Донбас очима прикарпатського журналіста


Чим схід України відрізняється від заходу? Найпоширеніша версія, що Донбас – це такий собі уламок СРСР. Перед відрядженням до АТО я уявляв східні міста саме такими – забудованими сірими коробками, із совковими гастрономами з кількою та вареною ковбасою, пам’ятниками Леніна та ледь не піонерами на вулицях. Та насправді усе виявилось значно цікавішим.

Краматорськ живе заводами

Наш табір містився на околиці Краматорська, хоча там ми лише ночували. Доводилось багато їздити Донецькою областю – Слов’янськ, Святогірськ, Дружківка, Костянтинівка, Артемівськ, Дебальцево, пише Репортер.

Краматорськ – доволі велике місто, яке за кількістю населення мало поступається Франківську, бо має 163 тисячі мешканців. Перше, що вразило, – промисловість. Якщо в нас більшість заводів закрилися (з подальшим розкраданням) ще на початку дев’яностих, то у Краматорську все (!) працює. І виробляють вони не будівельні матеріали чи ДСП. Наприклад Новокраматорський машинобудівний завод випускає вугільні комбайни, екскаватори, обладнання для металургії тощо. Там працюють понад 10 тисяч людей і підприємство недарма називають «градообразующим». Решта заводів скромніші, але й там роблять серйозні речі – шляхоремонтні машини, вітрові електростанції, різноманітні верстати, газові різаки та багато чого іншого.

Велика частка виробленого поставляється до Росії. Саме на цьому грала ворожа пропаганда. Мовляв, якщо Україна вступить до ЄС, то там ваша продукція нікому не буде потрібна, заводи стануть, а люди опиняться на вулицях. Можливо, цим пояснюється і значна підтримка ДНР, яку сепаратисти мали навесні й на початку літа.

Примари минулого

Радянщини на Донбасі теж вистачає. Центральні площі міст і містечок все ще «прикрашені» великими пам’ятниками Леніну. Вулиці там теж відповідні: Леніна, Соціалістична, ХІХ партз’їзду, Юних комунарів і Рози Люксембург. На дитячій лікарні Слов’янська досі висить табличка, з якої випливає, що заклад належить Міністерству охорони здоров’я УРСР. На вулицях повно кіосківмережі «Союзпечать». Вони забиті російськомовними глянцевими журналами, а ось україномовних газет там годі й шукати. Дуже мало книгарень, а в тих, що є, більшість книжок то… російська фантастика.

Втім уся ця радянщина скидається не на стиль життя, а на уламки минулої епохи, прибрати які досі не доходять руки. Наприклад, пам’ятник Леніну у Краматорську розмалювали у жовто-блакитні кольори, а у Слов’янську на нього ж надягли національну хустинку, й написали на постаменті: «Люстрация, сепаратизм не пройдёт».

Краматорський Ленін виглядає досить патріотично

Краматорський Ленін виглядає досить патріотично

Загалом вуличні написі усі російські. Але тематика – проукраїнська. Запам’ятався лозунг «Слава нации – смерть федерации». Не забувають і російського президента, стіни будівель Краматорська прикрашають меседжи – «ПТН ХЛО». Сепаратистські графіті у містах рідкість, і їх майже одразу замальовують пильні комунальники.

Хто як любить Україну

Настрої в населення різні. Умовно людей можна поділити на три групи. Перші – активні прихильники України, які публічно демонструють свою позицію та активно допомагають нашій армії. Переважно це молодь або люди середнього віку, інтелігенція, бізнесмени. Але таких, на жаль, не багато.

Друга група не надто полюб­ляє українську владу, потайки симпатизує сепаратистам, та не проти, аби їх знову «звільнили». Цих, на щастя, також мало. Переважно це пенсіонери, кращі часи яких лишились у СРСР.

А більшість зайняла очікувальну позицію. Вони добре знають, що жити під сепаратистами не так то й весело, назад у Новоросію не хочуть, але не впевнені, що ті банди не повернуться. Тому публічно виказувати палку любов до України не поспішають.

До армії ставлення також різне. Наприклад, у Дебальцевому якась жіночка, проходячи повз наше авто, крізь зуби вичавила «Як добре було, коли вас тут не було».

У Слов’янську – навпаки, до нас підійшла бабця зі словами «Хлопці, дякую за те, що нас захищаєте. Дуже прошу, нікуди не уходьте й не кидайте нас». Пізніше з’ясувалося, що вона втекла з Луганська, де припинили виплачувати пенсії і літнім людям не стало на що існувати.

Слов’янськ. На цьому місці сепаратисти розстріляли протестантських пасторів

Слов’янськ. На цьому місці сепаратисти розстріляли протестантських пасторів

Та найбільше запам’ятався епізод у Краматорську. Біля кіоску підходить до нас пенсіонерка і привітно так питає «А не знаєте часом хлопці, коли ця війна скінчиться?». Наш водій жартома їй відповідає: «Та щойно Путіна завалять, тоді все й нормалізується». І тут цьоця закидає: «А Путін тут до чого?». На наше здивоване запитання, хто ж, як не він, бабця впевнено відповіла, що у всьому винна «хунта кієвская»…

Пропаганда – страшна річ

Щодо лояльності населення – чим заможніше живуть люди, тим менше їм треба усіляких пригод на одне місце, як то ДНР чи ЛНР. І тут треба враховувати певні властивості регіону. Донбас не є однорідним. Наприклад, Краматорськ і Слов’янськ – це міста із потужною промисловістю, де рівень життя достатньо високий. Там добре розвинений середній і малий бізнес, багато крамниць, чисті вулиці, затишні кав’ярні із досить непоганими інтер’єрами. За великим рахунком жити там нормально. До того ж заводи почали боротьбу за європейські ринки, а дехто вже й так давно працює з Європою.

Натомість є маленькі шахтарські містечка, де все життя крутиться навколо копальні. Якщо її закривають, це повний гаплик. Люди там бідні, а пропаганда тої «російської весни» розрахована саме на люмпенів. Ми проїздили крізь такі населені пункти. Краєвиди здатні викликати депресію. Села також не відрізняються заможністю. Хати за розмірами нагадують наші літні кухні, лише з віконницями. Перед будинками немає квітників, позаду не видно ані стайні, ані курника. Проте над кожною, навіть «найубитішою» халупою, гордо висить тарілка супутникового телебачення. І дивляться там не «Інтер» чи «1+1». Поруч із російськими телеканалами активно віщають такі «медіа» як «Новоросія ТВ» чи «Оплот ТВ». Мозок вони прочищають – бувай здоровий! Один мешканець звільненого Краматорська розповідав, що лише через місяць, як у місті відключили російські канали, з багатьма людьми знову стало можна розмовляти. Пропаганда – страшна річ.

Траса Харків-Донецьк. Влітку тут відбувалися жорстокі бої

Траса Харків-Донецьк. Влітку тут відбувалися жорстокі бої

Втім люди там не сліпі та все бачать. Наприклад пенсії, які вчасно виплачують на підконтрольній Києву території і про які забули у ЛНР / ДНР. А також українських військових, що не грабують місцевих, не розпинають дітей і навіть не стріляють по снігурах.