435 днів стежками Азії: подружжя франківських мандрівників Стася та Ігор Клюфаси

Ігор та Стася Клюфаси – подружжя мандрівників. Свій медовий місяць авантюрні молодята перетворили на подорож мрії тривалістю в понад рік.

Так подружжя провело 435 днів мандруючи Азією. Вони залишили роботу, справи і розпочали подорож без кордонів та часу. Додому повернулись із незабутніми враженнями, які згодом помістили у власну книгу “Подих мандрів”, пише ВЕЖА.

Про Азію, бюджет поїздки та яскраві спогади Ігор та Стася розповіли у радіошоу “Зроблено в Україні”.

– 435 днів ви мандрували Азією. Чому обрали саме таку подорож?

Стася: В мене була мрія побачити Еверест. Тож ми першочергово придбали квитки до Непалу, щоб пройти шлях до базового табору цієї вершини. Далі ми не планували конкретні маршрути та країни, ми просто хотіли летіти, куди забажаємо. Дорогою траплялись цікаві місця і ми їх відвідували.

– Це був ваш медовий “місяць”?

Ігор: Ми одружились в березні 2019 року. Саме святкування ми планували організувати в серпні, а вже у вересні вирушити в подорож. Ми не планували дату повернення. І в результаті наша мандрівка затягнулась майже на 14 місяців. Це був надзвичайно цікавий досвід.

– Такі подорожі вимагають чималих фінансових витрат. Який у вас був бюджет?

Ігор: Так, звісно ми готувались. Понад рік ми збирали гроші на цю мрію. Також додали весільні подарунки. До речі, ми навіть гостям напередодні весілля казали, що нам не потрібно речей, а краще дарувати гроші, бо ми їх зможемо використати у своїй мандрівці. Це найдорогоцінніший ресурс у тривалій подорожі.

Ви разом це вирішили ще перед весіллям?

Ігор: Так. Ми познайомились ще в кінці 2016 року, а десь через рік я запитав Стасю, чи хотіла б вона відправитись зі мною в таку тривалу мандрівку без обмежень. Я б сказав, що без обмежень в часу та просторі, бо ми могли подорожувати скільки хочемо і де хочемо.

– Стасю, це досить нелегке випробування для пари. Як ти погодилась?

Стася: Так, ризик був, бо потрібно було звільнитись із роботи, завершити всі справи. Такий досвід дуже цінний для стосунків, бо в такій непідготовленій подорожі вибудовується міцний фундамент взаємин. З’являється розуміння.

– За весь цей час були критичні ситуації, коли починались сварки й виникало бажання повернутись?

Ігор: Ми намагались все одразу врегулювати.

Стася: Були випадки, коли я вже відчувала втому. На шляху до базового табору я сиділа і казала, що вже хочу додому. Втім, в такі моменти я розуміла, що не Ігор в цьому винен, а це моя фізична слабкість. Тобто в нас не було такого, щоб ми перекладали відповідальність одне на одного. Це дуже допомагає порозумітись.

Ігор: Я, як чоловік, відчував відповідальність за двох. Намагався зробити так, щоб мій рюкзак був трішки важчим, бо так формується сімейний фундамент.

– Ви відвідали 6 країн світу: Непал, Лаос, Камбоджу, Індонезію, Туреччину та М’янмо. Яка країна найбільше запам’яталась?

Стася: Насправді найбільше запам’ятався стан свободи, коли можна їхати куди хочеться, робити що завгодно. Кожна країна дуже цікава. Десь красиві гори, а десь теплі пляжі, відкриті й щирі люди. Це все як пазли, які доповнюють одні одних. Важко виокремити щось одне і розповідати тільки про це. Можу хіба наголосити на Гімалаях, бо побувати там було моєю мрією. Кожне нове місце сприймається як неповторність.

– Яку суму ви витратили на цю подорож?

Ігор: Ми напередодні досліджували питання транспорту, харчування та проживання в кожній країні. Ми дізнавались скільки може коштувати місяць перебування в кожній країні. Ми досліджували Непал і зрозуміли, що нам на день потрібно буде 30-40 дол. Ми намагались раціонально витрачати гроші, жити не в найкращих готелях і не їздити щодня на таксі. Ми розуміли, що в нас обмежені ресурси, але від цього залежить якість і комфорт подорожі. На двох ми витрачали близько 1 тис. дол. на місяць.

Стася: Це разом із харчуванням, квитками, візами, проживанням.

Ігор: Були міста і дні, коли ми витрачали навіть менше ніж 30 дол. на день, а було, що і близько 50.

– Були у вас курйозні ситуації під час подорожі?

Ігор: Був випадок у Камбоджі, коли заїхали в національний парк. Ми орендували скутери і їздили тими серпантинами, горами, де довкола джунглі. Нам казали, що там є навіть дикі звірі. Ми від’їхали десь на 20 км від міста і вже коли починало сутеніти, в нас поломився скутер. Ми думали штовхати його, бо страшно було ночувати серед джунглів. До нас під’їхав місцевий, який розмовляв англійською. Ми намагались йому пояснити, що сталось. Він жестами нам відповів, але ми так і не зрозуміли, що він мав на увазі. Через 10 хв він повернувся з мотузкою, причепив наш скутер до свого і так ми доїхали до міста. Насправді це заборонено правилами, але в нас не було іншого варіанту.

Стася: Дуже приємно відчувати, що люди готові допомогти.

– Після подорожі у вас з’явилась ще й книга.

Стася: Так, я відчувала, що з пам’яті дуже швидко вивітрюються ці спогади. Мені дуже хотілось їх зафіксувати. В подорожі я намагалась усе записувати, щоб мій досвід був ще цінним для інших. Спочатку ми подумали, що ця книга буде для рідних, щоб вони могли більше дізнатись про нашу подорож. Потім ми вирішили презентувати її на загал.

– Поділіться яскравими враженнями від подорожі.

Стася: Ми в Камбоджі мали триденну екскурсію храмами. Відстань між ними велика, тож ми використовували скутер.

Ігор: В комплексі дуже багато закинутих храмів і є такі, які ще не знайшли, бо вони в джунглях.

Cтася: Це храми індуїзму. Їх будували за спеціальною схемою. Цікаво, що там дуже багато порталів. Заходиш, а там двері, і ще двері, і ще. В мене було враження, що я в портал увійшла, а вийду десь в іншому кінці світу або іншою людиною. Колись в ті храми не можна було заходити нікому окрім священників та багатіїв. Зараз вже можна заходити всім, а жінки повинні прикрити плечі та коліна.

Ігор: Мене вразили масштаби цього комплексу. Я б навіть рекомендував брати квиток на 4 чи 5 днів.

Стася: На одному з островів Індонезії я вперше в житті плавала з черепахами. Ти собі просто пливеш, а поруч гігантська черепаха. Це так класно.

Ігор: Я б хоч зараз знову летів в Індонезію, щоб відчути смак солодкого, соковитого манго. Я зараз за цим дуже скучаю. В нас таких нема.

– Що ви б побажали читачам книги “Подих мандрів”?

Cтася: Мандрувати треба туди, куди кличе серце. Це розширює наше розуміння свободи, досвід, ми знайомимось з іншими культурами, традиціями й збагачуємо свій внутрішній світ.

Ігор: А я б хотів побажати, щоб усі мали свої мрії, які можна реалізувати. Варто мріяти, планувати та реалізувати.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!