Історії переселених дітей. Батьки залишились допомагати, а нас відправили у безпеку

Василіса та Уляна – ще зовсім маленькі дівчата, які одного ранку прокинулися і побачили налякані очі матері, бо почалась війна. У своїх 5 і 9 років вони вже знають, де потрібно ховатися від бомбардувань та як страшно звучать ракети.

Залишатися в їхньому місті Авдіївка, що в Донецькій області, стало надто небезпечно, тож батьки відправили дівчат з їх бабусею пані Тетяною до Івано-Франківська.

«Ми не знали, куди потрапимо, але тут нам дуже добре», – розповіла бабуся про прихисток в Католицькому ліцеї св. Василія Великого. Вони залишаються тут вже декілька днів і почуваються вдячними за те, що тепер їм не страшно засинати.

Дівчата дуже сумують за батьками, але вважають вибір тата і мами залишитися допомагати та працювати для перемоги України правильним.

«Батьки залишились в Авдіївці, але вони більше не хвилюються за нас, адже тут, в ліцеї – спокійно і добре. Нас годують тричі на день. А ще ми тут ходимо на музичні та мистецькі заняття, де ми малюємо і співаємо. Вчора проходили квест на території школи і шукали сніговика з мультфільму «Холодне серце». Було весело», – діляться сестри з Донецької області.

Слухаючи розповіді своїх онучок, бабуся розповідає, що їх найбільша мрія – закінчення війни і повернення додому.

«Нам так кортить повернутися в Авдіївку, в нашу квартиру, до родичів і друзів. Бо, куди ж нам іще їхати, як не додому?», – із надією говорить пані Тетяна.

Діти вірять у нашу перемогу та із запалом в очах розповідають, що найважливішою справою після війни стане довгоочікуваний час з батьками та омріяна поїздка на море.

Розмовляла Вікторія Гавалешко

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!