Свята вечеря: як дотриматися традицій предків

Дотримуючись прадавніх традицій Святої вечері, ми продовжуємо пам’ять свого роду та бажаємо йому процвітання.

У вечір 6 січня, з появою першої зірки на небі, збирається вся родина, щоб разом, за Святою вечерею, зустріти народження Ісуса, Сина Божого. На стіл обов’язково викладають 12 пісних страв, кожна з яких має магічне значення, пише Тутка.

Та перед тим, як розпочати Святу вечерю, треба дотриматися ще кількох традицій.

– Як підготуватися до Святої вечері?

– Головний атрибут Надвечір’я Різдва – дідух, – каже Олена Щербань, кандидат історичних наук, етнолог, етнограф. – Колись його виготовляли з останніх колосків на полі, а зв’язувала його вся родина. Вплітали в нього колоски пшениці, ячменю та вівса, бажаючи усім рідним здоров’я.

– Дідух як пам’ять роду до хати обов’язково вносить господар, – додає етнограф Микола Кавацюк. – А сіно ставлять під стіл та на стіл, під святкову скатертину. Причому ретельно стежать, аби суха
трава була м’якенькою без колючих гострих стебел, щоби ніхто в родині не сварився. А сіно – символ того, що маленький Ісус народився у яслах, де була суха трава для худоби. Перед вечерею в
деяких селах досі господар бере крейду, освячену на Великдень, і на всіх дверях обійстя малює хрестики, які мають оберігати родину увесь рік.

– І вже після цього можна викладати на стіл 12 святвечірніх страв?

– Не зовсім. Адже по кутах столу, ще перед тим, як його застеляють, викладають часник (по головці чи по три зубчики), аби нічого лихого не сталося. У деяких селах досі стіл обв’язують мотузкою, а по кутках додатково в’яжуть великі вузли на знак того, щоби ворогам рот не відкривався. Посередині однієї зі сторін столу кладуть три великі калачі, а біля них запалюють воскову велику свічку. І лише тоді можна викладати 12 святвечірніх страв.

– Перед тим, як сідати до столу, люди зачиняють двері на замок та зашторюють вікна, аби ніяка лиха душа не зіпсувала свята. У кімнаті має світити лише свічка, – доповнює краєзнавець Марія Кермач. – Причому запалити її має голова сім’ї – чоловік чи найстарша людина в родині. Важливо сісти за святковий стіл із першою зіркою (а до цього часу нічого не можна їсти), яка символізує народження Ісуса Христа – інакше весь рік будете скрізь запізнюватися. Разом помолитися, подякувати Господу за прожитий рік – і розпочати трапезу.

– Чому на Святу вечерю готуємо 12 страв?

– 12 – цифра сакральна, – каже етнограф Микола Кавацюк. – Бо є 12 місяців у році, 12 апостолів з Ісусом Христом. А ще 12 страв символізують підсумок року. Люди трудилися, а тепер усі разом споживають плоди своєї праці.

– Головною стравою на Святвечір є кутя. Чому? Що вона символізує?

– Дослідники кажуть, що традиція готувати кутю на Різдво прийшла до нас ще з початку минулого тисячоліття, це вечеря дідів, її також називають стравою померлих, – відповідає Галина Олійник,
етнограф, старший науковий співробітник Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”. – На Святвечір Бог відпускає усі душі на землю, тому це не лише вечеря живих, а й всього роду. Усі мають з’їсти по три ложки цієї страви.

– Як зеренця у каші тримаються вкупі, такою згуртованою має бути вся родина, – продовжує Микола Кавацюк. – Та й будь-яке зерно – символ багатства, достатку, добробуту. До речі, кутю в різних регіонах варять по-різному. Зазвичай це пшенична або ячмінна каша, а на Півдні України її готують з рису. Та кожна складова куті справді символічна: мед – любов та кохання між подружжям, мак — захист від злих сил, горіхи — розум, родзинки – краса. Уже в сучасному варіанті до куті дехто додає халву, як символ солодкого життя.

– Що ще має бути на святковому столі?

– Це залежить від регіону України. Але загальне те, що на Святвечір їдять лише пісні страви, бо це останній день посту. Смакують варениками з будь-якими начинками, пісними голубцями з гречки, пшона, картоплі з квашеною капустою чи рисом і морквою. Ці страви символізують багатство та повноту роду.

Кладуть на стіл і пісний борщ – знак суєтного буденного життя. Смажена риба та маринований оселедець – символи християнства (бо колись за знаком риби впізнавали одне одного перші християни). Грибна юшка й тушкована капуста з грибами віщують, що в родині народиться багато дітей. Печуть і квасолеві пиріжки, і пампушки — знаки грошового прибутку. Усе це запивають узваром із сушених груш, яблук, слив. Такий напій символізує, що родина позбудеться в наступному році всіх бід і ніхто в родині не хворітиме.

– Кажуть, по-особливому на Святий вечір вшановуються душі померлих…

– Так. Перш ніж сісти за стіл, слід було зігнати рукою свого померлого родича, аби не сісти на нього, – каже Марія Кермач.

– Недаремно в деяких селах досі є традиція, що перед Різдвом треба обов’язково зашпаклювати всі лавки, – додає Галина Олійник. – Роблять це для того, щоб якась душа не залізла у шпарку і там не залишилася. Адже різні були люди в родині: і добрі, і злі.

– А у східних областях після вечері мили посуд, ложки складали в одну тарілку, а на них клали різдвяні паляниці. Якщо вранці побачили одну з ложок перевернутою, це означало, що хтось у
родині не доживе до наступного Різдва, – продовжує Марія Кермач. – Деінде по шматочку кожної святвечірньої страви кладуть в одну тарілку й ставлять на вікно – для померлих родичів. Ця тарілка
так і має стояти на вікні аж до Водохреща. А вранці, 19 січня, цю їжу разом із сіном, що було на столі, віддають корові. В інших краях перед тим, як сісти за вечерю, у велику миску складають
фрукти, солодощі, страви й розносять до сусідів та родичів — як спомин про померлих рідних.

Та зазвичай вечерю зі столу не прибирають аж до ранку, більше того – стіл поповнюють новими стравами. Вважається, що вночі душі померлих родичів можуть прийти і скуштувати Святу вечерю.

А ще в ніч з 6 на 7 січня не можна було спати, бо вважалося, що людина проспить своє щастя. Доброю прикметою було, якщо до хати в Святвечір завітав подорожній. Мандрівника мали обов’язково нагодувати вечерею, а за це в родині новий рік буде благодатним.

*До речі

Поближче до Бога

Церква радить на свята робити добрі справи, а не набивати шлунки

Священнослужителі кажуть, що народження Христа потрібно возвеличувати не лише через колядки, а й через добрі вчинки. І в жодному разі не налягати на їжу і алкоголь одразу після різдвяного посту.

“У ці святкові дні ми повинні відмовитися від усього язичницького — зловживання їжею, алкоголем, надмірного галасливого святкування, — каже отець Ігор Тарас, ієрей УГКЦ. — Ми маємо провести цей день у добрі, молитві та єднанні з Богом. Треба дозволити Ісусу Христу народитися у собі.

Тож замість гучного застілля, треба взяти ті гроші, які ви на нього витратите, й піти до сиротинця. Можна принести гостинці дітям або знедоленим, які мерзнуть на вулиці. Добре буде й відвідати людей в геріатричному пансіонаті. Завдяки добрим справам ми стаємо ближчими до Всевишнього. А це — головна мета такого свята”.