З озера Несамовите вискакують душі грішників-самогубців

Озеро Несамовите на Франківщині для гуцулів є сакральним місцем, "де народжується град".

озеро лежить на схилі горі Туркул масиву Чорногора на висоті 1750 м. над р.моря. Його  довжина 88 м, ширина 45 м, площа 0.3 га, глибина до 1.5 м. Улоговина видовженої форми. Живиться переважно атмосферними опадами. Взимку замерзає. Частково заростає осокою, пише Портал Косівщини

Озеро знаходиться на території Говерлянського заповідника. Озеро і прилегла до нього територія - це незвичайний, вражаючий куточок незайманої природи: високі кам’янисті або порослі яскраво-зеленим пухнастим килимом  вершини, глибокі долини, утворені стародавнім льодовиком, круті ущелини з випираючими ребрами кам’яних складок, вузенькі стежини і веселі потоки з кришталево чистою водою.

Несамовите для гуцулів є сакральним місцем «де народжується град». Підтвердження тому — стара легенда.

Жителі навколишніх сіл кажуть, що душі всіх людей, які на себе накладають руки (повісяться, втопляться) або заберуть у когось життя, потрапляють у Несамовите. Кажуть, що коли кинути в озеро камінь, тобто потривожити душі грішників, то з'являється з нього білий вершник на білому коні і починає навколо гарцювати. Де кінь ногою ударить — там відлупуються від скель великі шматки льоду. Тоді вискакують з водяної безодні душі грішників, напаковують той лід у великі міхи і розлітаються темними хмарами від Чорногори на всі боки. Де розв'язують торби — там летить з неба град. А ще кажуть, що коли хтось помирає гріховною смертю, то його душа каменем летить у озеро. І тоді теж всі його мешканці громом і градом з озера вітають в такий спосіб поповнення.

Жителі Бистреця, Дземброні, Зеленого та інших причорногірських сіл знають, яку шкоду їхнім невеличким присадибам приносить влітку град, що його народжує Чорногора. І тому ніхто з них в так звані громові свята не візьметься ні до якої  роботи. А коли вже гроза пройде селом, то вони з цікавістю роздивляються в кого яку шкоду град наробив. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у Бога, святкує всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, — шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай Боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять.

А дуже часто буває тут таке: в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це — шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах…

Згідно ще одного повір’я, якщо вмитися в озері, то вже цьогоріч знайдеш собі пару. Наскільки правдиве таке твердження сказати важко, але усі мандрівники, чи то жартома, а чи всерйоз, вмиваються таки у водоймі.

А от ще одна легенда. Колись вертався один гуцул із Мадярщини з торгів і застала його ніч в горах біля озера.  Під'їхав він до гуцула та запропонував переночувати в себе. Сіли вони в карету й поїхали прямо в озеро. Вода в ньому розступилася і показався великий красивий палац. А як лиш вдарило за північ, гуцул виглянув у вікно і побачив купу людей, яка заготовляла з водяної поверхні озера лід. Пан сказав гуцулові, що то душі грішників заготовляють град і що до кінця світу йому прислуговувати будуть. Гуцул перехрестився і завирувало озеро, вдарило льодяними хвилями об береги і викинуло геть на скалу гостя. Коли він опам'ятався від страху, скочив на свого коня і чимдуж полетів від небезпечного місця. А озеро, з того часу, всі називають Несамовитим - за глибинні несамовиті таємниці, що криються у його глибинах.

Полонина Марішевська привертає туристів високогірними пейзажами і як зручне місце для тимчасового базування в заповіднику, оскільки на полонині є колиба і джерельна вода. З гори Марішевська відкривається вигляд на вершини Пожежевська, Гомул і Говерлу.

Пейзаж захоплює - заради таких вражень хочеться приходити сюди знову і знову!