Художниця з Івано-Франківська популяризує в США петриківський розпис
Художницю Марину Волк запрошують у різні міста США, щоб вона проводила майстер-класи з петриківського розпису. Її картини та оригінальні прикраси з виконаними в цій техніці елементами охоче купляють як українці, так і американці.
Дівчина родом з Івано-Франківська і ніколи не відвідувала художню школу, а вчилася живопису самостійно, пише Голос Америки.
З інженерів – у художники
Марина приїхала в Штати п’ять років тому і впродовж цього періоду проживала в Остіні, Техас. В Україні вона отримала дві вищі освіти – інженера та бухгалтера. Поки навчалася, працювала в салоні краси майстринею з художнього розпису нігтів. Марина не тільки малювала на нігтях, а й розробила авторські уроки і викладала для інших майстрів.
«Десять років тому ще не було так багато інформації в Інтернеті, – ділиться художниця, – тому я не мала іншого виходу, як придумувати самостійно – все на власному досвіді та на аналізі того, чому в когось не виходить, а в тебе виходить, і як це виправити».
Марина пропрацювала впродовж семи років за цією спеціальністю, і саме малювання на нігтях стало початком творчої кар’єри:
«Я зрозуміла, що не хочу бути ні інженером, ні бухгалтером! І оскільки я завжди перебувала в оточенні творчих людей, сама постійно малювала, і в мене був до цього потяг, я просто в один момент зізналася собі і перейшла повністю на малювання».
Петриківський розпис – під силу кожному
Ще в Україні майстриня почала робити жіночі прикраси з петриківським розписом. Співпрацюючи з дизайнеркою Любов’ю Черніковою, Марина створювала аксесуари для її колекції вишитого одягу та клієнтів ательє. Тепер, крім сережок та браслетів, художниця також експериментує з ялинковими прикрасами та писанками. Крім того, продовжує створювати картини та листівки.
Марина ніколи не брала уроків із живопису, і петриківський розпис теж вивчала самостійно. Дівчина переконана: будь-хто здатен навчитися малювати в цій техніці:
«Це народний розпис, тому я вважаю, що кожен може його опанувати – це у нас в крові: люди малювали, їх ніхто, по суті, не вчив, традиція передавалася від мами до дочки, від бабусі до внучки. Мені ніхто не сказав, що це може бути важко, тому я сіла, почала малювати петриківський розпис і закохалася в нього».
Вчитися самій і навчати інших
Останнім часом Марина чимало подорожує по Штатах, проводячи майстер-класи з петриківського розпису в Остіні, Г’юстоні, Сіеттлі, Нью-Йорку, Стемфорді. Майстриня отримує багато позитивних відгуків і нових запрошень. Той факт, що дівчина не має формальної художньої освіти, дає їй свої переваги: навчившись живопису самостійно, Марина не тільки переконливо говорить, що це під силу кожному, а й має власний рецепт того, як це зробити.
«Я ніби відчуваю, як розповісти людям про петриківський розпис, бо сама дуже старалася зрозуміти, як то робити, – пояснює художниця. – Я все життя малюю і все життя намагаюся зрозуміти, як це робити».
Що спонукало Марину почати ділитися власними знаннями з іншими, це те, що люди активно цікавилися її творчістю, при тому вона часто чула про чиєсь давнє бажання малювати та страх, що не вдасться:
«В один момент я просто вирішила спробувати зробити якийсь невеличкий урок, щоб показати людям, що малювати може кожен. І петриківський розпис просто ідеально для цього підходить, бо його придумали непрофесіонали: це традиційний, але народний розпис».
Свої заняття художниця починає з азів – показує, як правильно тримати пензлик і руку та підбирати консистенцію фарб. Учні роблять вправи, а в процесі Марина підходить до кожного, і до кінця майстер-класу кожен готовий намалювати власну картину.
Марина не тільки навчає, як користуватися пензлями і фарбами, але й своєю креативністю:
«У традиційних класах нас вчать користуватися логікою – класична школа розвиває логічне мислення, тому часто люди просто бояться використовувати креативну частину свого мозку. Малювання взагалі дуже корисне, оскільки, змушує мозок працювати більше комплексно, і кров починає циркулювати краще. У результаті людина ефективніше вирішує як творчі, так і логічні задачі».
Знайомство з українською культурою
Крім ідеї, що навчитися малювати може кожен, Марина вкладає в свої заняття інше важливе завдання – популяризацію української культури і традицій, і не тільки в діаспорі: незважаючи на те, що більшість майстер-класів проводиться в українських громадах, більше третини учнів – американці.
«Американцям дуже цікава наша культура – для них це екзотика. Вони ніколи такого не бачили, і це для них щось абсолютно нове», – зазначає художниця. Вона також зауважує, що в багатьох є помилкове уявлення про те, що петриківський розпис походить із Росії:
«Американці дуже часто думають, що якщо це чорний фон і квіти – то це російське. Колись чимало сувенірів із петриківським розписом еспортувалося з фабрики в Петриківці, але оскільки це був Радянський Союз, то вони асоціювалися з Росією».
Марина розвіює міфи про петриківський розпис, і це викликає позитивну реакцію в місцевих жителів:
«Люди завжди дуже приємно здивовані, коли я їм говорю, що це все-таки Україна, і пояснюю, звідки це взялося, чим воно відрізняється від інших видів народного мистецтва Східної Європи. Американцям подобається нова річ, інша культура, тому вони завжди в захваті».
Бажають глибше пізнавати українську культуру та традиції і самі українці, а також ті, чиї предки походили з України.
«Мене дуже тішить, що українці, які живуть тут, в Америці, зі всіх сил стараються підтримувати свої українські традиції і українську культуру, – ділиться Марина. – Люди з радістю купляють і вішають у себе вдома картини петриківського розпису, ялинкові кульки з українською символікою, вчаться це робити самі, хочуть навчити своїх дітей».
Таким чином, на майстер-класах американці зустрічаються з українцями, чують українську мову, знайомляться з українськими звичаями.
Що говорять учні
Ті, хто потрапляє на заняття майстрині, стежать за її графіком та приходять знову і знову. Серед учнів – як люди, які не мають жодного досвіду в живописі, так і професійні художники. Мотивація в кожного різна: хтось шукає можливості розкрити приховані таланти, хтось цікавиться народним розписом, хтось просто бажає провести час у приємній компанії за цікавим заняттям. Об’єднує всіх задоволення від відвіданих майстер-класів.
Андрій Терещенко, програміст із Сіеттла, Вашингтон, підкреслює, що завдяки підтримці та заохоченню майстрині не відчував стресу від невдалих спроб і не здавався. «Працюючи з алгоритмами все життя, маю звичку рахувати свої кроки наперед, але щоб гарно малювати, довелося увімкнути ту частину мозку, що відповідає за почуття», – відзначає Андрій.
Ніша Гол Ротермунд із Г’юстона, Техас, не малювала з часів закінчення школи 30 років тому і через те на початку заняття відчула себе дуже невпевнено, проте слова Марини про те, що це просто гра і не потрібно хвилюватися щодо досконалості, заспокоїли її. У результаті жінка навіть змогла самостійно навчити основам петриківського розпису свою 21-річну доньку.
Меліна Кару з Сіеттла, Вашингтон, у своєму житті лише раз брала урок з малювання – коли їй було 10 років, але завжди цікавилася народним розписом. «Крім власне розуміння, як малювати, інше, що я взяла для себе – це бути впевненим у своєму мистецтві, навіть якщо воно ще не ідеальне», – підкресює Меліна.
Гала Королик із Г’юстона теж наголошує на тому, що з кожним заняттям петриківським розписом людина покращує свої навички:
«Петриківка з Мариною – це подорож в українську казку зі щасливою кінцівкою. Вона вміє пояснити, надихнути і допомогти відкрити найглибші та найпотаємніші таланти, які ми приховуємо самі від себе і боїмося в них зізнатись».
Гала згадує, що була дуже налякана, коли побачила, що щось починає виринати на папері:
«Несвідоме кричало «ти не зможеш», і тоді я почала скаржитись, що пензлик не такий, що не тієї товщини, довжини і взагалі я краще подивлюсь на інших. Марина підійшла до мене, віддала свій власний пензлик і, неначе під чарами, я розійшлась на тому папері не на жарт. На другому уроці я створила справжній шедевр, і донині всі просять його продати, але я залишила мамі на пам’ять».
«Марина просто зачарувала всіх своїм мистецтвом, відкривала таланти та спонукала юних сумівців повірити у власну силу та здатність спробувати щось нове і незнайоме під час майстер-класу. Її підхід дуже гарно збігається з нашим сумівським мисленням вірити у власні сили: якщо маємо мрію і дійсно хочемо, все є можливе».
Бабуся та дідусь Донни Мері Джонсон були вихідцями з України, і українське народне мистецтво є важливим для неї:
«У той час, як техніка петриківського розпису не дуже відрізняється від інших декоративних розписів, його стиль, колір і символи відрізняються. Ці елементи – це причина, чому я прийшла на заняття. Не просто як це робити (я не початківець у малюванні), але чому це робиться таким способом».
До виходу на пенсію Донна очолювала програму візуальних комунікацій у коледжі біля Г’юстона. За 15 років вона найняла багатьох професорів із творчих спеціальностей. На її думку, Марина, крім того, що є талановитою художницею, має ключ до того, щоб бути чудовим учителем – пристрасне бажання ділитися своїм мистецтвом:
«Усі художники мають потребу заробляти на життя, і багато з них викладають, щоб зробити це можливим, але пристрасть – це те, що робить хорошого вчителя чудовим вчителем».
Не чекати ідеальності
Поєднавши ідею, що малювати може кожен, із бажанням популяризувати українську культуру та звичаї, Марина Волк розробила заняття з петриківського розпису, які з задоволенням відвідують люди різних національностей і професій. Художниця любить свою справу, особливо – бачити ощасливлених учнів:
«Я завжди дуже рада, коли бачу, як люди приходять і починають із маленьких вправ, які я даю, кажуть, що в них не виходить, і закінчують бачачи свій результат – порівнюють перший листочок і останній і говорять: «Ого, нічого собі, це я зробив»».
За словами Марини, бути вчителем для інших підштовхує її робити щось нове та розвивати себе.
«Я просто в захваті від усіх нових знайомств, від усіх людей, які приходять до мене на заняття, і від змін у тому, що вони роблять, як відкриваються на моїх класах. Звичайно, це мене стимулює рости і придумувати щось нове».
Художниця аналізує, чому в неї виходить, і намагається пояснити учням, як їм буде легше малювати.
«Моя ідея – що не має бути важко. Малювання – це задоволення, має бути легко, ми маємо відпочивати, радіти і вкладати в те, що ми малюємо, позитивні емоції. Тому що емоційна складова дуже важлива: ми переносимо на малюнок ту емоцію, з якою ми цей малюнок малюємо, і коли людина потім на нього дивиться, вона це відчуває. Тобто ми передаємо цей настрій, поширюємо його, а отже, на мою думку, ніяких страждань і мук при малюванні не має бути».
Марина продовжує організовувати нові майстер-класи, бо бачить, що є великий попит на вироби з петриківським розписом і зацікавлення його опанувати:
«Очі бояться, а руки роблять. Ліпше робити щось, ніж не робити нічого і думати, що ти краще зробиш ідеально. І в мене зараз такий період – я перестала боятися і просто ринула з головою. Думаю, що все буде прекрасно тому, що людям справді подобається».
