Бій за майбутнє «Гори над Дністром»
Створення релігійно-історичного комплексу в Новому Мартинові дало невеличкій сільській громаді шанс, нові перспективи та багаж для розвитку і входження до Бурштинської ОТГ.
Кожен населений пункт має свої географічні, культурні та історичні особливості. У Новому Мартинові Галицького району ініціативна громада скористалася близькістю річки та славетним минулим свого села і створила релігійно-історичний комплекс «Гора над Дністром», пише Голос України.
Сьогодення перегукується зі славетним минулим
Життя невеличкого, на 350 жителів, села Новий Мартинів іде звичним ритмом. Як десь століття чи й більше тому. Богослужіння у величавому храмі на узвишші, пастухи з худобою повертаються перед полуднем додому. Сезон вишні: десь із драбини, а то й на самому дереві місцевий люд зриває соковиті плоди. Навіть недільного дня, скориставшись погодою, громадять сіно. В’ється вгору тичками квасоля. Латка пшениці суцільно вкрита волошками — дивина для нинішніх усіяних хімікатами полів.
Сучасність видають заасфальтовані вулички та добротні будинки, припарковані автомобілі та мототехніка. А ще — велика кількість явно немісцевого люду, котрий поспішає в одному напрямку. Після церковної відправи маємо заздалегідь домовлену зустріч із місцевим парохом отцем Ярославом Озарківим та уродженкою села Ярославою Андрієшин. Як і інші парафіяни, вона виходить із церкви у вишиванці.
Звідси добре проглядається найбільша гордість і принада села — релігійно-історичний комплекс «Гора над Дністром» за кованими воротами. Там уже багато людей. Хтось приглядається до карти Нового Мартинова, що в давні часи був важливим стратегічним містечком. Про це свідчить збережена давня картина бою над річкою, на горі Могила, відновлені шанці та навіть гармати.
Село входить до Тенетниківської сільради. Її голова Михайло Кропельницький розповідає, що Дністер тут має перекати — кам’янисте дно, що ніколи не замулюється, зручне місце для переправи возами. «Саме тут пролягав шлях із Галичини до
Криму, куди татарські завойовники переправляли награбоване та ясир. У 1624 році козацьке військо об’єдналося з польським на чолі з коронним гетьманом Станіславом Конєцпольським та спільним фронтом дало відсіч ворогу. Тоді ж відбили в ординців полонених юнаків та дівчат і чимало церковних коштовностей. Старожили переповідають, що над селом тоді з’явився хрест — як знамення перемоги християнського війська», — розповів Михайло Олексійович.
Напади відтоді припинилися. Однак село й далі залишалося полем боїв. У Першу світову тут був оборонний пункт. Про нього нагадують шанці-окопи тих часів, що їх відновили в рамках реалізації проекту «Гора над Дністром».
«Ми тут бавилися малими в хованки, війну, бо знали з переказів про ті давні бої. Їхнім підтвердженням є захоронення тих часів біля церкви в сусідньому Старому Мартинові. Туди щороку в серпні приїжджає із Чехії пом’янути полеглих праправнук одного з вояків», — підтверджує слова війта пані Ярослава.
А отець Ярослав додає, що під час облаштування шанців натрапили на кістки та черепи. Людські останки бережно передали на дослідження науковцям до Івано-Франківська. Опісля перепоховають у селі.
Молитовно очиститися перед Ісусом
Над тими окопами височіє величава статуя Ісуса Христа, що наче утверджує перемогу добра над злом. Та ще місійний хрест, з якого, власне, все й почалося в 2015 році. Священики протягом тижня перебували в селі та порадили започаткувати дитячий християнський табір.
Саме з цього благословенного місця на скелі найкраще проглядається довкілля: голуба стрічка Дністра, одразу за дамбою — упорядковане озерце. Розлога заплава у видолинку. Губишся: про що розпитувати та куди прямувати. Та спочатку про головне.
«Разом із парафіянами та скульпторами порадилися, що саме тут, у скелі, буде макет Гробу Господнього, над яким і височіє статуя Христа. Всередині — Плащаниця. Щоб піднятися сюди, треба пройти Хресну дорогу. Кожну із 14 стацій оплачувала котрась із сільських родин. Навіть не знаючи Святого Письма, можна прочитати висічені на гранітних плитах розважання, роздумати, молитовно очиститися, й тоді вже заходити до Ісуса. Поруч на скелі — хрест із самшиту, що ніби передає важку Божу ношу», — каже отець Ярослав та додає, що ідейним натхненником багатьох починань тут стала Ярослава Андрієшин. Прийде до церкви та переповідає якусь чергову ідею, що їй прийшла уві сні.
Розв’язати вузли проблем
Так на пагорбі перед церквою постала статуя Богородиці, що розв’язує вузли. Її пані Ярослава офірувала-подарувала селу разом зі своєю сестрою Іриною. Символ того, як Матір Божа через свій послух розв’язує ті гріхи, що їх учинили первородні люди через непослух.
«Матір Божа ногою притискає до каменя змія-диявола, що символізує гріх. Один ангел подає Богородиці стрічку з людськими гріхами-вузлами, другий отримує з рук Діви Марії вже розв’язані проблеми. Під час молитви наче знімаємо із себе якісь задавнені тягарі. Саме тому до цього благословенного місця — юрби паломників», — акцентує отець Ярослав.
Фігуру освятили цьогоріч, то вийшов якраз завершальний акцент християнського життя. Бо починається все з Біблійного саду. Першими тут — статуя Адама і Єви. Вона символізує слова зі Святого Письма, коли Господь запитав першочоловіка, хто дозволив йому з’їсти заборонений плід. Той вказав на Єву.
«Скульптор із Закарпаття Юрій Лукич зумів передати наш задум, що вину за гріх мають однаково Адам і Єва. Їхній скорботний погляд передає повне каяття у здіяному. Робота йшла легко. Коли ж митець став ліпити змія під ногами, в нього несподівано піднялася гарячка, що трималася три дні. Аж доки парафіяни свяченою водою не окропили статую. Відтоді фігура має якусь чудотворну ауру», — каже наш гід пані Ярослава.
Тут висаджені всі рослини, що згадуються в Біблії: приміром, гісоп, фіги, що їхнім листям прикрилися в раю Адам і Єва, оливне дерево. Цю теплолюбну рослину на зиму подружжя Андрієшиних переносили до хати. Прикривають від морозу і гранатове дерево. А ще тут є коване з металу Дерево життя. Його пелюстки-лампочки на сонячних батареях таємниче підсвічують місцевість уночі.
У підземеллі — сліди давнього замку
Привертає увагу величезна альтанка під навісом, що височіє над пагорбом. Ряди крісел, сцена — все для проведення навчань, конференцій та навіть фестивалів. У серпні тут відбувається фестиваль християнської пісні. Він має перспективу отримати статус обласного. Для цього є всі передумови, навіть гарно облаштована кімната в скелі.
«Тут була плебанія, священицьке помешкання. Геть зруйноване, його остаточно розібрали десь наприкінці минулого століття. Місце стало занедбаним, заросло бур’янами. Разом із церквою та мешканцями села вирішили відновити давні мури.
Із проектом «Гора над Дністром» перемогли на обласному конкурсі та отримали відповідні кошти на облаштування дитячого християнського табору. Допомогла фінансами сусідня Бовшівська сільрада на чолі з головою Ганною Очкур.
Долучилися районна та обласна влада. Тепер то наше спільне надбання», — роздумує Михайло Кропельницький.
Під час рихтування фундаменту фахівці визначили, що він із тесаного каменю та є залишком мурів давнього замку. На підтвердження ще й такий факт. Якось вантажівка, що привезла камінь, застрягла колесом у проваллі. Стали розкопувати, а то сходи до підземелля. Десь зо три тижні місцева молодь вибирала землю та добралася до двох склепінчастих кімнат. Старожили пригадали легенди про підземні ходи до Дністра, але на них ще не натрапили.
Натомість розкопали криницю, що на неї вказала одна з мешканок села. Розчистили, дісталися до води на глибині 26 метрів. Цямрина викладена також із тесаного каменю, отож давня. Тепер тут місце, що символізує зустріч самарянки з Ісусом.
Бар’єр для річки
Разом із сільським головою спускаємося до Дністра. Колись річка протікала під скелею. Після руйнівної повені 1969 року вибила собі нове русло й тим звільнила село від наступних повеней. Заплава величезна. Від берега відділяє рукотворна дамба. Її в рамках проекту спорудили працівники публічного акціонерного товариства «СТМ», що ним керує Ярослава Андрієшин.
«Берег був весь у верболозах. Річка з гори зовсім не проглядалася. Корчували, повивозили пні та викопали озерце. Воно захищене від річки дамбою. Для дітей безпечно. Так само обладнали душові кабіни, рукомийники з водою. Тут розкладають намети. Молоді цікаво. Красиво. Он як Дністер віддзеркалює голубінь неба. Та головне, що навіть під час червневих злив вода не вийшла на заплаву. Натомість наповнила річковою рибою озерце», — пишається зробленим голова.
Михайло Олексійович принагідно показує хащі поруч. Каже, що тут залюбки можуть запровадити якийсь бізнес підприємці. Для села користь, та й для туристів, які пришвартовуються під час сплавів Дністром. Радо підхопив ідею клубу
«Виноградарі Прикарпаття» закласти тут лозу. Отож перспективи і справді багаті.
На скелі помітні якісь рисунки. Чи то сліди вже нинішніх паломників, чи давні рукописи — ще потребує дослідження. Як і отвір у кам’яній стіні. Може, то печери чи занедбані ходи до річки...
Відпочинкова зона
Дорогою на гору обладнано дитячий майданчик. На одній із гойдалок сидить бабуся, на іншій мале дівча — символічне поєднання поколінь. Хай так і буде: традиції й новації дадуть поштовх для розвитку села.
На гарно обладнаному затишному подвір’ї Андрієшиних є навіть гойдалка. В’ються огірки парканом, за ним дозріває лан пшениці, десь далі, за виярком, — ставок, що його взяли в оренду. Кури в загороді. Звична для села праця. То родинна хата пані Ярослави. Після зими перебираються сюди з Івано-Франківська, господарюють, проектують. Господиня каже, що не всі задуми ще відкрила їм Богородиця. З Божим благословенням усе вийде.
Перспективи Нового Мартинова та загалом краю обговорюємо за столом із запашним трав’яним чаєм і місцевими пляцками-тортами. Тут чекають на відкриття фестивалю, якщо не заборонять через карантин. Утім, локально, на відкритому повітрі, загрози мінімальні. Є де розміститися. Під час дощу з наметових таборів можна перебратися до сільської школи. Пані Ярослава отримала дозвіл на влаштування дитячого притулку в старому корпусі навчального закладу. Навіть у їхньому невеликому селі є сироти, що потребують опіки.
«Щороку щось стає кращим. Дорогу Бурштин — Калуш ремонтують, міст через Дністер поруч добудовують. Маємо всіляко сприяти створенню робочих місць, щоб не виїздили за кордон на заробітки. Он Бурштинська ТЕС дихає на ладан, замість десяти блоків працюють два, робітників звільняють. Треба шукати альтернативу, дати заняття нашим працьовитим людям, вселити впевненість у завтрашньому дні. Переконати громаду в доцільності тих чи інших проектів. Приміром, хотіли підприємці будувати в Крилосі, що неподалік, комплекс із вирощування свинини та переробки м’яса — не порозумілися. Бізнес перехопила Ямницька ОТГ, де виділили майданчик для нового починання. У Бурштині є індустріальний парк, треба підвести туди комунікації та й пропонувати для реалізації проектів. Це перспектива для нашої Бурштинської ОТГ, куди за перспективним планом входитиме Новий Мартинів. І наш внесок також має бути вагомим. Над цим і працюємо», — підсумовує глава сімейства Василь Андрієшин, відомий у краї будівельник та співзасновник ПАТ «СТМ».
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
