Мав запеклого ворога та любив танцювати "Голубку" - Марцінків про шкільні роки

У 92-му році міський голова Руслан Марцінків вступив у Природничо-математичний ліцей. Ці дні мер пам’ятає як щось цікаве і тепле.

Своїми спогадами Марцінків вирішив поділитись з франківцями на власному сайті, пише Бліц-Інфо.

"То були веселі часи. КВК, футбол (!і навіть участь в обласному турнірі з футболу), кавалєрка та залицяння. А ще – щире бажання стати пілотом…

Якщо згадувати себе як учня, то пам’ятаю захоплення математикою та історією. Їх любив найбільше, і ці предмети давалися мені найлегше. Натомість, складнішими для мене були мовні дисципліни. До речі, школу закінчив зі срібною медаллю: єдина четвірка – з української мови. Найбільший парадокс в тому, що саме вчителька з української мови та літератури Ольга Осташук була моєю улюбленою. А от класного керівника ми називали «Шуріком» – правда, тепер вже точно не пригадую чому", - пише голова Франківська.

Марцінків зазначає, що взірцевим учнем не може себе назвати. Бувало, що махав кулаками.

"Навіть ворога «запеклого» мав, майже тезку – Марцинковського. З ним часто мірялися силою. Одного разу умудрилися побитися по дорозі на прощу в Гошів. Зате назад вже поверталися як смиренні друзі",- згадує мер.

За словами очільника, з дівчатами у класі у них не складалося. Хлопці, попри будь-які намагання підкорити серця однокласниць, не були балувані їхньою прихильністю. Вони більше звертали увагу на старшокласників. Це страшенно бісило, але водночас і стимулювало хлопців.

"Пам’ятаю і свій випускний. Тоді запросив однокласницю Надю затанцювати «Голубку». Любив цей танець ще з дитинства, коли з батьками ходив на весілля. І тут, виконуючи одне із завдань, треба було взяти партнерку на руки. От тут я й не розрахував сили. І вже через кілька секунд ми разом гепнулися на підлогу танцзалу. Тоді було страшенно соромно. А зараз цей епізод – став найяскравішим спогадом того вечора",- додає Міський голова.

"З однокласниками стараємося підтримувати стосунки. Наскільки це можливо в реальних умовах. Бачимося зовсім не часто, але магічним є той факт, що при зустрічі стирається реальне відчуття часу. І люди, яких ти не бачив купу років, насправді зовсім не змінилися, хіба що – прізвища у дівчат)",- пише Марцінків.