Коломия прийняла перших біженців
Чотири сім’ї, одна з Харкова та три з Криму, покинули свої статки та оселилися у Коломиї. Про це повідомили в організаційному відділі Коломийської міської ради. З однією з сімей вдалося зустрітися та поспілкуватися.
Сорокадворічний Сергій з дружиною Валерією та донечкою Настею вже три тижні живуть у Коломиї. Перші два тижні сім’я навіть надвір не показувалася – боялися. Самі навіть не знають кого більше: чи переслідувань з Харкова, чи міфічних бандерівців.
До цього часу Сергій ще ні разу не бував на Західній Україні і був під впливом потужної пропаганди українофобів про край бандерівців, для яких нібито звично зранку замість філіжанки кави замордувати одного москаля. – Ми боялися їхати сюди, але виходу не було, – від хвилювання мій співрозмовник з української плавно переходить на російську, потім, спам’ятавшись, знову повертається на українську, якою, до речі, непогано володіє. – Ми оселилися у нашого знайомого і спочатку весь час сиділи у нього вдома. Лише оговтавшись та адаптувавшись за два тижні, робили короткі розвідувальні вилазки.
– У Коломиї дуже гарно і люди тут дуже хороші, – зі щирим здивуванням мовить Сергій. – Я думав, що наші люди дуже моральні, а виявляється, що тут вони ще на порядок моральніші, більш терпимі.
Сергій у Харкові працював журналістом, займався екологічними проблемами. Через свою діяльність він та колеги часто стикалися з проблемами, погрозами. Як то кажуть, до цього їм уже не звикати, але з початком Майдану у Києві, коли почався хаос, грубе порушення усіх можливих прав людини, журналісти потрапили під удар першими. Утиски стали настільки сильними, що стало зрозуміло – потрібно рятувати своє життя та життя своєї сім’ї, розповідає біженець.
Не могла не поцікавитися що наш вимушений гість думає про мовне питання: «Кілька разів мені траплялося, що зайду у магазин щось купити і стараюся на українській говорити, а у відповідь від продавця чую російську, тобто тут зовсім все інакше, ніж у нас показують. Українська і російська мова тут дуже гарно вживаються. Проте, переконаний, що людина повинна знати і поважати мову тієї країни, у якій живе. Це принципово. Мені соромно, що я не досконало володію українською мовою, але це все тому, що у Харкові не було з ким практикуватися, але зараз, думаю, я це виправлю.»
Наразі Сергій з сім’єю вже отримали статус біженців, почали пошуки будинку у нашій області, щоб оселитися тут назавжди. З одного боку це трагедія, коли примусово доводиться покидати рідний дім, землю, на якій виріс, але з іншого боку, це шанс на нове, краще життя.
Для України проблема біженців є новою і тут ще багато роботи у налагодженні відносин у правовому полі, розробка ефективної та швидкої системи допомоги людям, які потрапили під репресії.
Тішить, що поки що є набагато більше сімей, готових прийняти біженців з Криму та Південно-Східного регіону, аніж самих біженців. Проте, треба пам’ятати, що лише переселити людей – це замало. Їм потрібен подальший психологічний супровід, оскільки адаптуватися до нових умов життя не так вже й легко. Особливо важко знайти достойну роботу для біженців в умовах, коли її не вистачає для корінних мешканців.
З питанням біженців пов’язана ціла в’язка проблем, яку потрібно вирішувати негайно. Зараз для держави цей напрямок роботи має стати одним з пріоритетних, у цьому переконані численні громадські активісти, які займаються переселенням біженців. Від цього залежать тепер долі багатьох українців, які хочуть жити саме в Україні, вільній і демократичній.
