Як латати дірявий інформаційний щит?

Представник Прикарпаття в українському уряді — віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Олександр Сич поділився своїми думками щодо боротьби з російською пропагандою, запровадження санкцій проти Росії та цінностей, здатних об’єднати українців.

Про це він розповів в інтерв’ю для журналу «Фокус», найважливіші думки з якого пропонуємо увазі наших читачів.

- Хто перемагає наразі в інформаційній війні: Росія чи Україна?

— Інформаційна війна розпочалася не з військової агресії Росії, вона тривала з часу здобуття Україною незалежності. Весь цей час уряд РФ намагався зробити так, аби Україна формально чи неформально залишалася в орбіті впливу Москви. Звісно, інтенсивність цієї війни зросла. До того ж наш інформаційний щит виявився дірявим. Але не можу сказати, що в підсумку ми цю війну програли. Небувалий підйом патріотичних настроїв в Україні і загальна підтримка, яку нам надають у цивілізованому світі, тому є доказом. 

- Але мільйони наших громадян були затуркані пропагандою, що багато в чому і призвело до збройного конфлікту на Донбасі.

— Росія насамперед намагалася зміцнитися на території, яка, по суті, завжди залишалася постсовєтською. і треба визнати — в інформаційному плані їм це вдалося. Але річ не в одній лише пропаганді. Так звані політичні еліти завжди спекулювали на відмінностях: між україномовними та російськомовними, між православними і греко-католиками тощо.

- Чи постмайданна влада зробила все від неї залежне, щоб протистояти інформаційній агресії?

— Я збрешу, якщо скажу, що влада зробила все. Ані суспільство, ані влада не очікували такого розвитку подій ні у царині економіки, ні у військовій безпеці, ні в інформаційній політиці. Загальна причина лежить глибше — в ментальності українських чиновників і їх ставленні до гуманітарної галузі. Її завжди розглядали за залишковим принципом. Ті, хто відповідає за розподіл коштів, мислять категоріями мільярдів, відсотків, кубометрів і т. д. Але якщо не буде українського громадянина як такого — яка різниця, скільки кубометрів чогось там видобуто. інвестиції в культуру чи освіту окуповуються непрямо і не відразу.

- Як часто на засіданнях нинішнього уряду взагалі порушували тему інформаційної політики?

— Як мінімум через кожне засідання. Ми говорили про те, що повинні скоординувати різні структури, які відповідають за інформполітику, про те, як протистояти агресії російських каналів або тих українських ЗМі, які відкрито знущаються над українським інформаційним полем, це питання окремо порушувалося на засіданні уряду. Поки що йдеться про газету «Вєсті», стосовно якої вже є доручення з проведення перевірки щодо порушення законодавства. 

- І що було зроблено в підсумку, окрім відключення російських телеканалів?

— Перше — об’єднання різних структур. Держкомтелерадіо, Нацрада з телерадіомовлення, транслятор РРТ, Перший національний телеканал, Українське радіо, агентство «Укрінформ», газета «Голос України» і т. д. — всі вони щось робили, а виходило, як у байці про Лебедя, Рака і Щуку. Ми вирішили на базі «Укрінформу» створити інформаційно-аналітичний центр «Єдина країна», куди всі міністерства надсилали б інформацію. Далі — реформа інформаційно-аналітичних підрозділів ОДА. Єдиний месідж, створений в «Єдиній країні», треба буде передавати на рівень областей, районів і т. д. Третє — питання іноземного мовлення, яке ми будемо вирішувати шляхом реорганізації мовлення каналу «Перший Ukraine», створення корпунктів за кордоном і культурно-інформаційних центрів, які курирує МЗС. Четверте — семінари для прес-секретарів та керівників інформуправлінь облдержадміністрацій, яким доводиться стикатися з абсолютно новими завданнями.

- Наскільки оновився кадровий склад у тих міністерствах, які ви курируєте?

— Складно сказати. Є трудове законодавство, яке ми обійти не можемо. Навіть того чиновника, який свого часу завзято виконував вказівки режиму Януковича, ми за законом не маємо права звільнити. Доводиться використовувати різні юридичні хитрощі, але справа йде дуже туго. Наприклад, я провів нараду щодо реорганізації інституту національної пам’яті 17 березня. і лише 9 липня було прийнято відповідне рішення Кабміну. Ще один момент — коли йде війна, радикально і швидко перебудувати державну машину неможливо.
Ми поміняли керівників центрального, обласного та районного рівня. Раніше корупційна машина працювала за принципом пилососа, який висмоктував гроші знизу вгору, а по ходу справи всі учасники вертикалі отримували якісь крихти. Тепер навіть якщо керівник на якомусь рівні кришталево чесний, всім іншим це тільки на руку, — з ним не треба ділитися, а схема продовжує працювати.

- Російське ТБ стало одним із головних чинників розпалювання конфлікту на сході. Як повинна відповідати Україна? Може, нам потрібні свої дмітрії кісельови?

— Про цензуру не можна говорити апріорі, оскільки вона заборонена Конституцією. Є спокуса діяти дзеркально, як ви кажете. Але якщо ми хочемо побудувати не тільки незалежну, а й демократичну державу, маємо діяти виключно демократичними методами, які більш складні й уразливі, але іншого виходу у нас немає. 
Передусім треба поставити дуже жорсткі умови для всіх держрегуляторів медіа-ринку. Вони мають дуже чітко відслідковувати, наскільки ЗМі дотримуються законодавства, якщо ні — відкликати ліцензію та в разі потреби залучати прокуратуру і суди. Якщо є заклики до руйнування української державності, до зміни конституційного ладу і т. д. — рішення має бути однозначним.
Але тут ми знову впираємося в загальну необхідність реформувати держмашину. Локально виправити ситуацію в окремо взятій сфері неможливо в принципі. Поки не буде проведено стовідсоткової ротації держапарату, високоякісного прориву не буде. Наприклад: в «Укрінформі» працює 300 осіб. У США теж є орган, що відповідає за пропаганду, і там у різний час працювало від 200 до 400 фахівців. А тепер порівняйте рівень і масштаби української та американської пропаганди... В Україні люди просто не готові до нових завдань. Перше питання, яке у них виникає: а чи буде добавка до зарплати?

- Держава в нинішніх умовах в принципі має якось впливати на політику медіа або це вже буде неприпустимою цензурою?

— В умовах війни будь-який громадянин за замовчуванням повинен піддаватися інстинкту колективного самозахисту і працювати в одному напрямі — від учителя до олігарха. Держава не повинна втручатися в роботу ЗМІ, але вона повинна дати чіткий месідж: ми всі маємо працювати для збереження нашої державності. 

- Низка каналів добровільно відмовилася від трансляції серіалів про «героїчних» російських військових чи «спецназівців». Однак на багатьох каналах російський серіальний продукт, в якому описується життя все тих же російських міліціонерів, прокурорів, лікарів чи бандитів, все одно домінує. З цим треба щось робити?

— Цей процес уже йде, але він потребує не місяців і навіть не року. Я спілкувався з експертами в галузі кіновиробництва. Я можу помилятися, але до 90% кіно- і серіального продукту закуповували в Росії. В українському інформпросторі може існувати будь-який продукт, який не завдає шкоди українському суспільству. Ми не повинні забороняти все російське, ми повинні запобігти появі на ринку поганого і недоброякісного продукту. Річ не в тому, що немає доброякісних російських книг — звичайно, їх дуже багато! — але на українському ринку представлено переважно продукт недоброякісний або небезпечний. Те саме стосується і кіно, і серіалів, і всього іншого. 

- Росія в останні роки активно використовує концепцію «м’якої сили» в інформаційній сфері. Вплив на уми багато в чому здійснюється за рахунок розважального продукту, в який ретельно вплітають потрібні владі месіджі. З цим можна якось боротися?

— Все це пропаганда іншого способу життя. Немає жодної загрози в хороших і позитивних російських, китайських чи японських фільмах. Але уявімо собі ситуацію, коли рік у рік 80% усіх серіалів на українських каналах — арабські. Відбуватиметься розмивання нашого менталітету, ми почнемо перетворюватися на гібрид українсько-арабського суспільства. А нині маємо те ж саме з російським продуктом. 
Але будь-які заборони — неконструктивні, тим більше в епоху інтернету їх дуже легко обійти. Треба стимулювати виробництво свого культурного продукту і розвивати свою «м’яку силу».

- Про стимуляцію свого культурного продукту говорять вже років 20. Як вкладати гроші, наприклад, у виробництво серіалів сьогодні, якщо бракує коштів на бронежилети і ліки для солдатів у зоні АТО?

—І ми знову-таки повертаємося до світосприйняття українського чиновництва. Ось ми кілька місяців б’ємося над лібералізацією оподаткування для українських книг, а коли доходить до конкретного чиновника, він відповідає: «А бюджет ми за рахунок чого будемо наповнювати?!». Люди у владі не бачать цілої картини і не розуміють значення питань захисту інформаційного простору. Ми не повинні лише прямо вкладати бюджетні кошти, скоріше, нам треба створити умови, щоб виробники фільмів або книг самі захотіли ризикувати і створювати новий продукт. 

- П’ятистам культурним діячам з РФ, що підписали лист на підтримку політики Путіна, незабаром буде заборонено в’їзд в Україну. Це правильний крок?

— Абсолютно. Ті, хто виступає проти української державності, не мають права здійснювати діяльність на нашій території, особливо в умовах війни. 
А що стосується артистів з українським паспортом, які спокійно продовжують їздити в Росію й отримувати нагороди від тамтешніх колег, — я натякаю насамперед на останні скандали зі співачкою Ані Лорак? Я повністю підтримую обструкцію щодо таких громадян. Це здорова реакція здорового організму на заражені клітини. Якщо якийсь діяч робить деякі кроки, які є морально неприпустимими в нинішній ситуації, наприклад, та сама Лорак їде до Росії давати концерти в умовах прямої російської агресії проти України, право звичайного громадянина висловити своє «фе!». Це якраз справа не чиновників, а звичайних громадян, і я радий, що у нас так багато свідомих людей.

- Яких санкцій в гуманітарній політиці щодо Росії варто очікувати найближчим часом?

— Коли на засіданні уряду було поставлено завдання проаналізувати можливі секторальні санкції проти РФ, я одразу ж дав вказівку підпорядкованим мені міністерствам підготувати пакет санкцій у сфері культури, науки, освіти, розвитку молоді та спорту тощо. Наразі ця робота триває.

- Недавно ви заявили, що Україна обмежуватиме доступ іноземних книг на наш ринок.

— Завершується термін дії тимчасової податкової пільги, з 1 січня 2015 року вартість українських книг може зрости на 30 або більше відсотків. Ніхто не говорить і не може говорити про заборону доброякісних російських книг. Але в ЗМІ чомусь говорять саме про заборону російських книг. Що ми пропонуємо: перше — це ліцензування. Розробляється проект постанови, завдяки якому можна буде відокремити українофобський друкований продукт від нормальної доброякісної російської книги. Друге — квотування. Є два варіанти. Перший — квотування за назвами, як мінімум 50% на полицях магазину повинні становити українські книги. Другий — поступово змінювати пропорцію іноземної та української книги на ринку. Різко цього робити не можна, інакше багато книжкових магазинів можуть збанкрутувати. Нині у нас 20% української книги, 80% — іноземної. Потім ставимо квоту 30 на 70 і т. д. Ми добре розуміємо, що книги не є взаємозамінним продуктом. Якщо література певної спеціалізації не видається в Україні, а попит на неї є, сам ринок визначиться і заповнить квоту. 

- У Росії створено величезну мережу пропагандистських ЗМІ, фондів, експертних організацій, які впливають на думку обивателів країн Заходу. Ми якось зможемо це перебити?

— Наразі змагатися з ними не можемо. Але поступово будемо розширювати свою інформаційну присутність, відкривати нові корпункти. Ми також будемо активно залучати діаспору, насправді у ній є величезний потенціал, який наразі марно витрачається. Не за рік і не за два, але якщо ми запустимо англомовне, потім, наприклад, франкомовне, арабомовне і т. д. мовлення, ситуація почне змінюватися. Поки що сума коштів, які в Україні виділяють на інформаційну сферу від Держкомтелерадіо до «Укрінформу», менша за ту, що йде на пропаганду РФ за кордоном, у десятки разів. 

- А як боротися за уми жителів східних територій, багато хто з яких досі симпатизує терористам?

— Мало відключити російські канали, треба заповнити нішу високоякісним українським продуктом. Нам потрібна програма соціогуманітарної реабілітації регіону. Ми будемо поступово інтегрувати цих людей в суспільство, щоб вони мало відрізнялися від середньостатистичного українця. Ніхто не говорить про те, щоб вони одразу ж розпочали шанувати визвольну боротьбу УПА. Мабуть, варто почати з усвідомлення спільних цінностей.