Люстрація - шанс на очищення
Після перемоги революції серед українців актуалізувався запит на нову якість політики. Питання люстрації останнім часом активно обговорюється серед журналістів, блогерів, політиків та простих громадян. Проте виявилося, що під люстрацією різні групи людей розуміють декілька різних понять.
До уваги читачів пропонуємо матеріал, який покликаний розвіяти міфи навколо люстрації та розповісти про досвід інших країн у проведенні такої суспільної процедури.
Що таке люстрація?
Термін люстрація походить від латинського слова lustratio — очищення через жертвопринесення. В політологічному сенсі люстрацією називають заборону діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі. Термін зазвичай вживається щодо процесів у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 80-х років ХХ століття, де люстрація застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції, іноді — до всіх членів комуністичних партій. Зокрема, люстрацію було проведено в Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах.
Вперше про необхідність люстрації в Україні заговорили в 90-х роках, коли наша держава здобула незалежність. Проте ці несміливі заклики залишились не почутими, адже тодішня управлінська та політична еліта здебільшого складалась з членів КПРС та лідерів комсомолу. Вдруге про необхідність люстрації заговорили в 2005 році після перемоги Помаранчевої революції. Тоді дійшло до реєстрації кількох законопроектів, жоден з яких прийнято не було.
і ось сьогодні переживаємо третю спробу здійснити очищення державного апарату й партій від людей, які шкодили розбудові незалежної України.
Зусилля громадськості
Одним із перших, хто масштабно дослідив тему люстрації, був активіст Борис Чикулай. Він у 2009 році опублікував дослідження «Люстрація, або Україна під владою КДБ», в якому проаналізував ймовірну присутність агентів КДБ, комуністичної та комсомольської верхівки СРСР серед державних службовців України. При цьому він використав чеське люстраційне законодавство, яке багато аналітиків вважають одним із найкращих.
Б. Чикулай перевірив біографії 909 державних службовців найвищого рівня і з’ясував, що в усіх ключових інституціях продовжують керувати колишні працівники КДБ та члени КПРС. Активіст визнає, що його дослідження показало лише верхівку айсберга, оскільки стосовно більшості держслужбовців немає публічно доступної інформації про їхню освіту, роботу в органах влади або суспільно-політичну діяльність. «Результати дослідження наочно демонструють, що влада і «різноманітний» політичний спектр України є ребістсько-комуністичною структурою, котра тримається за допомогою підміни понять, напівправди, театру і штучної конкуренції. Відповідно, чітко прослідковується завдання держслужбовців України під владою КўБ і колишньої комуністичної верхівки дискредитувати незалежність держави: знищенням права, відсутністю реформ, тиражуванням кітчу», — зазначив Чикулай.
Без закону не обійтись
З необхідністю люстрації погоджуються чимало дослідників та експертів, однак більшість із них констатує факт, що для цього потрібно приймати окремі законодавчі акти. Зокрема, голова правління Центру політико-правових реформ ігор Коліушко стверджує, що в Україні проблематично провести люстрацію, оскільки таку процедуру не передбачено Конституцією. Експерт радить два способи для можливості люстрації в країні: подати люстрацію в конституційну реформу і провести її вже після змін у Конституції або не називати заборону займати посади в державному апараті люстрацією, а, наприклад, атестацією.
Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров вважає, що для проведення люстрації комуністичного періоду необхідний масив документів, який би підтверджував наявність агентів. «Без архіву немає документальної бази для проведення люстрації. В усіх країнах колишнього СРСР справи оперативного обліку за наказом Крючкова 1989 року мали бути знищеними. Нині в архіві зберігається всього 1950 справ оперативного обліку з усього масиву справ. Є думки, що цей наказ не було виконано, що багато чого збереглося і десь заховано, але про це поки що нічого не відомо», — сказав Захаров. Частина близьких до колишньої влади політологів заявляє, що комуністичну люстрацію проводити не варто, адже минуло вже 23 роки. З цим категорично не згоден Борис Чикулай, який зауважив, що в Угорщині, Польщі ще досі судять комуністів. Крім того, є свіжі приклади люстраційних законів у Румунії 2006 р. та Грузії 2011 р.
Люстрація чи кримінальне судочинство?
Сучасні політики часто використовують слово «люстрація» в іншій площині. Наприклад, говорять про корупційну люстрацію. Але це не люстрація, тому що за люстрацією керівника просто усувають від влади, його не судять, а в цьому разі потрібно судити за корупційні злочини. Багато говорять про люстрацію суддів, прокурорів, міліціонерів та інших представників правоохоронних органів, але часто мова йде про службові злочини, за які існує кримінальна відповідальність. інколи говорять, що потрібно провести люстрацію всіх причетних до розстрілу людей на Майдані. Справді, всі причетні до злочинів особи повинні відповідати за кримінальним законодавством, яке апріорі є більш жорстким, ніж люстраційне.
Швидких кроків чекати не варто
В ідеолога чеської люстрації президента Вацлава Гавела якось запитали: «Навіщо ви проводите люстрацію і даєте молодим владу в руки, вони ж нічого не вміють?». Гавел відповів: «Краще п’ять років помилок, ніж 50 років саботажу». Чеський президент згодом заявив, що він не думав, що люстрація буде настільки тривалим процесом. «Визнаю, що я помилявся, вважаючи, що очищення політичного середовища станеться скоро. Це те, на що треба десятки років», — сказав Гавел.
Наскільки можливо швидко провести люстрацію в Україні? На це запитання наразі ніхто однозначної відповіді дати не може. Глибина укорінення корупції в український апарат влади настільки велика, що для наведення порядку знадобиться багато часу і залізна політична воля. Всім відомо про систему хабарництва в структурах МВС, прокуратури, судів, митниці тощо. Однак одномоментно замінити десятки, а то й сотні тисяч працівників неможливо. Новий український уряд створив люстраційну комісію, яку очолив громадський активіст Єгор Соболєв. Про ефективність роботи цього органу поки що говорити зарано. Жодних критеріїв люстрації комісія наразі не сформулювала. У Верховній Раді України зареєстровані відповідні законопроекти, проте до їх прийняття справа ще не дійшла.
Можливість проведення люстрації ставиться під сумнів і у зв’язку з ймовірністю ескалації військового конфлікту з Росією, а також нестабільною ситуацією в окремих регіонах південно-східної України. З огляду на ці обставини початок процедури люстрації може бути сприйнято як початок «полювання на відьом» або способом розправи над політичними опонентами. Таким чином, Україна ризикує витратити десятки років на політику «замирення» між регіонами замість ефективної боротьби з корупцією та проведення необхідних реформ у країні.
Досвід країн,
у яких проводили люстрацію
ЧЕХіЯ. У 1991 році розпочався процес люстрації через прийняття закону, за яким Комуністична партія Чехословаччини була організацією злочинною і гідною осуду, так само, як і інші організації, засновані на її ідеології. Діяльність цих інституцій була спрямована на позбавлення людей їхніх прав і придушення демократії. Під дію закону потрапили 140 тис. осіб, які співпрацювали з комуністичним режимом у 1948—1989 рр. Закон про декомунізацію з 1996 р. став безстроковим.
ПОЛЬЩА. Коли влада від комуністів перейшла до опозиції — «Солідарності», уряд гарантував недоторканність колишнім комуністам. Але суспільство наполягло на прийнятті в 1997 р. закону «Про люстрацію», аби перевірити зв’язки вищих посадових осіб з органами безпеки в комуністичний період. Закон було застосовано до міністрів, депутатів, сенаторів, суддів і чиновників, колишніх співробітників чи агентів органів держбезпеки ПНР тощо.
УГОРЩИНА. Закон Зетені—Такача від 1992 р. встановив для осіб, які в грудні 1944 р. — травні 1990 р. зрадили Батьківщину, кримінальну відповідальність без строку давності аж до довічного ув’язнення. Це був перший етап люстрації (1992—1994). Другий етап люстрації (1994—2001) мав на меті лише досягнення високого рівня інформування громадськості про діяльність публічної влади. Санкцією в цей період стало лише розголошення відомостей про діяльність в органах держбезпеки. 30 травня 2005 р. парламент відкрив широкий доступ до секретних раніше документів про агентів спецслужб. Люстрація в Угорщині втратила репресивний характер.
КРАЇНИ БАЛТіЇ. Тут питання про люстрацію вперше було поставлено 1990 року. В Естонії було прийнято закон про позасудові масові репресії в Радянській Естонії в 1940-1950 рр., згідно з яким прокуратурі Естонської РСР доручили розглянути питання про порушення кримінальних справ та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у масових вбивствах та інших злочинах проти людяності.
Латвійський закон про вибори від 1992 р. вимагав від усіх кандидатів у депутати парламенту письмову заяву про наявність або відсутність у них зв’язків з радянськими або іншими секретними службами. Закон про вибори сейму з 1995 р. забороняє обрання осіб, які діяли в Компартії і в низці дружніх їй організацій після 13 січня 1991 р., а також працівників та агентів КДБ. Аналогічні заборони введено і на натуралізацію згідно з законом про громадянство в 1994 р.
У Литві було прийнято закон про перевірку мандатів депутатів, підозрюваних у свідомій співпраці зі спеціальними службами СРСР або інших держав. Згідно з ним для перевірки та розслідування фактів співпраці депутата зі спеціальними службами СРСР або інших держав мала бути створена спеціальна депутатська комісія відповідної ради, яка в разі потреби залучала посадових осіб прокуратури, внутрішніх справ і служби національної безпеки.
ГРУЗіЯ. У жовтні 2010 р. парламент Грузії прийняв закон, що забороняє займати високі посади в державі особам, які служили в КДБ або перебували на керівних посадах у КПРС. Комісія з люстрації, створена відповідно до цього закону, займалася питаннями викоренення в Грузії комуністичної символіки, в тому числі у назвах вулиць і площ, а також ліквідацією монументів, що символізують тоталітарне минуле. 1 червня 2011 р. парламент Грузії одноголосно прийняв закон про люстрацію, а також про заборону фашистської і комуністичної символіки. Цим законом встановлено посадові обмеження для колишніх співробітників спецслужб Радянського Союзу, а також колишніх посадових осіб Компартії та комсомолу. Ці люди не можуть працювати в органах виконавчої влади та в судових органах. Крім того, зазначені громадяни не зможуть займати посади керівників вищих навчальних закладів. Грузія належить до тих пострадянських країн, які першими провели у себе дерадянізацію. Закон про люстрацію підписав президент Грузії Міхеїл Саакашвілі.
СІНГАПУР. Це країна, яка перемогла корупцію за 40 років і досягла високих економічних здобутків. У цій країні було проведено перевірку осіб на отримані доходи, що стало другим елементом антикорупційної програми, оскільки в Сінгапурі було фактично введено презумпцію винності урядовців, будь-якого державного відомства чи державної громадської організації. У 1960 р. прийнятий закон дозволяв вважати доказом хабара те, що обвинувачений жив не за статками або володів об’єктами власності, які він не міг придбати на свої доходи. У разі якщо провину чиновника доведено, його майно підлягає конфіскації, чиновник платить величезний штраф, сідає у в’язницю на значний термін. При цьому його родина вважається зганьбленою, і ніхто з членів сім’ї добру роботу в Сінгапурі знайти не зможе.
