Кому вигідний Путін?
.jpeg)
З погляду холодної прагматики в міру агресивний режим Путіна цілком прийнятний і для західних демократій, і для Китаю.
Усього за місяць українці звикли називати Путіна «Путлєр», домальовувати йому характерні вусики і проводити прямі аналогії між поведінкою Росії в Криму і Гітлера в Австрії та Чехословаччині. Українці зляться, що Захід занадто повільний і м´який, досадують, що у Вашингтоні, Лондоні, Берліні не до кінця усвідомлюють небезпеку російської політики.
У цьому немає нічого дивного для громадян країни, що стала жертвою військової агресії, але для повноти картини необхідно вказати і на те, що проведена Путіним політика з низки причин вигідна дуже багатьом світовим гравцям. Є і прагматична зацікавленість у тому, щоб Путін і далі залишався при владі в Росії Основних причин на те як мінімум дві.
...Плюс консервація всієї країни
По-перше, режим Путіна консервує російську відсталість і статус сировинної колонії в економічній системі планети. Узята на озброєння агресивна ідеологія, влучно названа «нашизм», скорочує простір для іншого майбутнього, для виходу Росії на магістральну дорогу розвитку постіндустріальної цивілізації. Інтелектуальна частина суспільства, яка могла б стати опорою його розвитку, висушується отрутою шовінізму, ксенофобії та ханжества. Існування Росії, що експортує ресурси та імпортує готові товари, вигідне для більш розвинених економік Заходу: не будучи конкурентом, вона залишається перспективним ринком збуту.
По-друге, Путін, начебто спеціально підіграючи в демонізації свого образу, демонструє саме ту картинку Росії, яка необхідна лобістам військово-промислового комплексу США і низки інших країн світу. Перед більш-менш миролюбним Бараком Обамою (як колись перед менш щасливим Джиммі Картером) лягла на стіл товста папка бюджетних пропозицій Пентагону. Саме Путін надав американським військовим промисловцям і генералам найвагоміші аргументи на користь тези, що якщо і слід економити, то не на армії. Можна уявити собі, яке задоволення відчуває сьогодні президент Інституту перехідних демократій, професійний розвідник і паралельно великий лобіст «Локхід Мартін» і експансії НАТО на схід Брюс Джексон.
Своїми руками
Не можна не згадати і про те, як акуратно, не без почуття, вирощувався цей анфан террібль міжнародної політики. У своїй книзі «Німець у Кремлі» німецький політолог Олександр Рар, якому в останні місяці вистачило прозорливості дистанціюватися від Путіна і його політики, пише, що петербурзький чиновник із реакційними поглядами і зв´язками на митниці був помічений представниками німецького ділового світу ще на початку 1990-х. До недавнього часу (поки Путін не взявся активно боротися з секс-меншинами) саме Німеччина була «турботливою матір´ю» для путінської Росії.
В одному з інтерв´ю Рар прозоро натякнув на те, що Берлін, як і німецька аристократія XVIII століття, побачив свою місію у «рецивілізації» Росії і попутно нажив на цьому дуже непогані бариші. А Джордж Буш-молодший бачив у Путіні чудового партнера з роздування міхура «глобальної терористичної небезпеки» і навіть дав «пограти в солдатиків» у Афганістані та Грузії.
Кому вигідно?
Для низки країн існують і більш предметні обставини, що дозволяють говорити про те, що їм вигідне перебування Путіна в Кремлі. Кому конкретно?
По-перше, системно — Китаю. Агресивна поведінка Росії, що викинула її із західного світу при досить прохолодній, як для нібито вірного союзника, реакції Піднебесної на аншлюс Криму, дає Пекіну значно глибше проникнути в російську економіку. Якщо серйозні економічні санкції запрацюють, Росія буде змушена продавати Китаю сировину за ціною, вказаною Пекіном. При цьому не варто забувати, що юань зовсім не є резервною, або вільно конвертованою валютою, однак він може стати конвертованим для позбавленої західних ринків Росії. Іншими словами, втілення фабули нашумілої повісті Сорокіна «День опричника» вже почалося.
В умовах нинішньої кризи Китай ставиться до Росії як до держави другосортної — консультації вже двічі відбувалися між Вашингтоном і Пекіном, а також у тристоронньому форматі за участю Токіо, але не між Пекіном і Москвою або в розширеному колі.
По-друге, Путін вигідний США як через низку вже згаданих причин, так і через інші. Адже зараз стає зрозуміло, що ніякої альтернативи НАТО у європейців більше не існує. Про вступ до Альянсу задумалася раніше нейтральна Фінляндія. Американці готові розширитися на континенті, де вже почали згортати свою військову присутність.
Крім того, США отримують частку європейського ринку поставок енергоносіїв (британські газети вже пишуть про вигоди витіснення Росії з газорозподільних мереж), і статус монопольного партнера в інноваційних проектах ЄС та окремих країн ЄС, де заморожено участь Росії, оскільки ця сфера належить до військово-технічної співпраці. Екологів, які кричать про шкоду від видобутку сланцевого газу, тепер ніхто не почує. Виборчі кампанії обох американських партій тепер обертатимуться навколо достатньої або недостатньої жорсткості Білого дому стосовно Путіна, як і за часів «холодної війни». «Холодна війна» сьогодні в усіх на вустах — в США, Європі та Китаї — і сама вона, нехай тепер і в іншому форматі, є хорошим приводом надати динаміку економіці Заходу, збільшивши інвестиції у ВПК.
По-третє, незважаючи на те, що ЄС зазнає найбільше втрат від розриву з Росією, в перспективі такий стан справ зміниться. Розслідування про законність процедур придбання тих чи тих активів принесуть у розхитані бюджети ЄС та окремих його країн той самий жаданий 1 трильйон євро, завдання знайти який поставила Єврокомісія ще на початку минулого року.
З іншого боку — посилилися позиції Індії, Азербайджану та Ірану, з яким тепер торгуються по-справжньому. Посилилися позиції Колумбії, яка закономірно вказує США на необхідність якнайшвидшої ліквідації пропутінської п´ятої колони в сусідній Венесуелі. Зросла роль Канади, як найстійкішого борця за єдність Заходу і експансію його цивілізації в усіх напрямках. Франція перетворюється на головну військово-політичну силу на континенті і вертольотоносці «Містраль» вона тепер зможе залишити собі. Виграють дуже багато, крім Росії і кількох її країн-клієнтів.
Відкритим, щоправда, залишається питання про те, чи не заграється світова спільнота, потураючи агресивним устремлінням Кремля? І чи не виявляться праві українці, які не втомлюються нагадувати, що гітлерівський режим до певного моменту також сприймався на Заході з розумінням і схваленням?
