Мамонт і носоріг у тундро-степах Галичини

Сенсаційні знахідки у селі Старуні 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski та журналу Nowości Illustrowane.

Світова сенсація сталася в жовтні 1907 року в околицях Надвірної (тепер – Івано-Франківська область): у копальні озокериту біля прикарпатського села Старуні були виявлені рештки мамонта, який прекрасно зберігся, забальзамувавшись у глині, просякнутій «земляним воском» (так тоді називали озокерит). До рук науковців потрапили не лише кістки, але й частина туші – разом із шкірою та навіть підшкірною тканиною, чого раніше ніколи не траплялося, пише Збруч

Шкіра, бивні та частина кісток допотопного слона, викопані в Старуні

«Окремі кістки допотопного слона знаходили й раніше тут і там у Європі, але цілий кістяк до цього часу не траплявся, що вже казати про кістяк, укритий шкірою. Таким чином старунська знахідка становить світову наукову сенсацію, і скелет мамонта стане метою приїзду науковців із цілого світу», – повідомляла у той час місцева газета Kurjer Stanisławowski.

На тушу гігантської тварини натрапили випадково в копальні земного воску, яка перебувала у власності німецької фірми із Гамбурга «Камп і Мюллер». Робітники, докопавши до глибини 14 метрів, разом із просякнутою озокеритом глиною дістали на поверхню кістки й уцілілу, хоч і трохи понищену шкіру. Про наукову вартість знайденого копачі здогадалися не одразу.

Як зазначав краківський тижневик Nowości Illustrowane, працівники копальні спершу «досить безцеремонно поводилися з предком наших поштивих слонів». Збереглися свідчення про те, що знайдені кавалки шкіри робітники брали додому й шили собі з мамонта постоли, несамохіть наслідуючи своїх далеких пращурів-кроманьйонців.

«Тільки завдяки інтелігентності одного з працівників [згодом, з’ясувалося, що це був машиніст В.Вітковський, який звернув увагу керуючого інженера Лебєдзика на рештки велетенської тварини – Б.С.], вдалося зупинити роздроблення костей мамонта і збережено його майже в цілості. Наразі видобута менша частина мамонта, але вже це є для науки безцінним», – захоплено писали краківські журналісти.

Серед видобутих частин мамонта були велетенські бивні, які мали довжину близько двох метрів і в найгрубшій частині товщину до 15 сантиметрів. За описом газетярів, бивні були загнуті подібно до рогів угорських волів, у переломі вони були білі, а назовні – темнуваті й виглядали, як поліровані. Так само добре збереглися щелепи мамонта, хоч і були трохи поламані під час видобування. «Судячи з виразних та гострих зубів, мамонт помер молодим», – зазначали Nowości Illustrowane.

Газетярі відзначали добре збережену шкіру, якої назбиралася цілий пагорб. Волосяного покриву на ній не було, але, за словами місцевих працівників, раніше траплялися також шматки, вкриті волоссям,  злиплим від «земляного воску». 

Після такої сенсаційної знахідки озокеритна шахта перетворилася на місце палеонтологічного розкопу. І пошуки виявилися немарними. Невдовзі поруч із знайденим мамонтом, на трохи більшій глибині, виявили рештки ще однієї тварини. Коли їх витягли на поверхню, то з’ясувалося, що це – голова та частина тіла  волохатого носорога.

«Довжина голови носорога, покритої м’якою шкірою, становить близько 80 сантиметрів, висота – 40 см, ширина – 25 см. По боках голови видно сліди, де були очі, трохи вище від них містилися маленькі м’які вуха. Біля голови знайдено тільки один ріг довжино 35 сантиметрів, хоча при детальному огляді виявлено, що викопний звір належав до дворогих носорогів, на кості носової частини залишилося виразне місце від другого рога, який був більшим, ніж збережений. Найбільшу увагу привертала нога з копитом, яка була піднята так, ніби носоріг щойно ступав по землі, хоча він лежить в землі вже кілька тисяч років», – так описували другу знахідку Nowości Illustrowane.

Треба сказати, що науковці спершу припустили, буцімто викопні рештки належали не зовсім мамонту і пролежали під землею щонайменше два мільйони років. Принаймні, так стверджували журналісти станиславівської газети, цитуючи професора Львівського університету, палеонтолога Юзефа Сємірадзького.

«На думку професора Сємірадзького, наскільки можна тепер щось рішучо стверджувати, відкопаний скелет зовсім не є кістяком мамонта, який жив переважно в околицях льодовика, а належить тварині, сліди якої на світі є надзвичайно рідкісними. Це допотопний слон – Elephas antignus, який жив на землі близько двох мільйонів років тому, точніше в геологічну епоху, яка відповідає цьому часові. Збережений у районі карку величезний шмат якогось дерева мав би свідчити, що допотопний слон, який топтав землю в околицях теперішньої Надвірної, став жертвою якогось стихійного лиха і впав у провалля, в якому щасливо зберігся через такий безмір часу, щоби послужити на користь сучасної науки», – пафосно писав Kurjer Stanisławowski. 

Пізніші знахідки, серед яких були забальзамовані комахи та молюски, залишки тогочасної флори, кістки птахів і плазунів, рештки згаданого носорога та кістки велетенського оленя, дали можливість точніше визначити час, коли на теренах сучасної Галичини водилися мамонти та носороги. Як виявилося, це були не настільки давні часи. Виявилося, що волохаті носороги жили в той період, коли в Карпатах майже цілком не було лісів. Лиш де-не-де траплялися сосни (відомі тепер як реліктові), а більшість території займав тундро-степ – ландшафт, якого вже нема в сучасній природі.

Десять років тому, з нагоди столітнього ювілею знахідки у Старуні побувала українсько-польська експедиції, яка, застосувавши класичний метод радіовуглецевого аналізу, підтвердила, що тутешні знахідки датуються часом 46-10 тисяч років до нашої ери. Тобто, жили ці допотопні тварини у час останнього великого зледеніння,  в останній льодовиковий період.

Епоха пізнього палеоліту (40-10 тисяч років до н. е.) відзначалася різким похолоданням, ліси залишалися лише в долинах річок і в захищених від холодних вітрів ярах та підгір'ях. Тундро-степом никали численні табуни мамонтів, волохатих носорогів, диких коней, зубрів, сайгаків, на яких полювали кроманьйонці – люди, більш подібні до сучасних, ніж їхні попередники-неандертальці.

Поблизу Старунського полігону науковці виявили до двох десятків стоянок первісних людей. Кожне поселення кроманьйонців, в якому мешкало 25-30 осіб, складалося з 5-8 споруд типу яранги з жердин або кісток мамонтів, укритих шкурами тварин. Житло опалювали переважно деревом, світло давали жирники – посуд із кісток чи каменю, наповнений запаленим жиром. В умовах тундри основою господарської діяльності було полювання, особливо на мамонта, забійна вага якого досягала 1,5-2 тони. Не випадково, тут було знайдено багато крем’яних знарядь праці та мисливства. Але що ж приваблювало сюди тварин?

Як розповідав один із керівників згаданої українсько-польської експедиції в Старуню 2007 року академік Олег Адаменко, на місці озокеритного родовища багато тисяч років тому було солене озерце, яке під шаром розсолу приховувало небезпечну трясовину з бітумів – окисленої нафти й озокериту. Йдучи на солонці, носороги та мамонти потрапляли в це болото і, безпорадні, ставали легкою здобиччю для первісних мисливців або ж просто провалювалося в трясовину, йшли на глибину і бальзамувалися в озокериті.

“Дослідження ізотопного складу нафти та газів дало нам можливість з’ясувати, що на глибинах до 20 метрів дотепер розташоване дуже велике скупчення органіки, – розповідав академік Адаменко. – Це саме ті глибини, на яких уже було знайдено викопних тварин. Можна припустити, що в цих інтервалах  можна ще й зараз знайти декілька туш волохатих носорогів, мамонтів, а можливо, якихось інших тварин. Може статися, що вдасться натрапити навіть на антропологічну знахідку”.

На жаль, досі реалізувати наміри з поновлення пошуків на Старунському полігоні так і не вдалося. Востаннє науковці працювали в цій місцевості ще в 1929 році. Тоді експедиція Польської академії наук на чолі з професором Шафером знайшла в околицях Старуні ще одного забальзамованого волохатого носорога (вік — 24 тисячі років), а також рештки інших тварин льодовикової доби: первісного бика, коня, сарни, песця (загалом в околицях Старуні знайдено 4 бальзамовані туші волохатих носорогів).

Більшість знахідок 1929 року зберігаються тепер у музеї Ягеллонського університету в Кракові.

До речі, краків’яни змагалися також за право володіти першими старунськими знахідками. Як писав Kurjer Stanisławowski, з цією метою до Старуні прибув тоді делегат Краківської академії умілостей К.Вуйцік, який, проте, програв конкуренцію, львів’янину Тадеушу Дідушицькому, зятеві графа Володимира Дідушицького, знаменитого мецената та засновника Львівського природничого музею. Той домовився з власником копальні, і знайденого носорога 24 липня 1908 року перевезли до Львова. Тут його разом з мамонтом було передано до палеонтологічної збірки й розміщено в одній з більших кімнат другого поверху.

У 2013 році обидвом старунським знахідкам було присвячено виставку «Мандрівка в минуле».