну. Ти дуже нею надихаєшся.  

А ще близько гори. Я пам'ятаю, як до друга свого йшов, він жив на восьмому поверсі, і в нього краєвид якраз був із вікна на гори. І ти просто їси картоплю, дивишся — а там гори. Мені здається, природа — це такий теж ключик до натхнення, до творчості, до гармонії з собою. 

Про кліпи

Я приїхав до Європи, коли мені було 17 років. На початку повномасштабної війни було дуже багато мітингів, дуже така сильна підтримка була європейська. І на одному з таких мітингів я познайомився з тепер моєю дуже хорошою подругою Марією Лісовською. Вона тоді ще навчалася, здається, на другому курсі Київського університету мистецтв, на режисурі.  

Це така моя перша була взагалі людина, з якою я там познайомився і налагодив якийсь взаємостосунок. Бо самому було трішки важко. У мене батьки в Україні живуть.

І, власне, так сталося, що впродовж цих років наша дружба далі тримається дуже міцно. І вона мені режисує кліпи. Вона допомагає з цим всім.  

Останній кліп ми взагалі знімали в кар'єрі. Ми орендували кар'єр, де копають глину. Актори були польськими. До речі, мені здається, це перша така масштабна співпраця з поляками. І насправді хочу сказати, що мені сподобалося.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!