Івано-Франківськ досі не має повноцінного автовокзалу

З минулого тижня автобуси міжнародних та міжобласних маршрутів почали відправлятися з івано-франківської автостанції №2, що у мікрорайоні «Пасічна». Хоча відповідне рішення обласна координаційна рада з безпеки дорожнього руху ухвалила ще влітку, для багатьох пасажирів, водіїв і навіть керівників автотранспортних підприємств це стало несподіванкою.

Зміна місця відправлення автобусів найбільше незручностей додала саме пасажирам – і мешканцям, і, особливо,  гостям Івано-Франківська. Адже, щоб сісти чи, скажімо, здійснити пересадку на потрібний автобус, їм доведеться ще якось добиратися до цієї автостанції на околиці. Однак нічого складного у цьому обласні та міські чиновники від транспорту не вбачають та наголошують, що практично у всіх великих містах головні автовокзали чи автостанції розташовані на околицях. І вже мало хто пригадує, що центральний автовокзал в Івано-Франківську планували побудувати саме у центрі міста…

Сила звички
На жаль, центральна частина сучасного Івано-Франківська вже давно перетворилася на суцільний базар та місце відстою різноманітних автобусів з ближніх і дальніх сіл. А чого, мовляв, хотіти, якщо у центрі міста здавна існували продовольчий ринок на вулиці Шеремети та приміська автостанція на теперішньому майдані Шептицького?! Згодом автостанцію перенесли на ріг вулиць Новгородської та Тичини, а новий продуктовий ринок побудували на вулиці Дністровській. Тож сільські мешканці й звикли, що автобуси їх мають обов’язково довозити до центру міста і на ринок. Зрештою, чимало з них працюють у місті, і пряме автобусне сполучення з центром Івано-Франківська  їм зручне. Пасажиропотоки на окремих приміських автобусних маршрутах були настільки потужними, що Івано-Франківський автобусний парк змушений був їх обслуговувати міськими модифікаціями автобусів великого класу марок «ЛіАЗ-677», а згодом й «Ікарус-260» місткістю понад 100 пасажирів. 

Але ось місту, де значно зросла кількість транспорту, такі маршрути і приміська автостанція у центрі створювали лише додаткові проблеми. У кінці 90-х років автостанцію на вулиці Тичини вирішили закрити, а на її місці облаштувати автопарковку. (Правда, згодом там виріс черговий торговий комплекс). Маршрути, які з неї відправлялися, розподілили по автостанціях  на околицях міста. Але автобуси продовжували довозити пасажирів до центру міста. Ситуація ускладнилася тим, що колишні державні автобусні парки почали занепадати. На ринок пасажирських перевезень вийшли різноманітні приватники. Грошей на купівлю великих автобусів у них не було і пасажирів вони возили мікроавтобусами малої та надмалої місткості. Все це призвело до того, що чим більшим було село, тим більше мікроавтобусів до нього почали їздити. Зрештою, така тенденція, за поодинокими винятками, залишається й досі.

У пошуках рішення
Довший час проблеми з організацією пасажирських перевезень приміськими автобусними маршрутами територією Івано-Франківська воліли не помічати. У ті часи не найкращою була ситуація і з міськими маршрутами, які теж обслуговували приватники різноманітними «бусами». Міським і приміським «бусам» на вузьких вулицях Івано-Франківська ставало дедалі тісніше. У місті повсюдно почали виникати так звані стихійні автостанції, ліквідувати які не вдалось і донині. Замовчувати й надалі ці проблеми міська влада уже не могла і порушила їх перед обласною владою, яка і є замовником перевезень на приміських, міжміських внутрішньообласних  маршрутах, щоб розвантажити центральну частину міста від транзитного автобусного транспорту. 

З цією метою Івано-Франківський міськвиконком запропонував на базі автостанції №2 у Пасічній організувати транзитний автовокзал, куди б міжміські внутрішньообласні автобуси різних напрямків, оминаючи центр міста, з’їжджалися по об’їзних вулицях Петлюри, Довженка, Набережній, Галицькій з одного боку та вул. Тисменицькій, Івасюка, Надрічній, Галицькій – з іншого. Приміські ж маршрути протяжністю 5-7 км пропонували об’єднати на зразок «Загвіздя-Підлужжя», «Ямниця-Черніїв», «Тисмениця-Лисець» тощо з транзитним рухом через місто, але з відстоями на кінцевих зупинках. Міські чиновники, яким свого часу вдалося умовити приватних перевізників замінити на міських маршрутах автобуси малої та надмалої місткості на більш вмістимі, також вважали, що такі маршрути мав би обслуговувати рухомий склад місткістю лише понад 40 пасажирів, що дало б змогу зменшити кількість автобусів на 20-30%. Однак ці пропозиції у повній мірі так і не знайшли схвалення. 

Міська влада й надалі робила спроби вирішити існуючу проблему із засиллям заїжджих автобусів у центрі міста самостійно. Відповідні рішення ухвалював міськвиконком та міська рада. На деякий час вони навіть давали  позитивний ефект – автобуси окремих маршрутів перебралися на автостанції, але пасажири і місцева влада приміських населених пунктів одразу ж почали категорично протестувати проти цього. 

Компромісний варіант
Враховуючи чисельні звернення громадян та органів місцевого самоврядування щодо врегулювання та впорядкування руху автобусів приміських маршрутів, 31 травня обласна координаційна рада з безпеки дорожнього руху створила спеціальну робочу групу з вивчення цього питання та напрацювання пропозицій. До її складу увійшли представники виконавчої та представницької влади області, Тисменицького району та міста Івано-Франківська. Вони провели детальний аналіз існуючого автобусного руху в місті та стану його автостанційної інфраструктури і запропонували перенести відправлення міжнародних та міжобласних автобусних маршрутів з автостанції №1 на вул. Залізничній на автостанцію №2 у мікрорайон «Пасічна». У липні таку пропозицію одностайно підтримали всі члени цієї обласної координаційної ради.

І ось з 7 листопада міжнародні та міжобласні автобуси курсують  до автостанції №2 і відправляються з неї. За словами чиновників, це компромісний варіант вирішення проблеми перенасиченості автобусами центральної частини міста. Перенести на околицю саме міжнародні та міжобласні рейси вирішили тому, що приміські автобусні маршрути виконують роль робочих, і їхнім пасажирам зручно доїжджати саме у центральну частину міста. Про пасажирів міжнародних і міжобласних маршрутів теж подбали – автостанцію №2 відремонтували, належно облаштували квиткові каси, довідкові, санвузли, місця для відпочинку, врахували при цьому потреби людей з обмеженими можливостями.

Чиновники запевняють, що проблеми дістатися до АС-2 теж не буде. Сюди пролягають сім міських автобусних маршрутів та тролейбусний маршрут №6, на який додадуть машин. За потреби відкриють ще один тролейбусний маршрут і експресний автобусний.
Втім, і пасажири, і водії автобусів таке компромісне рішення влади вважають, м’яко кажучи, суперечливим. Мовляв, як можна розвантажити таким чином центр міста від транспорту, якщо приміських автобусів значно більше, ніж міжнародних, а влада ще й планує додати рухомого складу на автобусні та тролейбусні маршрути, які сполучають центр з автостанцією №2, щоб вирішити новостворену проблему з добиранням до неї? Не кажучи вже про незручності для пасажирів, до того ж з багажем, пов’язані з різноманітними пересадками. На АС-2 автобуси мали б їхати об’їзними шляхами, але вони не у найкращому стані. І автобуси, схоже, й надалі прямуватимуть до неї міськими вулицями. Зрештою, хоч і відремонтована, але у Пасічній таки проста автостанція, а не автовокзал зі всією належною інфраструктурою.

Нереалізовані проекти
У різні часи пропонували і обговорювали  різні проекти спорудження центрального автовокзалу Івано-Франківська, якого він так і не має. Ветерани-автомобілісти розказують, що колись думали звести автовокзал у так званому мікрорайоні «Майзлі», майже на роздоріжжі теперішніх вулиць Незалежності та Хриплинської, біля існуючого моста через колію. Але ця ідея була недовговічною.

Багатьма роками пізніше автовокзал уже навіть почали будувати у кінці теперішньої вулиці Гетьмана Мазепи, куди по об’їзних дорогах могли б з’їжджатися автобуси різних маршрутів усіх напрямків. Кажуть, проект був доволі непоганим, але втілити його у життя теж не вдалося. У середині 90-х років цей довгобуд визнали безнадійним, а будматеріали з нього вирішили скерувати на будівництво школи в Опришівцях. 

Але був, так би мовити, й ідеальний варіант. Колись містобудівничі були мудрими. Відповідно до одного з попередніх генпланів міста, автовокзал мали збудувати з протилежного боку від залізничного вокзалу, за коліями на вулиці Деповській.

Розташовані практично у центральній частині міста залізничний і автовокзали зі своєю інфраструктурою мали стати по суті єдиним цілим. Забезпечувалось і оптимальне автосполучення. На вулицю Деповську автобуси усіх напрямків теж могли б з’їжджатися внутрішніми об’їзними і потрапляти у центр міста, практично його оминаючи. Але це був надто дороговартісний варіант, пов’язаний з необхідністю великого знесення існуючих споруд на вулиці Деповській, її реконструкцією та розширенням проїжджої частини i змін в організації дорожнього руху. Тож у процесі коригування генплану його відхилили.
Наприкінці 90-х років, під час реставрації залізничного вокзалу і реконструкції Привокзальної площі, під облаштування автовокзалу керівництво Львівської залізниці погодилось передати містові колишні пакгаузи на вулиці Залізничній.

Так, за словами одного відомого будівельника та багаторічного міського чиновника, старий австрійський «сарай» найпримітивнішими методами довелось пристосовувати під потреби автостанції, яку згодом почали гордо іменувати автовокзалом. Уже тоді фахівці застерігали, що новий автовокзал старої проблеми з організацією автобусних перевезень не вирішить. Хоча серед переваг називали те, що планувалося перенести перони автостанції №1 з Привокзальної площі на окрему, відгороджену від проїжджої частини, територію на вул. Залізничній та створити більш-менш прийнятні умови для пасажирів та роботи обслуговуючого персоналу. Що з того вийшло, можна побачити і нині.

…Останнім часом знову заговорили про необхідність спорудження в Івано-Франківську сучасного автовокзалу. Але одразу ж з’явилась інша пропозиція – поблизу Івано-Франківського аеропорту облаштувати ще одну автостанцію для автобусів Надвірнянського напряму.

Хвалимир ВЛАДІВ, ЗК