Економічний вимір патріотизму
Нещодавно вибирали з дружиною пральний порошок у супермаркеті в Івано-Франківську. Просто хотілось змінити той, до якого вже звикли. З полиць вабили око різнобарвними упаковками різні засоби для прання, які відрізнялись ціною, розміром, вагою, країною походження та ще багато чим. Врешті зупинили свій вибір на одному з них, закликали продавця чи то консультанта, яка порадила інший засіб, мовляв, пере краще. Втім, наші сумніви завершились, коли ми довідались, що той чудо-засіб вироблено в Росії. Т
Прикметно, що попри гучні заяви та різні розмови для того, аби з’ясувати країну походження товару, доводиться читати текст, набраний дрібним шрифтом, або перепитувати продавця. і це при тому, що бойкот товарів російського виробництва триває уже не перший місяць. Днями ЗМі повідомили, що на допомогу покупцям прийшли магазини в Тернополі, де біля товарів російського виробництва почали ставити спеціальні позначки. і якщо для когось це не має значення, переконаний, що для багатьох такі позначки будуть зовсім не зайвими і дозволять зробити усвідомлений вибір. Як його зробив мій молодший син, коли з’ясував, що його улюблений розчинний напій відомого світового бренду, виявляється, вироблено в Росії.
Про ефективність такої поведінки покупців свідчить уже хоча б той факт, що виробники намагаються всіляко приховати нині, що країною походження того чи іншого товару є Росія. Починаючи від мікроскопічного шрифту, який можна прочитати хіба що з лупою, і закінчуючи відвертою маніпуляцією з такими поняттями, як країна-виробник, країна, де розміщений власник торгової марки, і т. д.
Логічним продовженням бойкоту російських товарів став бойкот російських банків, які досить добре почувалися в Україні до останнього часу. Навіть у патріотичній Галичині. Особливо цей процес набрав обертів після того, як вітчизняні спецслужби повідомили про фінансування терористів через філії російських банків. Буквально кілька днів тому міжнародне рейтингове агентство «Standard & Рoor’s Ratings Services» повідомило про власну оцінку ситуації з депозитами в українській банківській системі. «Темпи вилучення депозитів знизилися в центральних і західних областях України, але зросли на сході країни. На кінець травня відплив депозитів з банківської системи перевищив 20% (з початку цього року. — Авт.) роздрібних депозитів. Російські банки втратили понад 50% депозитів», — йдеться в повідомленні агентства. Що стосується сходу країни, особливо регіонів, наближених до зони АТО, то можна зрозуміти стурбованість громадян, які намагаються забрати свої кошти з банків, адже невідомо, чи завтра цей банк працюватиме, чи його банкомати видаватимуть готівку. Тож і намагаються забрати свої гроші і тримати їх радше «під матрацом». Що ж до інших регіонів країни, то немає сумнівів, що тут своє слово сказав економічний патріотизм українців, які вирішили не нести свої гроші до російських банків.
На думку одного з відомих експертів банківської системи України Еріка Наймана, українські банки ще довго будуть переживати наслідки рекордного вимивання ліквідності українцями. Нагадаємо, що саме ті кошти, які українці принесуть на банківські депозити, банк згодом матиме можливість віддати під відсотки в реальний сектор економіки, який, повертаючи кредит і оплачуючи за користування ним, дає можливість банкові виплатити вкладникам їхні відсотки за депозитами.
Тож, як вважає Найман, банківська сфера — це ще один неоголошений фронт інформаційної війни Кремля проти України. «Масове зняття депозитів і скуповування доларів є одним із напрямів інформаційної пропаганди Кремля з метою розхитати українську економіку зсередини, вибити з-під неї головний фінансовий ресурс — гроші власного народу, — вважає експерт. — Сучасний патріотизм — не тільки зі зброєю в руках або в наметі Майдану, але і в нашому ставленні до банківської системи України».
Цікаво, що той самий механізм, який працює у випадку з невеликими компаніями, так само ефективний і щодо величезних корпорацій. Нагадаємо, що не так давно Росія вирішила постачати Україні газ за передоплатою. Нині відомі вже перші наслідки такого кроку для самого «Газпрому». Через припинення постачання газу до України російський газовий монополіст був змушений значно знизити видобуток сировини. За оцінками експертів, такий крок коштує компанії 50-60 мільйонів доларів недоотриманого виторгу на день, а за підсумками року виторг може знизитись на 7,7 мільярда доларів.
З другого боку, критична ситуація із формуванням газового балансу країни нині змушує чиновників до пошуків шляхів зменшення споживання газу. Що в кінцевому підсумку також може стати позитивним фактором для нашої країни в майбутньому. Бо всіляке підвищення енергоефективності та зменшення залежності від російського газу врешті-решт наближає Україну до справжньої незалежності.
Економічний патріотизм нині має диктувати нам поведінку в багатьох сферах життя. Скажімо, в тій же інформаційній. Відмова як глядачів, так і телеканалів від «вічних» серіалів про «ментів» і бандитів (виглядає, що Росія у такий спосіб перебуває у стані перманентної боротьби сама із собою) наслідком матиме поштовх до власного розвитку, до виробництва українського інформаційного чи розважального продукту. Зрештою, можливо, хтось, від кого залежить прийняття тих чи інших важливих рішень, зрозуміє, що події на сході України значною мірою спричинені тим, що наша країна не мала власної інформаційної стратегії, а в її інформаційному просторі свою справу робили наші східні сусіди.
Звертає на себе увагу ще один промовистий факт. Ми знаємо, що на сході нашої країни ще до початку бойових дій не так легко було знайти роботу попри те, що цей регіон небезпідставно називали промислово розвинутим. і нині саме тут тривають бої, руйнується така важлива як соціальна, так і економічна інфраструктура — промислові підприємства, шахти, горять нафтопереробні заводи, закриваються сотні фірм. Сумніваюсь, що це справа рук місцевих жителів, котрі знають, як непросто знайти роботу, щоб прогодувати свою сім’ю. Так можуть поводитися лише зайди, яким байдуже, хто і як житиме в тій місцевості надалі. Додайте ще до цього той факт, що недавня гаряча точка — Слов’янськ, розташований фактично у центрі ділянки, на якій мали намір добувати сланцевий газ. Навряд чи в цьому була зацікавлена Росія. Західні політики навіть звинувачували Москву в тому, що вона оплачувала роботу тих «екологів», котрі свідомо перебільшували ризики під час добування сланцевого газу в Європі. Зрештою, немає сумнівів, що європейці самостійно розберуться у власних проблемах.
Нам же варто пам’ятати, що нині, у XXI столітті, лінія фронту дуже часто проходить не лише через ті чи інші міста та села в Україні, але й через гаманець кожного з нас. і від того, наскільки свідомий вибір ми робимо, «голосуючи» гривнею, залежить і наше майбутнє, і наша перемога.
